До останнього подиху: боротьба за мужика

Нещодавно на одному з форумів я вступила в дискусію про те, чи потрібно домагатися відкинутого або незацікавленого в тебе чоловіка. Більшість із учасниць впевнено заявляли «так, зрозуміло», аргументи наводилися різні – від «красивого веселого, розумного, сексі мужика неможливо розлюбити на тій лише підставі, що він тебе не любить, адже він такий гарний, розумний, веселий, бла-бла- бла, завидний самець, значить потрібно боротися» до «жінка не може не привернути увагу чоловіка, який їй сподобався. Первинний сигнали незацікавленості можна ігнорувати, особливо якщо ти розумієш, що це кохання всього твого життя. Значить, потрібно в собі щось змінити, щоб йому сподобатися, від зачіски до розміру грудей і йти вперед, далі, впевнено, бадьоро, поки видобуток не впаде до ніг, а він обов’язково впаде, адже ми жінки, ми цілеспрямовані». Мене закидали тухлими віртуальними помідорами у відповідь «навіщо боротися? Я можу висловити свою зацікавленість, чи чоловік її підхопить, чи ні. І якщо ні, то на жаль і ах, я піду далі, адже мені не потрібен той, кому не потрібен я. Є такий старий фільм «Не можу сказати «Прощавай», де героїня впевнено бореться за головного героя – красеня, спортсмена, передовика виробництва. Бореться, незважаючи на його впевнене ні, одруження з білявою красунею і навіть травмою, що призвела до інвалідного візка. Саме завдяки цій травмі, вона його й отримує, напівпаралізованого, коли у білявої красуні не залишається сил доглядати та терпіти п’яні істерики. Ну а далі справа техніки – наполегливість, наполегливість та ще раз наполегливість, помножена на прати, мити, годувати, качку носити, до життя мотивувати. «Серьонько, ти найкращий, ти зможеш» – Серьонька здається нарешті і одружується. Ще б. Адже у глухому селі, де відбуваються головні події, з наречених одна баба Маня, з вдовою бабою Катею. Романтики початку 80-х витирали розчулену сльозу «як любофф», у моді взагалі були самовіддані подвиги в ім’я виконання плану виробництва, підкорення природи, підтримки товариша. Як тут не здійснити подвиг заради кохання? Але циніки покоління постмодерну скажуть «адже дівчина була так собі, середня, з хлопчиковою стрижкою, хлопчиковими ж замашками і навіть чоловічою професією – водій КАМАЗу. І так із самооцінкою не ах і з самопрезентацією, а тут ще об’єкт вибрати такий, що точно не доступний. Влаштувати боротьбу не на життя, а на смерть – адже, якби не добилася, це крах залишків самоцінності та життя у старих дівах». 40 років минуло з виходу на екрани цієї красивої легенди, здавалося б у Лету канула епоха, в якій у жінки не було іншої цінності, ніж кільце на пальці та свідоцтво про шлюб, але жінки не хочуть змінюватися. Хочуть знайти мужика і довго за нього боротися, щоб потім, витираючи піт з чола, злизуючи кров із розбитої губи і збираючи вирвані суперницею патли, гордо витягнути руку вгору і прокричати «ВІН МІЙ». Одна моя знайома вже 8 років бореться за мужика: спочатку із дружиною, тепер ось із іншою коханкою. Коли вона розповідає, скільки сил і коштів витрачає на стеження – так, вона наймала приватного детектива, щоб з’ясувати, з ким зраджує їй та своїй дружині предмет її пристрасті, інтриги, розбирання з дружиною, чоловіком, апгрейд себе, щоб йому більше подобається – я не перестаю дивуватися. Адже з цією енергією, цими силами можна об’їздити світ, побудувати бізнес, вивчити пару іноземних мов і навіть врятувати цілу зграю чубатих пінгвінів. Але якісь пінгвіни, подруга бореться за сумний, тепер уже 52-річний пеніс. І може вона таки переможе, точніше переживе дружину та другу коханку, і рокам до 75 вибере цей ще більш пригнічений приз. А може, біля труни вони стоятимуть утрьох – дружина, вона і друга коханка. Хтозна. А я ж думаю про те, що має змінитись, щоб жінки відчули свою самоцінність. Бути самоцінним та самодостатнім – це не про самотність. Це про наповненість і про те, що за будь-яких обставин і в будь-якому оточенні в тебе завжди залишаєшся ти. Коли коханці покинуть, чоловіки підуть, діти виростуть, навіть твій старий кіт скаже «Мені час вирушати котячий рай» з тобою завжди буде одна людина – це ти сама. А що ж чоловіки? Вони, як і гроші, циркулюють – йдуть одні, приходять інші. І якщо зараз у твоєму житті нікого немає, це означає, що у твоєму житті немає чоловіка. Але ти є в себе. І чим боротися за того, кому ти точно не потрібна, (а я вірю в чоловічу самостійність і в те, що навіть найбоязкіший чоловік здатний дати зрозуміти жінці, що вона подобається) – отож, якщо чоловік ніяк на тебе не реагує, це значить тільки дві речі: він або мертвий або ти його не цікавиш, вирушай краще рятувати чубатих пінгвінів. Можливо, там ти зустрінеш того, хто скаже: «Давай робити це разом». Читати також: Невзаємне кохання: як рухатися далі Мине за тарілку супу або чоловік повинен, жінка повинна Наш експеримент: легко спілкуватися з дівчатами на сайті знайомств?