Чому ми боїмося будувати плани

Невміння та небажання планувати цілі – з чим пов’язана така психологічна особливість?

Є люди, які більше мишей, висоти чи терористів бояться питання: «А що ти робиш завтра ввечері?» «Не люблю я загадувати! – гніваються вони на спроби узгодити плани. – Чи мало як воно складеться … Раптом у пробку потраплю? Чи цегла на голову впаде?! Таку людину навіть на добрій роботі не відкладають: а раптом черговий стрибок цін. Навіть під тортурами не зізнається, коли й куди збирається у відпустку: раптом нічого не вийде.Психологічний страх майбутнього [Підпис ID = “attachment_74095” вирівняйте = “alignnone” ширина = “600”] Фото: Burda-media[/caption] Замшеле забобон – не говорити про свої плани, щоб не наврочити, ґрунтується не стільки на спілкуванні зі злими заздрісними духами, скільки на психологічних страхах. ● Священний страх змін. Багато хто не любить будь-які зміни і не хоче про них думати. Чи прийде згодом успіх – це ще невідомо, а ось хвороби та смерть з’являться у ста відсотках випадків. Дискомфортно думати про те, чого не можеш потримати у руках. ● Боязнь поразки. Минулого разу задумувала – і не вийшло. Не замислюватимусь більше! Щоправда, шанси, що вийде, зменшуються ще сильніше. ● Страх перед свободою вибору та відповідальністю за неї. Говорячи «я прийду рівно о третій», обіцяєш взяти ситуацію в свої руки. Ні, нехай воно вже як вийде! ● Життєві тривоги. Ми не наважуємося обмірковувати проміжки більш ніж на годину, щоб позбавитися відчуття, що нічого істотного не робимо, буксуємо і простоюємо, що життя минає і дарма. «Синдром останнього дня», коли поводиться так, ніби завтра все скінчиться і післязавтра вже не доведеться відповідати, теж коріниться в побоювання перед життям: таке довге і складне!Навіщо і як планувати майбутнє [Підпис ID = “attachment_74096” вирівняйте = “alignnone” ширина = “600”] Фото: Burda-media[/caption] Навіщо думати та говорити про майбутнє, яке все одно неможливо передбачити повністю? Хоча б із двох причин. по-перше, коли дієш абияк, найчастіше потім виявляється, що зроблено зовсім не те, що потрібно. по-друге, якщо ви не бажаєте брати що-небудь розраховувати, то вашим часом і ресурсами в результаті буде розпоряджатися будь-хто і що завгодно – крім вас самої. А це виходить уже не шукана свобода, а якраз повна її протилежність! Головне – розуміння: від того, що приблизно уявлятимеш, чим займешся на вихідних і ким хотіла б працювати через п’ять років, ніякої біди, крім користі, не буде. Навіть якщо це буде не зовсім так – від орієнтирів легше “танцювати”. Другий етап – освоїти деякі практичні навички. 1. Навіть якщо ти “людина ірраціональна”, дієш покладаючись на авось – враховуй, що цей принцип може і не спрацювати. І продумуй більш логічний варіант послідовності дій – як запасний. 2. Почавши будувати прогнози, не захопившись будівництвом повітряних замків. Щоб давати імпульс до конкретних дій, план має співвідноситися з реальністю. Тобто, бути реалізованим за реальний термін. 3. Якщо ближніх не надто виводить твоя манера діяти непродумано і навмання – чому б із ними не кооперуватися? Один член сім’ї може «відповідати» за довгострокові проекти, інший – за приємні несподіванки. Якщо, звичайно, в сім’ї порада та любов. Рада редактора. Під «страхом запитань у тому, що потім» можуть бути й інші психологічні бар’єри. Щоб їх згладити, потрібно зрозуміти, чи є вони в тебе. ● “Мені і тут добре”. Не думаючи про наслідки своїх дій, простіше переконати себе в їхній правильності. Ось зараз все нормально, правда? А про те, до якого результату це приведе через рік і що буде через мої вчинки – і не говоріть! ● «Я подумаю про це завтра». Коли щось робити треба, але не хочеться, весь час відкладаєш це і не бажаєш обговорювати. Спосіб страуса. ● «Все одно краще не буде». Песимістичне сприйняття майбутнього – спроба прикрасити цей момент. Налаштовуєшся на неминуче погіршення ситуації – і тим самим покращуєш поточну мить. Як мотивувати себе закінчити розпочату справу Як стати успішною: вчися самоорганізації