Кожна людина хоча б одного разу запитувала себе «чи тим я займаюся?», «це і є справа мого життя або робота моїх мрій?».
Незважаючи на всі новітні профорієнтаційні методики та тести, більшість дітей після школи слабо розуміють, чого вони хочуть та обирають подальший напрямок навчання за підказкою батьків. Буває, що ці підказки лягають "у десяточку", але буває, що до третього-п'ятого курсу людина розуміє, що вчитися не там. І що тоді робити — кидати навчання, доучитися, знайти роботу і спробувати, може на практиці спеціальність не така вже й далека? Буває, що люди прозрівають набагато пізніше: я, наприклад, зрозуміла, чим хочу займатися лише після 30 років. І що робити тоді, якщо в активі вже є професія, але вона не приносить радості? Міняти? А раптом я знову помилюся?
Я не знаю іншого способу знайти свою справу, крім пробувати те, що здається тобі цікавим. Інтерес до того, чим займаєшся – це перший і головний «маячок» того, що ти на своєму місці. На справу, яка подобається, завжди є сили. На нього знаходиться час, навіть коли здається, що всі 24 години на добу заповнені під зав'язку.
Інтерес і енергія – внутрішні ознаки того, що ти займаєшся своєю справою. Але що робити, якщо зовнішніх ознак немає? Рідні та друзі крутять пальцем біля скроні, робота, яку шукаєш не знаходиться, продукт, який ти виробляєш не продається і здається, що ти одна у цьому світі робиш те, що вважаєш правильним, але все довкола вказує на те, що ти не маєш рації?
У мене був такий період, коли я закінчила ВНЗ та купу додаткових курсів, заявила про себе на конференціях, зареєструвалася на всіх популярних псі-порталах у мережі, надрукувала візитки, роздавала їх та флаєра біля метро, повідомила всіх знайомих, що я психолог. А клієнтів все не було і не було, на мені начебто була шапка-невидимка. Час йшов, страховки у вигляді чоловіка, який забезпечує пошуки дружини, я не мала, сили та гроші були витрачені на набуття професії, яка не поспішала мене годувати. Тоді я пам'ятаю, що дуже сильно сумнівалася, а чи правильно я вчинила, може, не потрібна вся ця дурість у 30 років, у мене є успішна кар'єра і потрібно їй займатися, а психологія — це іграшка для багатих дамочок, яким тато чи чоловік дає гроші на нескінченні пошуки себе і не важливо, з якого боку процесу вони себе шукають.
Затишшя тривало десь півроку. А потім, наче лід почав танути, то тут, то там, мені почали надходити пропозиції щодо роботи. Так я стала не просто психологом, а пишучим психологом, автором і це точно було понад те, що я уявляла. Зараз я належу до цього періоду затишшя як до перевірки. Перевірці, перш за все, своєї віри в себе та сили свого бажання. Чи правильно ти обрала те, чим хочеш займатися і чи ти хочеш цього насправді. Якщо правильно і хочеш - світ сам починає тобі підкидати здібності.
А ще корисно пам'ятати принцип Паретто – 80% зусиль дають 20% результату та 20% зусиль приносять 80% результат. Починаючи якусь справу ти вкладаєш багато сил і коштів, у відповідь приходять низькі продажі і мала затребуваність тебе як фахівця, але якщо ти не зупиняєшся, а продовжуєш підкидати дровишки в багаття, яке вже горить — ти отримуєш не тільки шашлик, а й печену картоплю.
Пробуй робити те, що тобі подобається і вір у себе. Якщо ти сама не віриш у себе і те, що ти робиш, то як іншим повірити, що ти професіонал і до тебе звернутися? Я знаю багато прикладів успішних бізнесів, які починалися з хобі вдома навколішки, коли діти сплять. Багато кар'єр, що розквітали тоді, коли здавалося і пізно, і немає даних. Багато винаходів, які змінили світ лише завдяки вірі та ентузіазму винахідників.
Земна куля крутиться ногами активних і тих, хто шукає, а ти хочеш бути тим, хто крутить або тим, хто катається?
Читати також:
Про жіночу самореалізацію: сім'я чи кар'єра
Часта зміна місця роботи: психологічні причини та наслідки
Як пережити кризу 30 років: поради психологів
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
