Син ведучого каналу «Україна» Максима Сікори – Ростислав візьме участь у Чемпіонаті України з карате, що відбудеться 16 листопада у столиці.
На рахунку хлопця багато досягнень, а в його колекції є навіть міжнародні нагороди за призові місця з карате Шотокан.
Зараз Ростислав активно готується та проводить багато годин у залі. На змаганнях він представлятиме київський спортивний клуб «Сен-Бін».
«Зірковий тато» поділився корисними порадами, як виховує дитину переможцем.
Ростик - дуже тактовна і чуттєва дитина. Багато друзів і знайомих спочатку дивувалися, як взагалі нам спало на думку віддати його в спортивну секцію бойових мистецтв. Але ж ми відповідальні батьки: спершу поцікавилися, що таке карате і з чим його їдять. Це вам не попкорнівський образ із бойовиків 90-х із Майклом Дудікоффом. Все набагато радісніше. Основа філософії карате – не зашкодити слабкому. Загалом, це те, що потрібно підростаючому організму та мозку.
Зараз, коли Ростику 14, і він у клубі вже майже вісім років, я усвідомлюю, що тоді ми вчинили абсолютно правильно. Розуміння багатьох складних речей йому дав та дає спорт. Плюс самостійність. Це дуже важливо. Я знаю мам та тат, які буквально ходять за дітьми по п'ятах. На мою думку, така нав'язлива опіка не приводить ні до чого доброго, а тільки вирощує маленького егоїста.
Про відповідальність
Я дивлюся на поняття вимогливості широко. Адже не вимагати нічого означає не цікавитися своєю дитиною. Я вимагаю від сина бути успішним там, де в нього це найкраще виходить. Наприклад, зараз у класі Ріс – один із відмінників з англійської мови. Його навіть на олімпіаду покликали. Прекрасно! Чим більше таких успіхів, тим сильніший характер.
З іншого боку, кожна людина з дитинства має привчати себе до обов'язків. Якщо через любов ви не можете нічого придумати для свого малюка, він повинен придумати їх собі сам. Найпростіший спосіб – запропонувати дитині скласти свій ідеальний порядок дня. А потім разом його відредагувати. Це як гра «спробуй відповідати сам своїм же вимогам». Сьогодні не вийде, чи вийде завтра.
Про свободу та обмеження
Діти не повинні зазнавати тиску. Вони не повинні боятися, що їх покарають за зламану дорогу іграшку. Найкраще переконати дитину, що ця іграшка взагалі не ламається. А якщо Ріс уже й «влипнув в історію», то я пояснюю, що він швидше за все порушив баланс інтересів і своєю вчинком чи поведінкою поставив у незручне становище інших людей. І це має повторитися надалі. Адже життя як бумеранг.
А ще я вважаю, що вимагати від дитини бути як ти – не чесно і не потрібно. Наприклад, я обожнюю футбол та біатлон. З біатлоном він ще якось справляється, але футбол вважає абсолютно примітивною грою. І я не засуджую. Я, наприклад, карате ніколи не захоплювався, а дитина моя дуже перспективна у цьому виді спорту. Різниця – це не проблема. Я просто хочу, щоб він знав (і він знає, до речі), що ми його любимо та підтримуємо. І якщо має Ростик таланти, про які ми ще не знаємо, то ми, звичайно ж, звернемо на них увагу. На те ми й батьки.
Про ролі у сім'ї
Ми маємо паритет. Ми один одному допомагаємо і заступаємося. Ось, наприклад, минулого літа взагалі 10 банок помідорів закотив разом із Росом. Знаєте, домашнє проведення часу – це не каторга. Це можливість побути та зробити щось разом. Ріс це все бачить, і переймає цю модель взаємодії.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
