Чому друг не може бути психологом, а психолог другом

Психологи слухають. Друзі також слухають. Психологи беруть участь, підтримують, співпереживають. Це робить друг. То навіщо платити психологу, якщо я отримаю те саме від подруги, тільки безкоштовно? Дружба – це не тільки про піти кудись разом, попліткувати про колегу Дашу або допомогти подрузі доглянути її малюка, поки вона відлучиться в перукарню. Дружба – це про готовність прийняти та розділити емоції один одного, навіть коли ці емоції зовсім не позитивні. І це дружнє співчуття та участь зменшують наш біль, заспокоюють тривогу. Підтримка друзів у скрутній ситуації неоціненна. Але є в ній так само і пастка. Якщо важка ситуація зумовлена ​​не зовнішніми факторами, а особливостями самої людини, то скільки не співчувай і не співпереживай – все повторюватиметься знову і знову, поки людина не змінить свою особливість. Одна моя подруга постійно потрапляє у конфлікти. Ці конфлікти викликані її власними проекціями: вона входить у стосунки не з людьми, а з тим, що, як вона думає, вони думають. Якщо вона думає, що хтось її не любить, а робить ці висновки вона на підставі лише погляду чи інтонації, то спілкування з цією людиною вона веде з позиції «а мені ти теж не подобаєшся». Навіть якщо вона помилилася і людина не те що не виражає нелюбові, їй взагалі фіолетово, чи вона вона на світі, то щоразу натикаючись на «ти мені теж не подобаєшся», в результаті він починає відповідати їй неприязню. Розпалюється конфлікт. Як подруга, я можу нескінченно співчувати, розуміти та підтримувати. Але конфлікти від цього не зменшуються, тому чесно кажу подрузі «я можу тебе слухати і приймати, але якщо хочеш змін, тобі краще звернутися до психолога». Сама я бути психологом для неї не можу, тому що в дружбі відсутня важлива частина терапевтичних, а отже, лікуючих, стосунків – позиція над чи поза. Психолог залишається поза ситуацією клієнта, він бачить її ніби з боку, це дозволяє йому залишатися в ролі провідника чи направляючого, а не привносити у процес клієнта щось своє – свої емоції, своє бачення, свої цінності життя. Сенс психотерапії – звернувшись по допомогу, навчитися, зрештою, справлятися без неї. Друг може добре підтримати нас і допомогти зараз. Але так само він може сказати «а ось я думаю, що тобі потрібно робити це», «ти зараз не маєш рації, тому зроби так» – щедро давши нам не лише увагу, а й свої оцінки, поради чи судження. Чи допоможе нам чужа оцінка? Це як носити чужі туфлі, навіть якщо й залізеш, то буде трохи незручно, бо вони розношені під іншу ногу.

Чому не можна дружити з психологом навіть після психотерапії? Не те, що не можна – не виходить. Знову ж таки через цю позицію «поза» чи «над». Основний принцип дружби, коли обидва перебувають на одній прямій та між друзями існує взаємообмін. Я слухаю, мене слухають, я втішаю, мене втішають, я прошу, мене просять. Як показує мій особистий досвід, колишнім клієнтам самим стає незручно такої зміни позицій. А якщо залишатися в колишніх – я собою не поділяюся, лише приймаю, слухаю та беру участь у житті колишнього клієнта-нового друга, то такі стосунки не можна назвати повноцінними для мене – я залишаюся психологом, лише безкоштовним. Також мене дуже насторожують повідомлення в соц.сетях «я вас читаю, мені подобається як ви пишете, ви мені подобаєтеся, як психолог і людина, давайте з вами дружити». Зазвичай, це означає «будьте моїм психологом, тільки безкоштовно». Тому що за пропозицією дружити слід історія, в яку мені пропонують вникнути, а значить, витратити свій час, сили на людину, яка нічого не пропонує натомість. Мені здається дружба, це невимушене зближення у спілкуванні, яке не потрібно анонсувати. Це тільки в 5 років можна підійти пісочниці до незнайомої дівчинки і сказати «давай з тобою дружити» і справді стати подругами на цілу годину чи дві години прогулянки. У дорослих дистанція скорочується поступово, але в цій плавності є багато можливостей дізнатися один про одного краще і зрозуміти, чи хочеться зближуватися. У клієнт-терапевтичних відносинах дистанція теж скорочується поступово, навіть за початкової готовності відкриватися, клієнт все одно «промацує» психолога наскільки це безпечно. Але психолог заробляє довіру не розкриттям або емоцією на емоцію, а тим, що своєю стійкістю показує клієнту, що витримує весь потік його почуттів. При видимому подібності, між психологом та другом багато відмінностей, і вони не в оплаті. Це різні стосунки, і вони потрібні нам для різного. Друг – це той, з ким ми їдемо в подорож дорогою життя. Психолог – це інструктор з водіння, який навчає нас впевнено та безпечно вести свій автомобіль. Давайте не намагатимемося перетнути дві паралельні ролі.