Закрити
Фонд «Юлині бабусі» збирає бабусині фразочки для мерчу, що рятує стареньких 6 перевірених рецептів форшмаку 10 геніальних рецептів страв з цукіні 5 видів спорту для гарної постави дитини Як ГО «Дівчата» разом з Нацполіцією змінюють культуру реагування на насильство Макс Барських розповів про улюблену концертну традицію 6 порад, що робити, якщо начальник хам 5 кольорів кухні, від яких всі вже втомились Жанна Кадирова стала головною героїнею нового випуску Marie Claire Ukraine Sunvita Group розпочала виробництво рожевих вологих серветок Гороскоп на липень 2025 для всіх знаків зодіаку 9 крихітних звичок, що руйнують твою поставу

Дивний попутник: містична історія з життя

Поділись цікавим

Героїня цієї історії ніколи не вірила в містику та потойбічний світ. Але якось із нею сталася справжня містична історія. І вона запам’ятала її на все життя…

мистическая история из жизни

Unsplash

Я здригнулася і мало не полетіла в кювет. А потім розлютилася на себе за дурний страх і на хлопця за проникливість. – І зовсім я вас не боюся, – буркнула я сердито і відчула, що справді страх пропав. – Може, ми з вами познайомимося? Адже нам ще довго їхати разом… – Мене звуть Андрій, – відповів він. – А мене… Але хлопець не дав мені домовити: – А тебе – Яна! – Хіба ми знайомі? – Здивувалася я. Ні, просто я здогадався, — усміхнувся супутник. – Ти – світла… – Так, я Яна, а ось далі ти не вгадав. Волосся у мене фарбоване, а насправді я брюнетка, – засміялася я. – Волосся тут ні до чого, – заперечив він. – Ти всередині світла! Я розгубилася. Ніхто ніколи не робив мені таких компліментів. Тим часом уже почало сутеніти, ми під’їжджали до Каховського водосховища. Я зменшила швидкість. – Краса! – задумливо простягнув Андрій, показавши рукою на вигляд. – І вода, мабуть, зовсім тепла… Хочеш скупатися? – Ні! – Швидко відповіла я. – А ось і неправда! Хочеш, я знаю! – Заперечив він і засміявся. Я знову вразилася його проникливості, адже правда хотіла скупатися! В останні дні море сильно штормило і я, погано плаваючи, взагалі не ризикувала заходити у воду. Тому й вирішила, що дорогою додому неодмінно викупаюся у водосховищі, навіть купальник під сукню завбачливо одягла. Але ж Андрій не міг цього знати! Я вважала, що телепатії немає. Як він здогадався? Напевно, просто хлопець дуже добре відчуває мене, я вирішила. Хоча навіть подруги, сестри та мама на таке не здатні…Жодної романтики В принципі, за вдачею я людина обережна і вплутуватися у всякі авантюри для мене невластивою. Ні до тієї поїздки я ніколи не зупинялася в безлюдному місці, щоб викупатися на очах у незнайомого хлопця, ні тим більше, після нічого подібного не робила!
мистика фото

Unsplash

Але цього разу я без краплі будь-яких сумнівів звернула до водосховища, заглушила мотор, скинула сукню і радісно побігла у воду. У дорозі поринути – райська насолода! Коли я вийшла на берег, Андрій чекав на мене з рушником у руках «Зараз обійме!» – промайнула шалена думка. Однак він не зробив цього – просто накинув мені на плечі рушник, але так ніжно і дбайливо, що в мене солодко защеміло серце… , на жаль, він був напрочуд небалакучий… Усю дорогу до Запоріжжя ми їхали мовчки. Але мене це вже не лякало. Я переконала себе, що все нормально, а чоловік і має бути таким – сильним, дбайливим та небагатослівним. Не знаю, про що думав Андрій, а в мене в голові крутилася тільки одна думка: «Попросить мою адресу та номер телефону чи ні?» Коли ми в’їхали до міста, Андрій спокійно промовив: – Зупини тут, будь ласка! Я загальмувала, завмерши в очікуванні розв’язки: ну ось, зараз чи ніколи! А він, перед тим як вийти з машини, лише сумно сказав: – Ти дуже хороша! Я хотів би, щоб ти увійшла до моєї родини… Ні номер телефону, ні адреса Андрій так і не попросив. Сама нав’язуватися я не ризикнула, хоч і дуже не хотілося з ним розлучатися назавжди. Наше знайомство закінчилося, щойно встигши початися.Таємниця незнайомця
мистическая история из реальной жизни фото

shutterstock

Минув час, і поступово я забула про цей дивний попутник. А потім зустріла чудового хлопця і він запропонував мені вийти за нього заміж. Місяць тому ми зіграли весілля. Павло дуже добрий, і я його шалено люблю. Живемо ми окремо, а вчора Паша привіз від батьків деякі свої речі, у тому числі й два альбоми зі своїми старими фотографіями. Природно, я відразу сіла на диван і почала їх розглядати, як раптом, перевернувши одну зі сторінок, обімліла. – Хто це поряд з тобою на фотці? — спитала я у чоловіка раптово осиплим голосом. — Він дуже схожий на одного мого знайомого… Точніше, випадкового попутника… — Коли ти з ним познайомилася? — Пашка раптом напружився. – Чотири роки тому, – сказала я. – Цього не може бути! Ти помиляєшся! – махнув рукою Паша. Однак, незважаючи на його впевненість, я була абсолютно, на двісті відсотків впевнена, що це Андрій! Не впізнати його було неможливо. Але те, що розповів далі чоловік, шокувало мене: – Поряд зі мною – мій брат Максим. А твій попутник – інший хлопець, мабуть, дуже схожий. Максим… загинув сім років тому, розбився машиною на трасі неподалік Запоріжжя. Отже, зустріти його ти ніяк не могла”.

Поділись з друзями корисним!