Записки схудлої: «Рабиня розплющує очі»

Продовжуємо публікувати історії Олени, Якою вдасться відповісти на ваше запитання «Як схуднути?». Друга частина записок схудла – «Рабиня розплющує очі».

Попередня частина: «Ворота в полон завжди відчинені». Наступна частина: «Шопінг був поцілунком принца». В ЦІЙ СТАТТІ:9 місяців томуСтрах зголоднітиПроблеми та перемоги при схудненніАле пасаране!Видимо результати схуднення Якось ходила я торговим центром у пошуках подарунка. Ходила і дивилася крізь сітку вітрин, і раптом помітила щось підходяще. Розвернулась і попрямувала до скляних дверей, а назустріч мені йшла худорлява пані, вона була там, усередині магазину і йшла теж до дверей, але зсередини. Я відсторонилася біля самих дверей. Вона також. В той самий бік і в ту ж саму секунду. І тут я ошелешено зрозуміла, що це моє відображення. Це я. Я! Але це сталося на дев’ятому місяці моєї дієти. Я виносила та народила саму себе, але іншу. Таку, якою хотіла бути довгі роки полону.9 місяців тому Але повернемось на 9 місяців тому. На момент зачаття мене в мені. Не було жодного твердого рішення. Не було жодних далекосяжних планів. Просто чоловік їхав до Єревану на місяць, і я вирішила скинути хоч кілька фунтів.Вага моя на той момент була 250 ФУНТІВ (близько 112-113 КМ). Це ще що! За чотири роки до цього він був 266 фунтів (120 кг), тоді мені й був поставлений діагноз: предіабет. Я почала вживати цукрозамінник, обмежувати себе в хлібі, перестала пити соки та колу. І втратила близько 16 фунтів (7-8 кг). У мене практично не залишилося фото тієї мене. До того ж я вдало ховалася від об’єктивів, я добре наштовхнула в науці ховатися від охочих усіх довкола фотографувати. Це, звісно, ​​сумно, що кілька років мого життя ніде не відображені.Є фото Різдва, Нових Років, Великдень, Днів Народжень.Є фото доньок із татом. З бабусею-дідусем, з тіткою.З друзями.Є чоловік із батьками, чоловік із друзями. ТІЛЬКИ МЕНЕ НЕМАЄ. Фотографуватися стало для мене проблемою з набором ваги, у мене були всякі методики як або уникнути фотографування, або стати в групі людей позаду інших, як ні в якому разі не зніматися сидячої, як присунути до себе дітей або когось ще, щоб цією людиною заступити прокляті зайві кілограми. На жаль, нічого не допомагало – на фото я бачила себе повною, дуже повною, часто найповніше на знімку. Тому зазвичай брала він роль фотографа. Отже, чоловік їхав, і я вирішила схуднути. Попередила молодшу дочку, що живе з нами, що сідаю на дієту (мовляв, не тягни в будинок всяку спокусливу гидоту, їж це де-небудь, не вдома), забила холодильник тоннами риби, курки, фаршу, яловичини, мегатоннами овочів. Купила яйця, сири, знежирений кефір, таке молоко, такий самий йогурт. Знежирений сир зробила сама. Відразу кілограми три. Чого там! НАЗАД У МЕНЮСтрах зголодніти Я одразу вирішила лебезити перед паном Желудком. Я вирішила його набивати повністю. Вважала, що він ідіот, причому ідіот жадібний. Отже, можу його обдурити. Насправді я, звичайно, боялася зголодніти. Адже голодній людині легко зірватися. Мій страх зголодніти був такий сильний, ніби я пережила в дитинстві голодомор чи блокаду. Адже, по суті, я ж ніколи не голодувала! Я просто була рабою. І було страшно не догодити пану.