Іноді нам дуже хочеться повірити у дива. І навіть пустити їх у своє життя, хоч ненадовго. Чому надовго не можна? Заважають страхи. Як злісні чаклунки вони сидять усередині і тиснуть своїми щупальцями будь-які надії та радості.
Або шепочуть на вухо «зупинися, так уже було, ти знову потрапиш, не роби». Звичайно, нічого не буває просто так. В основі будь-якого страху наш негативний минулий досвід. І саме страх захищає нас від болючих повторень. Однак часто ми не помічаємо момент, коли захист перевищує небезпеку, ми зводимо навколо себе великі китайські стіни.
Але ж я обіцяла вам не про це! Не про погане і тяжке. А про хороше та світло.
Розповім історії двох жінок, які не побоялися змінити своє життя.
Історія перша: Марина
Марина, народилася та виросла у маленькому селі.
У сім'ї, де тато був красень, гоголь та гуляка. Мама при ньому. Скромна, непомітна жінка. Ще й старше за чоловіка на 5 років. Що взагалі не комільфо за сільськими мірками. Тому зради та загули чоловіка приймала покірно.
Та й колись їй було ремствувати — господарство, робота, діти-все була на ній.
Марина рано вийшла заміж за такого ж, як і тато сільського чепуруна та дон жуана.
І так само, як і мама, мовчки, приймала і зради чоловіка та п'яні бійки. А ще й ревнощі. Як і всі зрадники, чоловік дико ревнував Марину до кожного зустрічного та влаштовував скандали.
Марина народила двох дітей. Пізніше сім'я переїхала у велике місто та оселилася у маленькій однокімнатній квартирі. Марина має роботу, діти, будинок. У чоловіка робота, пиятики та загули.
Якоїсь миті з'явилося рукоприкладство. Покірно Марина вибачила чоловікові перший удар. За ним пішли й інші. Так минуло 20 років.
Іноді Марина робила спроби змінити своє життя і піти. Якось навіть пішла на відчайдушний крок — оформила розлучення із чоловіком.
Але з'їхати не наважувалася – де жити, як і на що? Марині здавалося, що їй не вистачить сил упоратися. Згаслими очима дивилася вона на подруг і говорила: «Кому я потрібна з двома дітьми, куди я подінусь?»
Невідомість вільного життя лякала, а вдома були хоч і нестерпні, але звичні умови. І так би минуло ще 20 років, чи 30, чи 40.
Якби одного разу п'яний скандал чоловіка не закінчився поножовщиною. Марина зрозуміла: якщо нічого не зробить зараз, то просто помре.
Вона зняла маленьку кімнатку і втекла. Але повноцінну квартиру не вистачало коштів, але їй було все одно, аби тільки подалі від похилого життя.
Діти Марину не підтримали, дочка пішла з нею, а син вибрав лишитися з батьком. Родичі теж поставилися до рішення Марини несхвально. Її мати так і жила з батьком, що постарів і втратив здоров'я в загулах, але продовжувала вірити, що жіноча частка це терпіти і чекати.
Нині Марині 45 років. Минулого року вона вийшла заміж. За чоловіка, який не п'є та не б'є. А щиро Марину любить.
І його зовсім не злякали ні двоє її дорослих дітей, ні те, що Марина трохи старша. А ще Марина вагітна. Хоча вона, як і всі жінки в положенні, боїться. І звичайно турбується про вік. Але вона щаслива. Тому що подолала свій найбільший страх – відірватись від чоловіка.
Історія друга: Аліна
Аліна народилася у великому місті.
Її батьки, інтелігентні загалом люди, рано розлучилися, а потім довго і не інтелігентно скандалили, з'ясовуючи хто має рацію, хто винен, а так само, хто набував майно.
Через те, що вони так захоплено зайняті розборками і так мало помічали дочку, Аліна швидко подорослішала. Стала самостійною. І незалежною. Просто тому, що залежати не було від кого.
А ще Аліна перестала вірити у шлюб, як у форму стосунків між чоловіком та жінкою.
"Чоловіки - зло," - говорила їй мати. «Чоловіки небезпечні», - говорив Аліні її особистий досвід.
І справді, всі чоловіки, яких зустрічала Аліна були або пройдисвітами, або зникали раніше, ніж Аліна встигала про них щось дізнатися.
Так минуло 20 років. Аліна давно упокорилася зі своїм статусом вільної жінки. І не робила спроб його змінити. Поки одного разу в її життя не прийшло велике лихо. Аліна так відчайдушно намагалася впоратися з нею, що забула про всі свої страхи та захисти. І саме в цей момент вона зустріла чоловіка. І не встигла його злякатися. А він не побоявся її проблем.
Нині Аліні 40 років. Вони нещодавно з'їхалися та готуються зустрічати Новий рік разом. І, звичайно, Аліна тривожиться і про свою свободу, про якість їхнього спільного життя, і про те, чи це не було поспішним і необдуманим рішенням. Але вона щаслива.
Тому що подолала свій величезний страх — довіритися чоловікові.
До чого я веду? До того що всі ми чогось боїмося. І ми не хочемо бути пораненими.
Ми захищаємо свій світ, своє Я, свою свободу. Але замикаючи себе у безпечному просторі, ми відсікаємо не лише можливий негативний досвід, а й будь-який інший.
Тому, у цей чудовий святковий період, відкрийте у своїй душі, якщо не двері, то хоча б лужок, для чогось нового та чарівного.
І як знати, може, Дід Мороз відкриє перед вами свій подарунковий мішок і дозволить вибрати найкраще, величезне диво. А не дасть палицею по голові, як завжди.
Вірте у хороше, тоді воно обов'язково здійсниться.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
