Чому багато хто не готовий повірити в те, що Майкл Джексон - педофіл? Чому багатьом простіше закликати не ворушити минуле, ніж співчувати жертвам? Аналізує та розуміється професійний психолог Олена Шпундра.
Бекґраунд. Про що фільм «Покидаючи Неверленд»
Наприкінці січня на фестивалі Санденс у США було показано документальний фільм Дена Ріда «Покидаючи Неверленд» (англ. Leaving Neverland). У ньому розповідається історія двох чоловіків, Уейда Робсона та Джиммі Сейфчака, які стверджують, що Майкл Джексон розбещував їх, коли вони були дітьми. Робсону було 7 років, а Сейфчаку – 10.
На початку березня фільм вийшов на екрани у Великій Британії. Після цього був перекладений російською мовою. І так докотився до всіх, хто його розуміє. Мушу сказати, що фільм уже блокують на Youtube. Я почала дивитися на одному джерелі, коли повернулася після перерви, виявилося, що відео вже недоступне. Довелося шукати іншого.
Звісно, Мережа спалахнула. Шанувальники Майкла Джексона спалюють у вогнищах своєї люті всіх, хто сміє засумніватися у непогрішності кумира: "Не вірю, брешуть, хочуть заробити на імені, оббрехали генія, він був благодійником, багатьох врятував, як можна говорити про нього таке". Причому більша частина шалених фанів фільм не дивилася. У постах і коментах це або прямо зізнається, або думка про фільм зовсім не відповідає тому, що в ньому показано. Для шанувальників кумир святий і нічого іншого вони не хочуть чути.
Не-шанувальники також пишуть: «Навіщо? Чому зараз?», «Чи треба ворушити попіл?», «Людина мертва і захистити себе не може». Або: «Він нещасна людина, зі скаліченою долею, нехай краще знімуть фільм про його батька-деспота». Ще одна прекрасна, але, на жаль, не рідкісна позиція — «В розбещення вірю, а ось у насильство — ні». Або: «Чому вони не пішли, а поверталися туди раз за разом?»
Насильство, особливо сексуальне, як і раніше оточує ореол із сорому, страху та опору. Ніби не було флешмобів # Я не боюся сказати і # Meetoo. Звинуватити жертву зручніше, ніж змінити картину світу. А найголовніше, агресивно заперечувати насильство — у рази легше, ніж приєднатися до болю того, хто його пережив.
Залишаючи Неверленд. Leaving Neverland російською. Частина 1
https://www.youtube.com/watch?v=7ZNYbQstfsQ
Чому я вірю фільму
Але спочатку по порядку. Чому я вірю в Неверленд? Бо давно живу. У середині 80-х, на початку 90-х, Майкл Джексон був не просто королем. Він був Богом. Ні тоді, ні зараз немає жодної, навіть найбільшої зірки, що б порівнялася з ним за статусом. Не в таланті чи заслугах, а саме вагою у світі. Та сама Анджеліна Джолі в кращому своєму періоді і близько не підійшла до Олімпу Майкла Джексона. Його знали та любили на всій планеті Земля. Його шанували та приймали королі, духовні лідери, президенти.
У мас-медіа іноді миготіли фото, відео, в яких Джексон був з якоюсь дитиною або в оточенні дітей, щось писали про сон в одному ліжку, запрошення погостювати у нього на ранчо. Але тут же говорили про те, як він любить дітей, скільки робить для лікарень, шкіл, дитячих центрів.
А сам він із пресою майже не спілкувався. і те знамените інтерв'ю Опре Вінфрі в 1993-му році було сенсацією. Історичною подією, як зустріч Сталіна, Рузвельта і Черчілля в Тегерані. Або телемосту між США та СРСР, які вели Познер та Донах'ю. Проходило воно в тому самому Неверленді. І тема дітей у ньому виникала: чомусь взагалі їх так багато в будинку дорослої людини. Та й сам будинок схожий на казкове королівство, що дуже мило, але не для самотнього чоловіка.
У 1993 році був поданий перший позов проти Джексона за звинуваченням у розбещенні, але він закінчився угодою сторін. Джексон тоді пояснював усе тим, що він не мав дитинства — він увесь час працював — і тепер компенсує собі втрачені роки. А злі та жадібні люди прагнуть заробити на його імені.
А час, знову ж таки, був далекий. Не знаю, як ви, але зі своїм made in USSR слова “педофіл” взагалі не знала. Тоді й слово "секс" особливо не звучало. А вже секс із дітьми – простіше було повірити у існування Снігової людини. Загалом, це виглядало як якісь чудасії. Плюс знову ж таки статус Бога.