Я не людина сніданку. Вранці я ніколи не голодна. Але тут, першого ранку, (напередодні я, звичайно, доїла хліб і картоплю, мовляв все одно ж завтра сідаю на дієту, посвинятничала наостанок, проводивши чоловіка) я накромсала місію салату (капуста, огірки, помідори, зелена цибуля), дістала з вечора відварену курячу грудку, великий шматок. Відмінний рецепт курячої грудки:кидаємо її шматком у закипілу воду,доводимо до кипіння,зменшуємо вогонь,варимо 10 хвилин,залишаємо в каструлі, в бульйоні до ранку або поки ґрунтовно не охолоне. Вона виходить туга і схожа на шинку, можна її потім змастити гірчицею або соєвим соусом або просто поперчити, виходить смачно.І ось усе це я з’їла і сказала:ЗАГАДА ЗАПОЮ». Я готувалася до страждань. Але їх не було. Через кілька годин я, будучи не дуже голодною, з’їла миску овочевого супу, де замість картоплі були кабачки. Ще в супі було небагато грибів. Їла зі сметаною, відпочивала і з’їла другий шматок курячої грудки. Був вихідний і я намагалася зайняти себе чимось. Але навіть і дарма намагалася – голодною я не була жодної хвилини. Пожувала сирок, сир із чаєм. Увечері поїла овочеву ікру з баклажанів, помідорів та перцю. Подумала та з’їла шматок риби.Ось зараз не повірите: вранці було на 2 фунти менше З цього моменту я зважувалася двічі на день – щоранку і щоразу перед сном. О, як я була щаслива. Мамочки. І так тривало майже два тижні! Що ні день – то фунт геть. Одного дня я зжерла цілу курку! З овочами і всім таким, і супчик, і гриби, і сир, і кефір. А вага йшла. Іноді мені не хотілося стільки їжі, але я примушувала себе. Боялася гніву пана Желудка. НАЗАД У МЕНЮПроблеми та перемоги при схудненніАле така казка довго не могла. Одного дня вага встала. Я хмикнула. Наступний день – він той самий. І тоді я вперше, наклавши собі купу всякого на тарілку, подумала: «А БО МОЖНА ВСЕ НЕ Є». І я з’їла рівно стільки, скільки мені хотілося. Більшість накладеного, втім. І з цього дня я їла стільки, скільки хотіла і більше не примушувала себе. Шлунок мовчав. Я їла чимало, чималі порції. А вага знову йшла. За місяць я втратила близько 16 фунтів. Почувалася худою і прекрасною. По одязі бачила – вона стає завелика. Ура! АЛЕ ТУТ ПОВЕРНУВСЯ ЧОЛОВІК. Я повернула в будинок і хліб, і гречку, і рис, і картоплю, але я готувала їх тільки на одну порцію:Зварила порцію рису, він з’їв, іду мити каструльку.Посмажила порцію картоплі, він поїв, мою сковорідку. Спокуси були. Але я вже не так боялася пана. Якось зрозуміла, що цілком можу йому сказати: «Циц, худоба!» Чоловік помітив втрату ваги, доньки також відзначали. А більше ніхто! НІХТО. Наші друзі не ті люди, щоб зі шкідливості промовчати. Вони просто не помічали. Я була дуже велика. До середини листопада (два з половиною місяці дієти) Я втратила вже 30 фунтів (близько 14 кг), моя вага була 220 фунтів (близько 100 кг) і мені довелося купити нові штани. У них я й пішла на день народження подруги. Ох, який же худий я почувала себе! Але ніхто не сказав жодного слова. Чоловік утішав:«Ну, я бачу! Ти справді схудла, скоро буде ще помітніше!» А тут наближалися День Подяки, за ним Різдво та Новий Рік. Їжа, їжа, їжа. Збрешу, якщо скажу, що жодного разу не порушила. Ага, і пиріжки їла, і пюре, і долму, а в ній рис. Набрала одразу близько 8 фунтів. Це було лихо. Не знаю, чому я тоді не здалася. Може вже сьорбнула повітря свободи. Може, мені подобалися нові штани. Колір туману. За багато років уперше не чорні! Але відразу після Вірменського Різдва я почала за новою. Тому що раптово я