Записки схудлої: “Правила мишачих укусів, або Як не набрати вагу в поїздці”

Як не погладшати в поїздці за кордон, коли хочеться все спробувати, як знову не не набрати вагу, коли ви вже схудли, як утриматися від спокус і не зірватися з дієти в подорожі – своїм лайфхаками та особистим досвідом ділиться наша читачкаЗаписки схудла», де вона розповідає історію свого успішного схуднення.

Попередня частина: “Вага повертається непомітно”Перша частина: «Ворота в полон завжди відчинені» ЦЕЙ ЧАСТИНИ:Різниця між тим, хто худне, і тим, хто вже схудПравило мишачих укусівЛайфхаки для тих, хто худнеРізниця між тим, хто худне, і тим, хто вже схуд “Дуже важливо розуміти, що людина, яка вже схудла і їй залишилося якихось жалюгідних 3-5 кг, і людина, яка вже досягла потрібної ваги – ЦЕ ДВІ РІЗНІ ЛЮДИНИ. Перший – все ще борець, утікач, солдат на вогневий, Сізіф. Стислі щелепи, очі фанатика, де наші ваги? Ми вже годину не зважувалися. Другий – це розслаблений усмішка, безтурботний і захоплений дурник. Або гордовитий фанфарон. За розміром ці люди мало відрізняються. Але всередині у них зовсім різні світи та механізми. Перший – це ривок, напруга всіх м’язів, це спортсмен перед фінішом і він рве жили в останніх ривках. Другий – це переможець, який вже отримав свого Оскара, який вже відсяяв усмішкою та сльозами щастя перед камерами. Якщо першому доведеться потрапити в поїздку, припустимо, до Європи, він усе ще фанатично рватиме повідець і тягне себе до заповітної мети, відкидаючи спокуси і вибиваючи каменем бунтівні думки з голови. А ось другий… Другий, він в ейфорії, він погладжує любовно свою самооцінку, він пишається і надує зоб, він часом навіть відчуває, що ніколи і не був тим самим матрацом, яким він, на жаль, був. Ось таким другим, з Оскаром у шафі, з роздутим зобом та облелеяною самооцінкою, я й була на момент цієї поїздки. Це була моя перша відпустка та перша подорож до Європи після втрати ваги. Чоловік, великий аматор Європи та знавець, багато разів кликав у поїздку і сам, без мене багато їздив туди. Я відмовлялася ще й тому, що знала, що я не ходок на великі дистанції. І одягу нормального у мене не було. Були тільки всі мої нудні, дуже темні, занудні штани і такі ж похмурі кофти. Уявляла собі, як я потітиму від ходьби і комплексуватиму. Як люто ухилятися від фотографування. Як уникатиму дивитися на себе в скляні двері та вітрини. А поруч буде пружно і бадьоро крокувати мій стрункий чоловік, витривалий як верблюд. І справа була не в тому, що люди думатимуть, дивлячись на нас. Хоча одного разу ось такий жах трапився – молодий хлопець прийняв мене за маму мого чоловіка. Я була просто знищена. Вважаю, чоловік теж…Правило мишачих укусів Збирала речі задовго до поїздки і думала: беремо найменше, це буде моїми кайданами, моїми батогами та морквиною на мотузку перед моїм носом. Катастрофа гримнула вже в Єревані – туди ми попрямували насамперед. Ми ходили у гості – цим усе сказано. Ми ходили до ресторанів – це теж не залишало надій. З усього переліку “зупинень” себе перед їжею мені найгірше дається ось цей – сидіти за накритим столом. Це залишилося моїм найслабшим місцем досі. Коротше, за вірменським столом, їй богу, є де злісно порушити найтвердіші свої правила. Вузькі джинси вже починали впиватися в поясі і натягуватися в стегнах, щоки починали бадьоро стирчати вперед і в сторони, а попереду була ще європейська частина поїздки! Було про що задуматися… Ще допомагало зверхньо поглядати на пухких дам за сусідніми столиками, що поглинають тарілки зі спагетті або величезні тістечка з безе. Я собі казала: ага, її спагетті виглядають убивчо або її піца неймовірна, але хотіла б я собі зараз таку? Ось цього теплого дня у Венеції хотіла б я зараз вм’яти таку, а потім встати і з повним животом ходити сонячними вулицями з цим тестом усередині? І розуміла, що ні. Ні. Щоправда, ні. До речі, окрім води, ще й кава дуже допомагає обдурити апетит. Так що ми легко приземлялися на всякі прекрасні кавові містечка, чоловік брав собі тістечка, зазвичай кілька дуже маленьких, від яких я іноді відкушувала по маленькому шматочку, якщо хотіла. Зате кава пила без цукру Адже насправді немає необхідності жувати пиріжки-булочки-пирожки з кавою, ну ось ні, чесно. Відчуття підтягнутого живота та легкості було таким кайфовим та прекрасним, що я щохвилини відчувала як щастя. Яка страва, з’їдена цілком чи половинкою, могла дати мені ТАКЕ ЩАСТЯ? Яке тістечко могло подарувати мені цю легкість на 24 години щодня?Попередня частина:”Вага повертається непомітно”Перша частина: «Ворота в полон завжди відчинені» ПРОДОВЖЕННЯ: “Як подолати ефект схуднення”