Мода на біль або чому ми звикли терпіти

Колись давно, ще в «до» психологічного життя я захоплювалась книгами Володимира Жикаренцева. У середині 90-х, після знеособлюваного “совка”, з його “людина – це частина колективу” і “людина-функція-працівник, ударник, передовик, дружина, мати”, езотерика була дуже популярна. Втім, як і сахаджайога, астрологія та цілительство. Усі вони дозволяли хоч трохи поглянути він, а чи не на принципи наукового комунізму. «Шлях до свободи», «Погляд у себе» і що з ними, здавалося, були сповнені неспішною і не хльосткою мудрістю. Вони несли ідею зміни життя зі зміною себе. Читала я їх довго та із задоволенням. Поки не почула, що на тренінгах автор та його послідовники практикують зовсім інший підхід, короткий зміст якого зводився до того, що «ми зруйнуємо тебе і зберемо заново». І для «зруйнувати» використовувалися різні методи образ та тиску. Пізніше, вже в психологічному середовищі, я дізналася про тренінги LifeSpring і спостерігала, як змінюється одногрупник, що потрапив у їхній потік. Приниження, тиск, насильство – саме це потрібно, щоб створити нову людину, стверджували вони. І від охочих бути свареними і приниженими за власні великі гроші не було відбою. Поки що не сталося кілька гучних самогубств та діяльністю LifeSpring не зацікавилися правоохоронці. Зараз мода на особистості – все індивідуальне. І ще вірогідне. Таке, щоб підкріплювалося дипломами відомих ВНЗ, а також роками практики та вдосконалення у обраному напрямку. Просто чарівник і чарівник вже не підходить. Або інженер-приладобудівник, який раптом відкрив школу зцілення. Ми стали розумнішими і розбірливішими і не ведемося на все, що пропонують. Та й тренінги дуже дискредитовані. Їх замінюють на лекції та ворк-шопи. Незрозумілих дядечок змінили зрозумілі, з інтелігентними, розумними обличчями, привабливими посмішками та добре розвиненою мовою. Психологи. Психотерапевти. З багаторічною практикою та авторськими методиками. Вони пишуть статті, ведуть блоги, читають курси та стають відомими. Картинка змінилася, але не змінилася суть – у моді, як і раніше, біль. На сайті у одного дуже дорогого та популярного психотерапевта у розділі Консультації прямо написано «Боляче. Дорого. Без гарантій» та ціна за біль у твердій американській валюті Статті іншого сповнені категоричної жорсткості – «кидай, йди, все просто». А 45-хвилинна консультація коштує стільки, скільки не кожен заробляє на місяць, але від охочих потрапити до нього немає відбою. Від дядечків не відстають і тітоньки: модно бути сукою, хльостати читачів словами, немов батогом. Але публіці подобається, якщо кількість передплатників перевалює за 10 тисяч. Не знаю, може в кабінетах, віч-на-віч, вони перетворюються на підтримуючих, тонко-чуттєвих та емпатичних фахівців, але в публічному просторі суцільний латекс і батіг. Майже як у книзі “50 відтінків сірого”. Ось, до речі, ще один приклад моди на біль. Посередній роман посереднього автора розрісся до розмірів трилогії, став бестселером і тепер екранізується. Абсолютно нереальна історія про те, як Красуня зраджує Чудовисько своєю любов’ю. Садист-соціопат стає плюшевим зайчиком поруч із наївною незайманою Анастейшею Стіл. Фільм знятий красиво, безперечно. Красива актриса Дакота Джонсон. Красивий актор Джеймі Дорн. Навіть БДСМ секс знято красиво, хоча насправді найчастіше в ньому нічого гарного немає. Красиві казки. У житті так не буває: молоді красиві чоловіки рідко бувають багаті, молоді та красиві багатії, рідко зустрічають «простушок», домінанти не благородні лицарі, що контролюють психопати не романтичні, БДСМ секс часто не гарний, вади не зцілюють любов’ю. Але люди вірять. Люди купують книги, дивляться фільм та фантазують, що після болю настане щастя. Або разом із болем. Думаю, що такий потяг до болю нагадує нам усім про щось раннє, батьківське. Особливо тим, хто з покоління радянських та пострадянських дітей. Недолюблених, недохвалених та «недовилизаних». Жорсткий психолог чи жорсткий партнер – це як батько, який колись недолюбив та недодав. Це як учитель, який піднімав і звітував перед усім класом, чому в тебе брудні нігті чи ти не знаєш уроку. І хочеться лізти на цей «кактус» знову і знову, щоб зірвати з верхівки приз – кохання. Просто тому, що не лізти на нього ми не вміємо. «За одного битого двох не битих дають», «лаємо, значить, виправляємо», «не перехвалити, щоб не зіпсувати», «б’є – значить любить- записано на підкірці. Я теж психолог і також пишу. І, напевно, здаюся комусь різкою та жорсткою, роблю боляче. Але я не тиражую біль, я його не пропоную. Я пропоную свободу від болю, вибір радості та щастя. Замість вічного пошуку «зроби мені боляче, бо інакше я не вмію». Я навчилася інакше. Я не вірю, що, говорячи комусь «ти дурень», можна змусити його порозумнішати. Або в те, що «стражданнями душа вдосконалюється». Душа вдосконалюється у роботі над собою, у постановці питань та пошуку відповідей. У коханні, а не болю. Ставтеся до себе дбайливо! Читати також: 6 порад, як пережити самотність 5 правд про горе, які вам ніхто не розповість Що таке невроз і як розірвати невротичні стосунки