У фільмі "Покидаючи Неверленд" мами героїв добре пояснюють, чому вони теж багато дивувалися, але не думали ні про що погане. З одного боку, відчуття, що до тебе зійшов Бог – Бог не може бути поганим. А з іншого, педофілія не була у всіх на вустах, час був інший. Тоді в 14-15 багато хто вже працював, створював свої сім'ї, народжував дітей. Це зараз за секс з 14-річним підлітком розіпнуто, а праця, якщо це не допомога в сімейному бізнесі, назвуть експлуатацією дитини. Тобто непоінформованість плюс відсутність чітких рамок у суспільстві — і в результаті якась безтурботність дивно, але не страшно. Тож ніхто не забив на сполох.
Пізніше, на початку нульових, було нове звинувачення Джексона в розбещенні суду. Але на захист Джексона виступили Макколей Калкін та Уейд Робсон, їхнє впевнене «ні» призвело до того, що підсудного було виправдано.
Тепер ось нові звинувачення вже посмертно. І маю одне питання до тих, хто кричить «не вірю». Якщо уявити зараз будь-яку велику зірку, яка раптом почне з'являтися скрізь із маленькими хлопчиками. Або навіть старшими хлопчиками. Або дівчатками. Гратиме з ними в ігри, запрошуватиме до себе в будинок, розмовлятиме годинами по телефону, спатиме в одному ліжку. Що ви подумаєте про таку людину? Чи залишите з ним свою дитину?
Інше насильство
На початку березня 2019-го Опра Вінфрі запросила до себе в студію і Вейда Робсона, і Джеймса Сейфчака, і Дена Ріда. Вона сама пережила насильство у дитинстві, робить багато програм, присвячених жертвам та детабуізації у суспільстві цієї теми. Плюс, можливо, відчуває відповідальність за те інтерв'ю 1993-го. Всі питання, якими зараз гуде Мережа, були поставлені героям. Відповіді на них дано, і для мене вони безперечні. Але в ході цього інтерв'ю було порушено важливу тему, яку ми втрачаємо, якщо починаємо говорити тільки про Майкла Джексона і з позиції «вірю-не вірю».
У фільмі "Покидаючи Неверленд" нам показано інше насильство - ласкаве, ніжне, послідовне. Те, яке і за насильство не всі хочуть приймати – розбещення чи залучення дітей до сексуальних ігор.
З невідомим лиходієм, який з'являється з-за рогу, викрадає дитину, замикає у підвалі та ґвалтує, простіше змиритися. Фільм показує нам бік, коли насильство упаковане в обгортку кохання. Діти думали, що їх так люблять.
У дитини в лексиконі взагалі немає сексу, є кохання. А все, що робить дорослий (і каже «це кохання»), сприймається ним як навчення способів вираження любові. Тим більше, що у відносинах і справді було багато елементів турботи, радості, уваги. Кохання. Тільки секс був. Розібратися, що з тобою сталося, можна ставши дорослим, та й то не всі мають на це сили.
Обидва герої сказали, що почали переосмислювати події минулого після того, як самі стали батьками. І народились у них хлопчики. Через батьківство вони переосмислили свій дитячий досвід і, нарешті, змогли назвати речі своїми іменами.
Досвід психологічної практики
Як психолог я зустрічаюся з тими, хто пережив досвід насильства в дитинстві. Точніше, я ніколи не знаю, що зустрінуся з ними.
Буває, ходить до тебе людина ... місяць, два, півроку, рік з чимось зовсім іншим. А потім раптом завмирає, якось каміння обличчям і тілом, і тихим голосом каже: «Мені було 6, 10, 13, 18, коли мій тато, дядько, вітчим, дідусь…» Якщо я дізнаюся, що ґвалтівник і зараз живий, я запитую: «Що ви хочете з цим робити? Чи хочете ви його покарати? Якщо так, я вас підтримаю», але у відповідь чую: Ні. І розумію чому.
Тому що суспільство досі не готове визнавати, скільки насправді в ньому насильства. І коментарі до фільму «Покидаючи Неверленд» вкотре доводять, що краще про це мовчати.
А ще вони про те, наскільки ми не хочемо злазити з чарівної хмарки, а хочемо вірити, що у світі все чорне або біле. Геній не може бути лиходієм. Меценат – злодієм. Брехун — сказати правду.
Але це в релігійному світі все добре увібрав у себе Бог, а все погане – зосередив Диявол. У реальному світі багатошаровий і багатогранний.
Я вірю, що Майкл Джексон був нещасною людиною, яку позбавили дитинства. Він вивів музику та музичні шоу на інший, космічний, рівень. Він жертвував мільйони коштів на благодійність та врятував цим багатьох людей. Він любив дітей. Він розбещував дітей. Він і Бог, і Диявол одночасно.
Якщо ти не зовсім у курсі, навколо чого саме спалахнув скандал, прочитай усі подробиці та хронологію в нашому матеріалі. HBO, Майкл Джексон та педофілія – навколо чого скандал.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
