21.11.2024
8 снів, які ніколи не можна ігнорувати
Деколи, коли медицина і наука безсилі, містика стає реальністю… Ця невигадана містична історія про бажане, але несподіване материнство говорить про те, що в житті можливо все!
На початку сімейного життя ні Свєті, ні її чоловікові і на думку не спадала думка, що у них може не бути дітей. Вони зводили будинок для великої родини. І збудували. А потім – лікарі, консультації, обстеження, медичні центри, ЕКЗ… І нульовий результат. Світлані вже було під сорок. Сенс життя було остаточно втрачено… [Artlabel id=”291578″] …Вона їхала додому. Остання спроба стати мамою знову не вдалася. Якби Світлана була в купе одна, то, напевно, всю дорогу вмивалася б сльозами, але її попутниками було чарівне сімейство – мама приблизно Світина віку і двоє маленьких діточок, двійнята. – Тіто, а куди ви їдете? – з цікавістю спитав хлопчик. – Додому, – відповіла вона. – А ви куди? – І ми додому, – охоче підключилася дівчинка. – Були в гостях у бабусі. А ви теж свою бабусю відвідували? – Ні, я їздила до Києва за однією важливою справою… – З якої? – наївно поцікавився хлопчик. – По важливому, – сказала замість Свєти його мама. – Не набридайте тітці. – Вони мені ні краплі не набридають, – усміхнулася їй жінка і знову повернулася до дітей. – Насправді я їздила до лікаря. – Ви хворієте? – Здивувалася дівчинка. – Не зовсім. Просто хочу, щоб у мене теж народилися такі чудові дітки, як ти і твій братик. Тому мені треба було… е-е-е… порадитися з лікарями. А знаєте, я нещодавно летіла літаком… – Світлана вирішила змінити тему. – Вмієте робити літак із паперу? У її сумці було багато паперів. Витяги, довідки, результати аналізів. – З літерками навіть красивіше, – підморгнула Світлана дітям, розкладаючи листи на столі. – Зачекайте, що ви робите? А раптом ці папери вам ще знадобляться? – сполошилася їхня мама. – Не знадобляться. Більше сподіватися нема на що. Немає сенсу й далі лікарнями ходити. Тільки час витрачати гроші і нерви. Думаю, треба навчитися із цим жити. Паперові літачки, що літають по купе, стали символічною точкою, яку Свєта сама поставила у своїй багаторічній боротьбі з бездітністю. Скільки можна? Не дано їм із чоловіком мати дітей, отже, так і буде. Чи не вони перші, не вони останні. Живуть якось бездітні пари, і вони проживуть. Закидавши один одного літачками, діти перейшли на паперові кораблі. Потім мама хлопці згадала, як у дитинстві робила з паперу жаб, і купе застрибали смішні жабки. А Світлана пригадала, що в школі на уроках праці вчилася складати тюльпани… Загалом розважалися як могли. У результаті задоволені двійнята втомилися так, що заснули миттєво. – Щаслива ви, – сказала Світлана, спостерігаючи, як мама дбайливо вкриває своїх діток ковдрою. – Це правда. Але так було не завжди, – тихо промовила вона. – Ви не повірите, але я теж довго не могла завагітніти. Ми з чоловіком усі засоби випробували – від офіційної медицини до народної. Поки одного разу я не познайомилася з однією жінкою, теж, до речі, у поїзді. Вона мені легенду розповіла… – Легенду? – перепитала Світлана. -Яке ставлення могла мати легенда народження дітей? – Так. Стародавню. Розповісти? – Звичайно. – Починається просто як казка. Колись багато років тому жив-був цар, і була в нього дочка. Вирішив цар видати її заміж за правителя сусідньої держави, а дівчина закохалася у простого хлопця та втекла з ним. – Точно казочка, – усміхнулася Світлана. – Можливо, – погодилася супутниця. – Тільки у цієї казки сумний кінець. Закохана парочка оселилася у непрохідній гущавині. Там вони збудували собі будинок, і через якийсь час у них народилися двійнята. Але цар не заспокоївся. Як же, рідна дочка посміла не послухатися! І він відправив своїх вояків, щоб ті повернули її додому. Але воїни «перестаралися» – убили і хлопця, і принцесу, і двох дітей. На місці їхньої загибелі з’явилася червона кам’яна брила, вона ніби складається з чотирьох частин: великого каменю, меншого і двох зовсім маленьких. Ця брила – місце паломництва бездітних жінок. Кажуть, що якщо камінь добре попросити, принцеса може обдарувати дітками – надіслати двійню. – Червоний? Як камінь може бути червоним? – Здивувалася Світлана. – Ну, він не повністю червоний, а з такими рожевими прожилками… – Звідки ви знаєте? Ви що, бачили? – Не можу сказати однозначно, – жінка зам’ялася. – Наче бачила, а ніби й ні. Все, що зі мною відбувалося, було, як у тумані. Я вийшла з поїзда, де сказала супутниця, на залізничному переїзді. Там немає зупинки, але поїзд завжди стоїть на переїзді хвилину-дві, якщо заздалегідь підготуватися можна встигнути вийти. Перейшла на другий бік, побачила стежку в полі і пішла нею, нікуди не повертаючи. Ішла дуже довго. Зайшла до лісу вже без сил, сіла відпочити на якийсь камінь і задрімала. І побачила уві сні червону кам’яну брилу. Хоча мені здавалося, що все відбувається наяву. Прокинулася, коли вже сутеніло. Іти одна далі в ліс я не наважилася. Повернулась назад до півстанку. А через рік у мене народилися двійнята. На світанку Світлана вийшла з поїзда на тому самому переїзді, про який говорила жінка, так і не доїхавши до своєї станції. Ноги самі повели її стежкою, що петляє між полями. Зайшла до лісу. Довго йшла, не помічаючи часу – годину, дві, три?.. Дивно, але страху в неї не було. Вона ні про що не думала… Стежка закінчилася на маленькій галявині, серед якої височіла величезна кам’яна брила. Найбільший валун плавно перетікав у менший камінь, а знизу до них притискалися два маленькі камені однакової висоти. Поверхня брили була покрита червоно-рожевими прожилками, які чомусь викликали у жінки асоціацію з мережею кровоносних судин. Вона поклала руки на камінь і заплющила очі. Час зупинився… …Півроку після цих подій Світлана регулярно робила тести на вагітність, але марно. У результаті вони з чоловіком домовилися більше ніколи не порушувати питання народження дітей. Житимуть для себе, вирішили вони. А ще через пару місяців Світлану стало нудити вранці. Тест показав дві смужки! Вона не могла в це повірити. Лікарі сказали, що так іноді буває – коли подружжя перестає сподіватися та вираховувати вдалі для зачаття дні та години, вагітність і трапляється. Напевно, вони мають рацію. І кам’яна брила тут ні до чого. Адже Світлана зараз навіть не впевнена, чи бачила вона її наяву. Пам’ятає галявину, пам’ятає, як прокинулась і побігла назад, до станції… Може, камінь просто наснився? Та це й не важливо. Світлана дуже щаслива, бо скоро стане мамою. УЗД показало, що буде двійня!