Як підвищити самооцінку та стати впевненою в собі

Коли я читаю в жіночих журналах поради на цю тему із серії «займися спортом», «купи червону сукню та поміняй стрижку», «закрути роман», «полюби себе», «подивися в дзеркало і скажи «я прекрасна», мені хочеться запитати автором “як це може допомогти?”.

Це як, коли в тебе тече вдома труба, давати поради: «покрасти її», «перев’яжи місце течі кольоровою косинкою, це освіжить дизайн твоєї ванної», «перекрий воду, і збирай дощову, природні ресурси Землі і так виснажені». Простий ти хоч 3 години перед дзеркалом, твердячи до одуру «я прекрасна» – з дзеркала на тебе дивитиметься маленька, налякана, некрасива дівчинка, якою ти себе почуваєш. І нехай у червоній сукні, і з новою стрижкою, і переспавши з 10 новими чоловіками, і після щоденних тренувань у спортзалі – все одно ця жінка почуватиметься маленькою, невпевненою та негарною дівчинкою, у тому віці, в якому її переконали, що вона саме така. Так, коріння цього почуття неповноцінності перебуває у дитинстві.Історія з особистого досвіду Одного разу, на одному з психологічних форумах, на якому я консультую, мене потряс питання. До психологів звернулася мама дівчинки-підлітка, дочка якої постійно дряпала обличчя та спину, давлячи неіснуючі прищі. Тривало все досить довго, до незворотних наслідків шкіри дитини. Мама писала, що водить доньку і до косметолога, і навіть зробила їй гелеві нігті, щоб ними неможливо було дряпати і видавлювати, але дочка все одно хитрує продовжувати. Питання мами до психолога було досить простий здавалося б «що робити, допоможіть?». Є дівчинка 18 років, вже 3-4 роки вона роздряпує себе до крові та наривів, шкіра вкрита шрамами, які не може відшліфувати навіть косметолог, а мама по Інтернету просить, щоб їй допомогли. У тему включилося чимало психологівВсі писали мамі, що це прояви аутоагресії, що вони відбуваються не просто так, дівчинці потрібен не косметолог і не нігті, а терапія, працювати потрібно також і з мамою, і з сім’єю, тому що можливо, що саме те, що відбувається вдома, викликає у дитини таку реакцію. Мама відповідала у стилі «так дякую, але зараз нам не до психолога, ми ще на одну косметичну процедуру записалися». Неважко уявити, якою виросте ця дівчинка. Вона перетвориться на 40-річну жінку, з жахливою шкірою, яку змушена буде ховати під товстим шаром гриму. Вона цілком може досягти успіху в житті, здобути хорошу професію, вийти заміж, народити дитину, але чи буде вона впевненою в собі? Чи буде високою її самооцінка-з гарною кар’єрою, чоловіком та дитиною? Реакція мами була, до речі, дуже типовою, вона начебто як мама, яка бачить, що у дитини проблема, що включалася в процес, намагалася допомогти, витрачалася і на лікарів, і на косметологів, і на нігтьовий сервіс, але водночас не робила головного, що могло б справді дати результат-не зверталася до психолога особисто. Тільки через Інтернет. Тому що так безпечніше, начебто й зробила щось, але водночас зберегла свої «погані секретики», адже без участі мами дитина не буде так себе ненавидіти. Наші батьки люблять нас так, як їх любили їхні батьки. Мама, яку постійно критикувала і карала її мама «щоб не розбалувати», «щоб не зіпсувати», робитиме те саме зі своєю дочкою. Чи це означає, що вона погана мати? Ні. Але чи залишиться без наслідків така критика дитини? Теж немає. Коли дитину не хвалять, а лише критикують у неї не сформується поняття про те, що таке «добре», що в нього добре виходить і який він «хороший». А ось про те, який він поганий і що робить не так, він розуміє швидко. Уявіть собі стрибки у висоту. Тренер не ставить новачкові висоту олімпійського рекорду. Спочатку планку піднімають на один рівень, спортсмен вчиться брати її, закріплює цю навичку, рівень підвищується. Для кожного спортсмена є своя рекордна висота. Дитина, яку не хвалять, не має змоги закріпити успіх. Йому не дають можливості відчути радість «взятої висоти», мама каже йому одразу «це не олімпійська висота, отже, ти неуспішний». Так, можна заперечити, що критика викликає у людини бажання розвиватися, подолати недоліки, стати кращим. Дитина у постійній материнській критиці чує лише те, що вона погана і мама її не любить. Так, ми всі готові створити чудеса, аби мама нас любила. Але щоразу виявляється, що диво недостатньо. І цього дива мало, і це диво, таке «не надто чудове». Виростаючи, дорослий може стати успішною людиною, просто тому, що всередині неї так і сидітиме нещасна закрита дитина, яка хоче порадувати маму. Чи любитиме він себе? Ні. Чи цінуватиме він себе? Теж немає. В американській системі виховання переважає інша модель – дитину лише хвалять і не критикують, щоб не знизити самооцінку. Пам’ятайте, як у Джорджа Карліна «ти останній переможець цього змагання». Така тактика теж шкідлива, бо не пізнавши невдач, не програвши і не зрозумівши де ти найгірший, як реально оцінити свої сили та можливості?Полюбити маленьку дівчинку Головний принцип формування у дитини здорової самооцінки – це критика і похвала в рівних обсягах-«одна радість – одна гидота». Причому «радість» має йти першою – спочатку хвалимо та заохочуємо, потім говоримо про моменти, над якими ще потрібно попрацювати. Для дорослих жінок єдиний спосіб стати впевненою в собі і підвищити самооцінку – це дохвалити і долюбити маленьку дівчинку, всередині вас, яку недолюбили і недохвалили в дитинстві. Робити це краще в кабінеті психолога та з психологом. Зустріч з маленькою собою, зі своїм нещастям і нелюбом може бути травматичною. Крім того, усвідомлення, хто нас недолюбив, викликає злість на маму. І справа не в тому, щоб полюбити дитину в собі і зненавидіти свою маму, важливо зрозуміти чому наша мама робила це, спробувати якщо не полюбити, то хоча б прийняти таку недолюблену дівчинку в ній. Лише тоді відкриється шлях до здорової самооцінки.ЧИТАЙ ЩЕ:Топ-10 помилок молодості, які б ти не зробила в зрілості10 речей, для яких жінка за сорок уже надто стара