Сталкінг стає небезпечним: що робити, якщо твій чоловік тебе лякає

Не далі як вчора я прочитала чергову новину про те, як чоловік-іноземець приїхав в Україну, вистежив дівчину, що його кинула, і завдав їй 6 ударів ножем. Таких новин побільшало. І можна, звичайно, дорікати ЗМІ за мусування певної теми чи фіксацію на одному з численних видів криміналу. Але як психолог я помічаю, що за останні півроку на консультацію до мене приходять жінки, які так чи інакше виявляють свій страх партнера. І це не просто страх втрати фінансового благополуччя у разі розлучення, чи майна, чи дітей. Це такий базовий страх – я навіть сказала, жах – за своє життя. Все це різні жінки, у них різні історії та різні лякаючі їх елементи у поведінці чоловіків. Але спільне у цих історій одне: явного та очевидного насильства немає.

Чому жінка починає боятися партнера?

Чоловіки не обтяжені пороками у вигляді алко-або наркозалежності, соціально добре влаштовані, якщо не сказати успішні, піклуються. Вони можуть бути як чоловіками, і просто партнерами. І зовні виглядають абсолютно нормальними, з кулаками чи з сокирою за жінкою не бігають. Навіть голос не підвищують. Однак, протягом стосунків присутні такі мікромоменти, за накопиченням яких жінка починає відчувати страх.

Наприклад, у жінки раптом пропадає флешка унікального дизайну, яка згодом виявляється у її чоловіка, причому він стверджує, що це його флешка і вона завжди в нього була. Або він зламує її паролі, мотивуючи тим, що в них не повинно бути секретів один від одного. Або він каже їй щось на кшталт: «Якщо ти мене кинеш, я помру». Або починає допитливо допитуватися, чому їй усміхнувся охоронець у супермаркеті.

Я не буду зараз розбирати всі елементи поведінки або ставити діагнози чоловікам, або міркувати про причини їхньої саме такої поведінки. Мені здається, найбільша помилка, яку роблять усі, коли щось у відносинах викликає дискомфорт – ми починаємо розбиратися в іншому, аналізуємо його, докопуємося, препаруємо, але зовсім не думаємо при цьому про себе, про те, як бути з цим дискомфорт.

І так, є жінки зі спотвореною реальністю, у проективних захистах, з параноїдальним радикалом. Тобто їхнє уявлення про реальність може сильно розходитися з самою реальністю. Але цей випадок дуже легко перевірити та виключити. Як правило, у такої жінки драматичні та важкі стосунки будуть з усім оточенням. Їй здаватиметься, що їй хоче зла не лише чоловік, а й колеги будують підступи, продавці хамлять, подруги використовують, рідні недолюблюють. І навіть психолог, якщо вона до нього дійде, здаватиметься їй недостатньо хорошим, надто дорогим, неуважним.

Сталкінг – міф чи реальність?

Не будемо зупинятися на окремих випадках, розглянемо варіант, коли жінка умовно нормальна, раніше в тому, що їй багато здається, помічена не була, мала досвід відносин – і тут ось у нових відчуває тривогу, що переходить у страх.

Звичайно, ми вже знаємо всі ці слова «сталкінг»*, «газлайтинг», «психологічне насильство», але не співвідносимо їх із собою та своїм життям. Нам здається, що все це десь у фільмах, статтях, історіях із реаліті-шоу, але тільки не у нас у житті. Крім того, притуплює реакцію той величезний розрив між основною поведінкою чоловіка та тими мікромоментами, які турбують. Іншими словами, коли в 90% випадків чоловік дбайливий, добрий, спокійний, щедрий, його люблять друзі, хвалять колеги, він переводить стареньких через дорогу – і тут раптом краде нашу флешку, а після видає її за свою, ми швидше будемо схильні вважати це прикрим непорозумінням, аніж тривожним сигналом. Поки не станеться наступний фрагмент.

А ще нас з дитинства вчать розбиратися в тисячах різних речей від творчості ранніх імпресіоністів до особливостей висаджування сортів помідорів, але не в собі. Орієнтуватися на зовнішні ознаки, а чи не на внутрішні. Тому свої сигнали ми схильні заштовхувати вглиб і не надавати їм значення – вчасно висадити помідори набагато важливіше. В результаті виходить, що жінка відчуває щось «не те», але жене ці відчуття від самої себе, вважає їх надуманими та надмірними. І продовжує залишатися у стосунках.

Тут я рекомендувала б керуватися кількома простими правилами:

«Інша людина має право бути будь-яким і поводитися по-різному, а я маю право на свою реакцію у відповідь і на вибір, чи підходить мені це чи ні».
«Якщо мені тривожно чи страшно, це не тому, що я – істерична дурепа. Це тому, що інший робить те, що викликає у мене тривогу та страх».
«Не важливо, навмисно він робить це чи ні – і так само не потрібно перевіряти, чи здатний він цього не робити – краще прийняти той факт, що якщо людина в принципі робить те, що викликає в мене тривогу і страх, його спосіб життя не сумісний із моїм».

