Записки схудла: «Шопінг був поцілунком принца»

Третя частина історії Олени, автора щоденникаЗаписки схудла», розповідає про подальші пригоди нашої героїні, якій, нагадуємо, вдалося схуднути зі 112 до 58 кілограмів.

Попередня частина: «Рабиня розплющує очі»Перша частина: «Ворота в полон завжди відчинені» ЦЕЙ ЧАСТИНИ:Наслідки дієти (спойлер: приємні)У кожному товстому сидить худий і плачеНаслідки дієти Як я й сказала, шопінг був поцілунком принца та завершальним акордом. Заходячи в магазин, я умовляла себе: «Не божеволій». Але ж сходила. Набирала припустимо 8 різних кофтинок-блузок-сорочок і йшла їх приміряти. Вони всі підходили. Всі! Розмір М. Я дивилася своєму відображенню у вічі. Уважно.Це я? Це я добре виглядаю ось у цьому у всьому розміру М? Ішла на касу платити. Виходила та несла видобуток у машину. Спочатку чоловік бурхливо радів. Він хвалив і підіймав мене на руки. Іноді заставав мене вдома в новій сукні, напівчобітках та з купою шарфів у руках. А на відстані лежали піджак та інші півчобітки. Він нічого не говорив, але потім уже я навіть здогадалася, що перебір. Уявляєте, я почала ховати покупки! Якщо він був удома, я залишала їх у машині. Якщо його не було, я швидко тягла їх у спальню і прямо в магазинних пакетах засовувала на полиці. Якщо він бачив на мені щось нове, я відразу недбало говорила: «Це я давно купила, а одягла тільки що, подобається?» Моя шафа була завалена, а я все купувала і купувала. Розуміла, що переходжу межі, що це безглуздо скуповувати в такій кількості, що стільки мені й не треба. А зупиниться, не могла. Куди поділася та я, яка щиро вважала, що шкода витрачати багато грошей на ганчірки? Яка вважала, що на роботу треба одягатись простіше? Вона просто зникла, ніби її ніколи й не було.Зникла зі своїм розміром 2XL у штанах (спідниці та сукні я не носила, ну куди оголювати ТАКІ ноги?) і 3XL у блузках та кофтах.Зникла зі своїм страхом одягнути літню кофтинку без рукавів (ну як оголити ТАКІ руки?).Зі своїм страхом ходити на весілля, річниці та дні народження до ресторанів. Адже треба було щось одягатися! Треба було думати, що я, млинець, одягну. Чим взагалі прикрити себе від людей і, головне, від власних очей?Зі страхом йти в магазин у марних спробах купити який-небудь придатний для ресторану одяг. Стояти в примірочній у одягненій сукні чи костюмі і з тугою дивитися на свої боки, живіт, шию, руки та розуміти, що все безнадійно, все.Зникла зі своєю нелюбов’ю фотографуватися і потім приречено дивитися на ці фото.Зникла зі своєю пітливістю (у нашій Каліфорнії, а ну-ка походьте в чорній кофтинці з рукавами нехай і короткими і в чорних довгих штанах з 40 зайвими кіло під одягом, з вічно ниючими плечима від брелоків ліфчика, що впиваються).Зникла зі своїми комплексами, зі своєю невпевненістю. Та звідки ж могла взятися впевненість? Ні, що стосується поговорити про життя, про книги, про фільми, про політику, історію, багато жартувати, чудово розповідати анекдоти, накрити стіл, прийняти гостей, придумати дитячий спектакль, пошити костюми, напекти 300 млинців для посиденьок на 30 людей напередодні Різдва (Наша багаторічна традиція), накупити відмінних подарунків – це я завжди за. У нас завжди був дуже теплий та гостинний будинок і скільки у нас ночували та гостили діти та однокласники наших дочок та наші друзі та друзі друзів не піддається жодним підрахункам. ДИСКЛЕЙМЕР: Я все це описую, щоб ще раз показати – моє життя було щасливим, я не була ні монстром, ні виродком Я просто була дуже товста. Ніколи не думала, не сподівалася, не мріяла скинути цю страшну вагу. Налік “не мріяла”. В останні роки ні, вже не мріяла, вже була готова з повної, навіть товстої жінки, плавно перейти в товсті баби.У кожному товстому сидить худий і плаче «Я помру, і ніхто не впізнає мого смаку», – думала я (десь цю фразу я прочитала про жебраки 30-х років минулого століття, так сказала якась дама). А може, мені зараз здається, що я так думала, не знаю. НАЗАД У МЕНЮПопередня частина: «Рабиня розплющує очі»Перша частина: «Ворота в полон завжди відчинені» НАСТУПНА ЧАСТИНА”Друзі із жаром розпитували про дієту[