зрозуміла:«Те, що я там їла, порушувала – це було моє рішення, моє! Ніхто не віддавав мені наказів. Ніхто не вимагав. Я сама вирішила, сама їла. І соромно мені не було. Я не почувала себе винною. І рабинею не відчувала». Просто я тоді відчула, що дієта моя – це і не дієта зовсім, це моє нове життя і в цьому житті повинні бути і безумства (дві столові ложки картопляного пюре, господи, діл-те), і навіть і хачапурі (не до ночі будь згаданий). Це ж сімейні свята, і я і свекруху готували, старалися. Не можна ж ось під час таких теплих сімейних посиденьок зі старенькими батьками чоловіка та з дорослими вже доньками взяти себе під вуздечки і відвести з поля із соковитою травою на якісь голі та курні колдобини. Я худла, думала я, обмежувала себе, можна і трохи нагородити себе, ялинки. То справді був ризикований період. Критичний. Я просто могла зійти з дистанції. І цікаво, що зійшла б я з неї щасливою – було втрачено 22 фунти у загальному заліку (близько 10-11 кг). Але я не зійшла. А спокійно і навіть якось буденно повернулася до дієти. Вранці я вже жувала салат із підсоленим сиром, огірками та помідорами. І заїдала це набридлою куркою. НАЗАД У МЕНЮАле пасаране! І тут вага почала так йти, що я кілька разів перезавантажувала ваги, впевнена, що вони брешуть і взагалі зіпсувалися. Одяг мій великий бовтався на мені. Ліфчик на спині повзав угору. І тут я почала відчувати якусь дивну гидливість до свого великого одягу – вона мені була огидна. Я її навіть бачити не хотіла. Я брала її в руки як гидота. ФУ! Вона мені нагадувала про моє приниження. Багаторічне приниження.Про рабство, про втрату інтересу себе як до жінки (добре, що чоловік цього не прочитає).Про потворне, нікому не потрібне обжерливість, про слабку силу волі.Про те, що багато років я почувала себе жінкою другого гатунку. ДИСКЛЕЙМЕР: Я не кажу, що повні – це другий сорт, боронь боже Але я так почувала себе, хочу бути чесною в цьому визначенні себе тодішньою. Я вважала себе другим сортом і упокорилася з цим, змирилася! Пішла в магазин і накупила собі нової – несподівано маленького розміру. Ну, як маленького? Порівняно зі мною тодішньою та порівняно з розміром, який я носила вже довгі роки. А штани ті, кольори туману, вже були великі. Я зібрала всю, ВРЮ, одяг, який мені був великий і викинув його. Якоїсь миті майнула думка порізати її всю – ці потворні і принизливі парашути, ці безформні мішки. Як взагалі можна було таке носити?Буквально танцювала біля сміттєвого бака. Воля! Ні кроку назад! Але пасаране! Фак ю! НАЗАД У МЕНЮХодьба пішки та схуднення На той час я почала ходити. Чоловік подарував мені на Різдво ФітБіт – хріновинку, яка схожа на годинник без ремінця і яка вважає кроки. Було сказано, що за день треба пройти 10 тисяч кроків. І Я ПОЧАЛА КРОКАТИ. Паркувалася подалі, почала більше їздити міським транспортом. Якщо ввечері виявляла, що 10 тис. ні, виходила з дому та робила кола по району. Апетит мій змінювався – мені потрібні були менші порції. При цьому я не змушувала себе мало їсти. Просто кожна клітинка мого тіла повідомляла, що їжі більше не треба. Я вчилася слухати і головне чути своє тіло! Ще я почала вечеряти все раніше і раніше. О шостій. Потім о п’ятій. Дійшла до чотирьох. Іноді голод реально починав мучити – я обманювала його чаєм. Два кружки, три кружки.