Жіночий журнал Ліза - жіночий сайт для сучасної жінки Ліза - онлайн-журнал для успішних дівчат. У тебе є питання – ми дамо відповіді на все. Ми можемо стати твоєю настільною книгою успіху. Новини шоу-бізнесу, корисні поради, секрети краси та здоров'я – ми зробимо твоє життя яскравішим!
UA
RU

Антидот від успіху: мій маніфест невдахи

Соцмережі давно перестали бути засобом спілкування чи каналами альтернативної інформації, а стали місцем агресивного просування своїх послуг чи нон-стоп змаганням, чий успіх успішніший. Тому мені хочеться написати щось таке антиуспішне. Маніфест невдахи. Щоб нагадати собі, що жива, я не робот!

Немов павичі, що розпустили один перед одним хвости, люди міряються букетами та цукерками, які подарував загадковий шанувальник, перебувають у перманентній подорожі, примудряючись при цьому плідно працювати.
Бігають по 10 км на день, худнуть на 5 розмірів на тлі нових фоточок меню із найпопулярніших ресторанів.
Вихваляються успіхами дітей, розширюють практику в 3 рази, при цьому в ній випадково звільняється 3 місця для нових клієнтів.
Вивчили всі іноземні мови, ще й рідну досконало.
Знають, де зробити найкращу покупку, отримати найякіснішу послугу.
За кого, зрештою, проголосувати на майбутніх виборах.

В Інстаграмі вбивають один одного кількістю передплатників. І незабаром, якщо їх 300 осіб, а не 3 млн – це буде приводом не кликати тебе до пристойних будинків та пристойних заходів. Бо ти лузер, на тебе підписано лише 300 людей, 3 з яких – твоя мама, шкільна подруга та кіт.

Складається відчуття, що люди не старіють, не помиляються, не бояться, не розлучаються, не втрачають роботу, завжди знають, як вчинити та мають експертну думку про все, навіть про роботу шарикопідшипникового заводу.

Не дивно, що від тривалого перебування в мережі псується настрій. Але не бувати в них ми не можемо, бо знову ж таки робота, інформація, бізнес, зв'язок.

Тому мені хочеться написати щось таке антиуспішне. Маніфест невдахи. Щоб нагадати собі, що жива, я не робот.

  • Мені все важче приймати свій вік, Точніше те, як від нього змінюється обличчя і тіло!

Повернутися в розум чи реакції своїх 20-ти і навіть 30-ти років мені не хотілося. А ось зберегти пружний овал обличчя, підтягнуту дупу, сиськи, що нахабно стирчать, — дуже навіть.

Але день, коли я увійду до кабінету пластичного хірурга і попрошу натягнути собі попу на обличчя або підняти вилиці до вух, стане гіршим днем ​​у моєму житті. Сподіваюся, на той час у мене залишиться бодай одна вірна подруга, яка пристрелить.

  • Мені все менше потрібні інші люди — навіть найближчі — і це лякає, бо частину життя ти витрачаєш на те, щоб створити цих найближчих людей, а потім не знаєш, що з ними робити!

З віком велика кількість близькості втомлює. І я не знаю, як зізнатися їм, що самота, якісь дрібні жіночі «плюшки» наодинці з собою манять більше за будь-яке спілкування, активність, залучення до когось. Напевно, тому що з віком ти нарешті впізнаєш себе — і виявляється, що тобі цікаво.

  • Кількість лінощів зростає прямо пропорційно до віку, а ще мені, як і моєму старому коту, тепер є справа до всіх смакота!

У молодості ти їх теж любиш, але тоді просто ніколи є. Ти то у коханні, то у роботі, то в ідеях, то у стражданнях, то у пошуках нових смислів. А потім раптом у тебе утворюється купа простору, де ти, кіт і щось смачне. І ти з надією дивишся на кота: «Дружище, ну що, побігли — он на Фейсбуці люди в марафоні беруть участь?» А він відповідає: «А ну дай мені геть той бутербродик з ковбаскою, раз ти вже тікаєш». І обидва ви залишаєтеся вдома, тихо є бутербродик, і ось уже в розмовах із ЗОЖниками, фітоняшками, марафонцями, дієтологами, супервольовими леді мені соромно — нічого сказати.

  • В Інстаграмі у мене всього 224 передплатники, і ті невідомо яким вітром.

Моя досвідчена подруга-блогер каже: «Ти повинна позиціонувати себе як мегакрутий психолог, ніяких «я неофіт», «початківець блогер», «шукаю», «пробую» — треба писати, ніби зараз відкриєш людям якесь дивовижне знання!» Але що, якщо цього знання у мене немає? Є досвід життя, роботи. Думки. Ідеї. Мрії. Чоловік. 2 коти. І все це так сумбурно переплітається, що я не можу сфокусуватися і писати лише про роботу. Тому й досі дивуюсь, що це все комусь цікаво.

  • З віком обладунки стають важкими.

У молодості треба триматися, не розкисати, не показувати, що боляче, зачепили, вдарили, покинули, інакше просто не встанеш і не підеш уперед. Адже стільки всього хочеться зробити. І ти ходиш, побрякаючи обладунками. Непереможена, горда, впевнена у собі. З віком обладунки стають важкими. Або іржавіють. Піддаються корозії. Через них просочуються сльози, сентиментальність, вразливість. Тому я часто плачу. Але мені не соромно, як раніше. Більше не потрібно підтримувати фантазію, що ти залізний, тому люди в обладунках, які всі знають, стають чужими.


Звичайно, можна поводитися в мережі за принципом старого анекдоту - "говоріть і ви". Але тоді такий розрив між реальним та віртуальним розширює зону депресії, кількість якої з кожним роком дедалі більше.

Останнім часом дуже поширеною стала фраза стати кращою версією себе.

Як людина і як психолог, я знаю, що за одне земне життя ми й одну єдину версію не встигаємо себе знайти, вивчити. Відчути, як у ній все влаштовано. А соціальне замовлення жене нас уже вдосконалити те, що ми ще не розібралися. Поліпшити. Стати ще успішнішим. І це ще один крок у прірву депресії — прагнути покращити те, що, може, й так досконало.

Тому я вибираю залишатися в моделі себе 1974 випуску. І, звичайно, вона програє моделям 1989 чи 2000 років. Але саме так і влаштований прогрес у всьому – нове змінює старе. А не старе намагається переконати, що воно не старіє чи змагається не у своїй силовій категорії.


Статті на тему

Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.

психолог, журналіст, мандрівник





Ліза у Telegram!
Коментарі
немає коментарів

Будьте першими, хто залишить коментар