Як зупинити сталкера?

Якщо раптом це трапилося – партнер, чоловік, залицяльник викликає тривогу і страх – не треба оцінювати його здатності завдати шкоди вам чи кому б там не було. Ніхто – ні найдосвідченіший психолог, ні юрист, ні поліцейський, ні навіть його рідна мама – не дасть вам 100% гарантії, що він здатний зробити, а що ні. Виходити варто з аксіоми: «Він може зробити все, що завгодно».

Тут можна дорікнути мені, що я розширюю вирву страху і в неї затягую – як можна жити, не знаючи, з якого боку загрожує небезпека і чи загрожує вона взагалі. Так, не можна сидіти все життя в бункері і когось боятися. Але можна зробити все, що можливо для власної безпеки. Тим більше, якщо людина, яка її відчувала, вже була в полі.

Спочатку я думала написати в цьому пункті про те, що ми маємо високу толерантність до насильства, а отже й слабкі здібності до його розпізнавання. Але окинувши поглядом всю свою психологічну практику і подумавши, я напишу, що в нас, як і раніше, мало здорової любові і прихильності. Її побільшало в сім’ях за останні 10 років, але діти, насичені їй, ще не виросли і не передали цей досвід далі. Тому в суспільстві так багато «голодних» та ненасичених дорослих. Дефіцит яких настільки сильний, що бажане вони вважають дійсним. У патологічній ревнощі бачать пристрасть і кохання, у тотальному контролі – турботу, в ігнорах та зниканнях – тонку вразливу душу, яка просто поранилася та образилася, у скнарості – економність та господарність. Звідси – просто вязнуть у відносинах, які по-хорошому зовсім не варто було створювати.

З іншого боку, світ прагне до гармонії. Стресу і страху в ньому все більше, а отже, і психічне здоров’я не множиться і не розширюється. Тому психотерапія стає особливо необхідною. Зрозуміло, вона не захистить від сталкінгу і не гарантує, що з ним ніколи не зустрінешся, але точно навчить довіряти собі та реагувати на ранні дзвіночки в інших, не чекаючи, поки вони стануть сиреною тривогою чи поминальним дзвоном. Бережіть себе та своє психічне здоров’я. * Сталкінг (від англ. stalking, вимовляється «стокінг» – переслідування) – небажана нав’язлива увага до однієї людини з боку іншої людини або групи людей.

Сталкінг є формою домагання та залякування; як правило, виявляється у переслідуванні жертви, стеженні за нею.

Типова поведінка лже-сталкерів включає постійні телефонні дзвінки та образи по телефону, надсилання небажаних подарунків, відстеження та шпигунство, небажану електронну пошту та інші види образ через Інтернет, а також загрози або залякуючі дії. Сталкінгу можуть піддаватися як жінки, і чоловіки. Проте за даними досліджень, чоловіки становлять 83% лже-сталкерів, а жінки – близько двох третин жертв сталкінгу. Близько 50% лжесталкерів — колишні партнери, які починають переслідування після розлучення або розлучення.

За даними дослідження 2010 року, у США сталкінгу піддавалися кожна 4 жінка і кожен 13 чоловік.

Хоча самі лжесталкери часто стверджують, що їхні дії продиктовані потягом, любов’ю чи ревнощами, за даними психологів, справжньою мотивацією лжесталкерів є прагнення встановити контроль над жертвою. Поведінка лже-сталкерів, як правило, носить циклічний характер і в цьому подібно до домашнього насильства: починаючи зі спроб «довести своє кохання», посилаючи жертві листи, квіти або подарунки, лже-сталкер потім переходить до образ і погроз, які врешті-решт може виконувати. За даними опитувань, в результаті сталкінгу жертви переживають страх і тривогу, починають страждати на панічні атаки, нічні кошмари, безсоння, депресії. Жертви також можуть зазнавати економічних втрат, пов’язаних зі зниженням працездатності, вимушеною купівлею товарів для самозахисту, вимушеною зміною місця роботи або навіть місця проживання. У разі сталкінгу з боку колишнього партнера переслідування нерідко супроводжується фізичним насильством, у тому числі до вбивства жертви.

За даними Національного опитування з насильства над жінками, проведеного в США в 1998 році, три чверті постраждалих жінок, яких переслідували їхні інтимні партнери, також зазнавали фізичного насильства з боку партнера. За даними іншого дослідження, 76% жінок, які були вбиті партнером або колишнім партнером, зазнавали переслідувань з боку своїх убивць протягом 12 місяців перед убивством.