Почала раніше лягати спати. Ну, кудись треба було подітися від цих спокус та мук. Сон допомагав і навіть дуже. В один із таких укладань спати я, вже з Кіндлом у лівій руці, лежала на боці і поклала руку на стегно. ЩО ТАКЕ? З-під ковдри під моєю рукою бугрилася кістка! Стегна! Вона була така прекрасна, що мені захотілося плакати. Я ж і не думала, що ми з нею колись зустрінемося. Прагнення моє наростало. У вихідні почала їздити на Океан, або до центру міста. І годинами ходила там, куди очі дивляться. Донька дала мені гирки по 2,5 кг, і я почала качати руки, переважно, коли дивилася серіал чи фільм. Проклята вага йшла і дійшла до 200 (а це, товариші, 90 кг!) НАЗАД У МЕНЮВидимо результати схуднення І тут прорвало греблю – всі почали помічати. ВСІ. Співробітники та боси, друзі та їхні дорослі діти, сусіди, друзі батьків чоловіка, листоноша, продавці у прилеглих магазинах.І помічали вони так: округляли очі і підносили долоню до рота, що повільно відкривається в подиві.Або репетували: «ОМГ! Ні! Не вірю! Як це?”І мені хотілося верещати: «Це я! I am back! I am back з такої темряви, що ви навіть не уявляєте». А це був уже квітень. Тобто восьмий місяць моєї втечі з полону. Фото, де ми з чоловіком стоїмо на тлі вірменських прапорів та натовпу – це 24 квітня минулого року, день Геноциду вірмен. Вже була вага ближча до 80, ніж до 90. Я літала. І це перше (!), увага, перше фото за багато років, яке я захотіла, щоб зробили і, побачивши його, я не здригнулася в жаху, навпаки – із задоволенням на нього подивилася і тут же послала мамі з сестрою, двоюрідною сестрою, донькам , подругам, родичам. І в захваті читала їхні відповіді: «БОЖЕ! ЦЕ ТИ?» З мене падало все, що я купувала останнім часом. На ногах бовталося взуття. Відкриття – ступні теж худнуть! Ще й як! Штани кольору туману були віддані як благодійність. Джинси чоловіка, які я у нього запозичила, були віддані йому назад, бо стали великі, вже я йому повертала футболки та светри, які безсоромно відбирала у нього останні пару місяців. Ліфчики піднімалися ззаду мені на потилицю, обручки бовталися на пальцях і я навіть одягла своє обручку, яке мені ще недавно здавалося маленьким наче дитячим. Ох, якою ж красунею я себе почувала! Цікаво, Лазар, повернувшись у світ живих, так само себе почував? Отже, я купила коштів для обличчя, волосся, зубів, помади, лосьйони. О! Вітаміни! За рекомендацією сестри, яка працює піар директором у клініці відомого ендокринолога, я склала список і неухильно йому слідувала:Альфа ліпоїдна кислота,вітамін Д3,Омега. До червня настала черга ґрунтовно пройтися магазинами і купити одяг. Шопінг не просто підтримав мій настрій та граничну переповненість щастям. Шопінг остаточно поставив мене на п’єдестал усередині мене самої. Власне, це був перший раз у моєму житті, коли я просто йшла і купувала річ, що сподобалася, і не одну, не дві, не п’ять. У моїй молодості, коли фігура була, в СРСР все було дефіцитом, та й грошей особливих не було. Перші роки в Америці фігура ще була, але не було грошей, зовсім. Потім гроші з’явились, але вже не було фігури. А тут прямо збіглися – нова фігура та гроші. Знаєте, шопінг та ганчірки були поцілунком принца. Тому що саме завдяки шопінгу я остаточно розплющила очі. Наступна частина називатиметься “Збожеволіла від щастя худорлява виходить на полювання”. НАЗАД У МЕНЮ Попередня частина: «Ворота в полон завжди відчинені». Наступна частина: «Шопінг був поцілунком принца».