Війна, переїзд на нове місце проживання та зміна школи, сварки в сім’ї — все це може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини. Одним з проявів може бути аутоагресія, тобто заподіяння шкоди собі. Вона може виникнути як у 3 роки, так і в 14. Чому це стається, а головне, як допомогти дитині впоратися — пояснює психологиня Центру «Незламна» від «Фонду Маша» Ірина Лябах.
Дитяча аутоагресія: що це таке та як проявляється
Дитяча аутоагресія може почати спостерігатися вже у віці 2-3 років. Батьки раптом помічають, що їхня дитина б’ється головою об стіну, різко відкидається назад чи висмикує волосся. Проте це не єдині прояви аутоагресії. Вона може проявлятися як фізично (через удари, порізи, дряпання, кусання, гризіння нігтів), так і вербально (коли дитина обзиває себе чи свої вчинки, називає себе «погана дитина»). У підлітків самопокарання може виявлятися навіть через відмову від їжі, вживання наркотиків чи алкоголю.
«Аутоагресія — це захисний механізм. Дитина може злитися на батьків, вчителів, друзів чи інших людей, але замість виявлення емоції конкретному адресату спрямовує їх на саму себе. Вона може робити це через страх, нерозуміння власних емоцій, стрес або ж, навпаки, щоб дорослі її помітили», — зазначає Ірина Лябах, дитячий психолог, гештальт-терапевтка.
Причини аутоагресії дитини
«Від початку повномасштабного вторгнення почастішали звернення до психолога зі скаргами про дитячу агресію в різних її проявах, зокрема й аутоагресію», — зазначає Ірина Лябах. — «У зв’язку з воєнними діями багатьом дітям, сім’ям довелося змінити міста, країни, школи, вчителів, друзів. Через це діти та підлітки зіткнулися з проблемами адаптації, труднощами соціалізації. І проявлена агресія – це спосіб впоратись зі стресовою ситуацією, з чимось новим.»
Окрім того, батькам самим може бракувати сил приділяти достатню кількість уваги дитині через особисті переживання, втрати, переїзди. Тому діти залишаються сам на сам з власними переживаннями, емоціями та не можуть їх ні з ким розділити, залишаються у власних фантазіях.
Ось кілька причин дитячої аутоагресії:
- Страх спрямувати свою злість на батьків через виховні установки: «на батьків злитися не можна, це погано». Дитина боїться, що через злість мама її покине.
- Заборона виявляти негативні емоції. Дитина могла чути такі фрази: «злитися погано», «не плач, бо не будуть дружити», «досить плакати, заспокойся».
- Якщо дитині приділяють недостатньо уваги, це єдиний спосіб бути поміченою.
- Страх бути покараною: дитина вибирає покарати сама себе наперед, щоб уникнути покарання від батьків.
- Надмірна критика дитини. Від старших можуть лунати такі фрази: «Ти не туди поставив!», «Ти не так зробив!»
- Проблеми в школі: булінг, конфлікти. Дитина не може напряму виявити злість на адресу кривдників. Тоді вона спрямовує злість на себе й таким чином знімає напруження.
- Нерозуміння власних емоцій та як з ними впоратися.
- Реакція на стрес.
Дитина шкодить собі: що робити батькам
Хороша новина в тому, що з аутоагресією та самопокаранням можна впоратися. Передусім треба пояснити дитині, що емоція злості важлива й потрібна, а виявляти її можна в безпечний спосіб.
Як скоригувати аутоагресію в дитини:
- Поясніть, що виявляти злість назовні можна через малювання, рвання паперу, биття подушки, тупотіння ногами, стискання й розтискання долонь, ричання.
- Зрозумійте причину аутоагресії, щоб мати змогу вплинути на ситуацію (наприклад, булінг у школі чи сварки вдома).
- Навчіть дитину розуміти власні емоції, способи саморегуляції та самопідтримки.
- Утримуйтеся від критики.
- Не сваріться з чоловіком чи дружиною у присутності дитини, адже вона почувається винною у сварці між батьками та в такий спосіб знаходить собі покарання.
- Частіше обіймайте дитину й говоріть, що ви її любите.
- Цікавтеся, як минув день вашого сина чи доньки, що відбулося хорошого чи поганого.
- Започаткуйте сімейний ритуал, який підтримуватиме емоційний зв’язок між батьками та дитиною: пекти разом печиво, дивитися мультфільм, грати в настільні ігри.
«А також батькам важливо подивитися на себе й усвідомити, чи вміють вони впоратися зі злістю, як вони її виявляють. Це дасть зрозуміти, чи ви не зриваєтеся на дитині, та бути прикладом для наслідування. А в разі загострення ситуації (у вас чи дитини) не нехтуйте зверненням до психолога,» — зазначає Ірина Лябах.
Мнение редакции может не совпадать с мнением автора статьи.
