Кохання біль? Чому нас вчать життя та жіноча література

Наш експерт, психолог Олена Шпундра, розмірковує над аксіомою: кохання – це біль. Звідки взялася ідея, що любити означає страждати? Хто підтримує її у жінок і кому це вигідно? Чому ми самі так часто чекаємо від кохання лише болю – і головне, що тепер з усім цим робити? Читай у нашій новій статті! Про кохання зі сторінок… У юності я зачитувалась романами Сідні Шелдон. Їхні героїні, молоді, красиві та талановиті жінки, ставали жертвами обману та віроломства чоловіків, негідників-начальників, заздрісних суперниць, пронизливої ​​рідні. ЧИТАЙ ТАКОЖ: Не заміжня або розлучена: що краще для жінки? Думка психолога Вони долали вогонь, воду та мідні труби, щоб, зрештою, вирвати щастя у долі, а дорогою ще бажано покарати винних. І звичайно ж вони ставали щасливими не одні, а поряд із якимсь красенем. Який був теж чоловіком нелегкої долі і не найпростішого способу життя. У свій час я навіть думала, що Сідні Шелдон – жінка. Мені здавалося, що так тонко і зі знанням справи описати почуття, бажання та переживання жінки може лише жінка. В епоху до Інтернету про автора можна було дізнатися у Великій Радянській Енциклопедії. Але Шелдон був вочевидь не в її форматі. І лише в середині 90-х, коли на заднику книги почали друкувати фото авторів, я виявила, що Сідні Шелдон – чоловік. Але його романи я не розлюбила і перечитала їх усі. Також перечитала я та Вікторію Токарєву. Її романи були менш пригодницькими та екстремальними, ніж у Шелдона, але не менш пасивними. Героїнь Токарєвої так само обманювали та кидали чоловіки. Паралельно вони могли ще долати тягар тяжких хвороб та смерті близьких. Загалом, до кінця роману героїня таки набувала щастя, пройшовши загартування всіма колами пекла, а я виливала свої три відра сліз. І відчайдушно фантазувала, що колись і я так само стану щасливою, але для цього спершу доведеться постраждати. До історій книжкових додавався свій сумний досвід, життя моєї мами та багатьох жінок навколо. Все це чудово лягало в картину світу невротика – і призвело до того, що довгий час я абсолютно щиро вважала, що любити і страждати і терпіти.Якщо без страждань, то це й не кохання зовсім. Наш шлях – через терни до зірок. Інакше ніяк.Батьки додадуть Нещодавно я вела групу для батьків дітей-підлітків. Тема трепетна та нагальна – підліткова сексуальність. І на перше ж питання – чи говорили з дітьми про секс і що розповідали, – батьки старанно перерахували: говорили про фізіологію (менструація, нічні полюції), про вагітність і про те, що при сексі можна заразитися венеричними хворобами, тому презервативи – наше все . І ще майже всі батьки сказали, що дали дітям книги чи енциклопедії про секс, хай читають і розбираються. З одного боку, я зраділа. Мої сексуальні інститути зводилися до невиразного і сором’язливого маминого повідомлення про критичні дні та страшні документальні фільми, які демонстрували у школі про венеричні захворювання та дітей, які народжуються у наркоманів та алкоголіків. Ну і до того, що я осягала з чоловіками досвідченим шляхом і дуже вписувалося в картину страждань. З іншого боку, хоч і з часів знаменитого «в СРСР сексу немає» минуло майже 30 років, на практиці мало що змінилося. Ми продовжуємо розповідати дітям про негативні сторони міжстатевих відносин – небажану вагітність, згвалтування або домагання, сороміцькі хвороби. Але не говоримо, що секс – це задоволення. У нас є почуття та чуттєвість. І займатися сексом з тим, кого ти хочеш, до кого тебе тягне і хто тобі милий – це одна із найприємніших сторін стосунків. Так, батьки не повинні бути для дітей провідниками у світ тілесних втіх. Все це зроблять партнери. Але, як і раніше, акцентувати увагу лише на поганому і страшному образі сексу – це додавати цеглини до образу “любити – це страждати”, стосунки – це терпіти, а жити – взагалі випробування на міцність.Мій рецепт щастя Я перестала читати мелодрами. Я перестала дивитись мелодрами. І виключила зі свого життя чоловіків, які забезпечують стражданнями та виносом мозку, замість того, щоб дарувати комфорт та гарний настрій. Тепер я цікавлюся лише тим, що розважає чи дає їжу для розуму. І людьми, спілкування з якими приносить радість. І з жалем читаю на пси-форумах жіночі пости: «Він не знає, кого обрати – мене чи свою колишню, ігнорує мої повідомлення та пропадає на два дні, каже, що мене багато в його житті, не дарує подарунків, не знайомить із друзями , секс рідкісний і з моєї ініціативи. А ще він кричить, і вчора побив. Скажіть, чи є шанс у наших стосунків? Це мої колишні товари за шкідливою і дурною ідеєю «кохання – біль». Жінки зі збитою програмою нормальних стосунків. Романи про жінок я, як і раніше, люблю. Ганна Гавальда. Майгулль Аксельссон, Елізабет Страут. Вони розповідають про жіноче життя достовірно. Не смакуючи драму, не спекулюючи трагедіями, не переконуючи читачок у тому, що лише відстраждавши можна отримати бонус у вигляді кохання, а секс – це обов’язково «50 відтінків сірого». фото: unsplash ЧИТАЙ ТАКОЖ: 10 речей, які я перестала робити у 40 роківБодіпозитив: тріумф жиру та дурості