Чому не потрібно будувати відносини, які не будуються

Є такий соціальний штамп, що людина не може бути сама. Він – і у горезвісному питанні про склянку води на старості років – хто ж її подасть, якщо в тебе ні сім’ї, ні дітей. І в посилі про «сім’я-осередок суспільства», наче одна людина – це не ланка суспільства, а якесь непорозуміння. І те, що той чи інший депутат періодично пропонує повернути податок на бездітність, який холостяки платили в СРСР. І навіть у транспорті, де над сидячими місцями нав’язливо пишуть, що вони для пасажирів дітьми, пенсіонерів та інвалідів. Пенсіонерам та інвалідам, так і бути, дозволяють сісти незалежно від сімейного статусу, а ось інші люди стійте, право сидіти має той, хто вже віддав борг суспільству у вигляді вкладу в приріст населення. Те саме – з усілякими пільгами та преференціями. Їх видають тим самим матерям, пенсіонерам та інвалідам. Вільній працюючій людині ніхто нічого не дає, більше того, якщо вона сама ризикне прийти в якусь інстанцію і зайняти чергу, то саме її постійно відсуватимуть у кінець. Попереду будуть нескінченні пільгові категорії. Хоча, якщо вдуматися, то вільна працююча людина всіх їх годує, сплачуючи податки. Крім того, він не створює зайвого навантаження на бюджет держави – тим, що сам справляється зі своїм життям. Так що цілком розумно було б пропускати вперед його, щоб він швидше вирішив усі справи та повернувся до роботи. Але повернемось до теми. Існує ще тиск усередині кожної окремої сім’ї у вигляді прохання про онуків, яку часто чують вже дорослі, але діти, що ще не склали власну сім’ю, від своїх батьків. Є ще дуже специфічний лікарський тиск, стикаються з ним жінки, коли їм радять не просто швидше народити через вік, а ще й можуть пропонувати народити, щоб подолати якесь захворювання. Дитина йде як ліки. Щойно буде з ним, якщо захворювання пройде, а от материнський інстинкт і кохання так і не з’являться? Чи готові «добрі» лікарі із консультацій брати народжених від таких порад дітей під свою опіку? Так чи інакше, вільна бездітна людина дуже швидко починає почуватися не цілком повноцінною в соціумі. Багатьох нестерпність цього відчуття штовхає активні пошуки пари. Що ми маємо у результаті?Пошук не просто втрачає сенс – він не має його спочатку, а отже, не може бути успішним ніяк.Люди знаходять невдалих партнерів, бо самі не розуміють, кого шукають і для чого. У запалі пошуку вони не замислюються, яких стосунків хочуть і з ким, окрім «не бути одному». Обпалюються – і далі ще менше хочуть створювати стосунки, але все одно їх шукають.Активно шукаючі чоловіки і жінки роками сидять на тих самих майданчиках знайомств і не бачать один одного. Але постійно скаржаться на відсутність «справжніх чоловіків» та «справжніх жінок».Замість того, щоб знайомитися один з одним, дізнаватися та вибирати, люди чіпляються за найменший контакт і починають бачити у ньому великі стосунки. Або намагаються утримувати стосунки, які не складаються, просто заради того, щоб вони були. Хоча якщо запитати, а хто ж такі ці «справжні», у відповідь можна почути набір покарань, що інша людина має робити щодо тебе. Людину перетворюють на функцію, набір дій. Але хто захоче бути функцією у відносинах? Мабуть, тому цих «справжніх» і немає. Зате є звичайні, інші люди. І з ними можна бути у комфортних стосунках різних форм. Якщо запам’ятати три прості істини:Відносини приходять до тих, хто вчиться бути щасливим одному. Тоді інший з’являється, щоб примножити щастя, а не для того, щоб закривати дірки або виконувати функції.Відносини приходять до тих, хто знає відповідь на питання, яких стосунків і навіщо він хоче. Можна хотіти сім’ю, щоб разом народити та виховати трьох дітей, а можна хотіти партнера, щоб разом проводити відпустку. Це будуть різні стосунки у різних формах, головне – розуміти, хто чого хоче, щоб не повторювати героїв байки «Як Лисиця та Журавель у гості один до одного ходили». І якщо результатом роздумів буде відповідь, що єдині стосунки, яких хочеться, – це стосунки із самим собою, то отже так і є, і це теж стосунки, які треба поважати.Відносини походять із взаємного впізнавання. Одне побачення – це стосунки, довгі розмови чи листування у Мережі – це впізнавання, секс – це із способів впізнавання, але з ознака відносин. І цих пізнань може бути багато з різними людьми, до того моменту, як вибір буде зроблено. Зазвичай, жінки почуваються зобов’язаними швидко визначитися. Якщо у них є два кавалери, то потрібно негайно вибрати одного, інакше вона почуватиметься вертихвосткою. Насправді розуміння, що з людиною хочеться бути і бути постійно, не завжди приходить «раптом» – воно виникає з досвіду проживання з нею різних життєвих ситуацій. Дайте собі право накопичити цей досвід, відчути його – і лише тоді вже визначатиметься з вибором. Чому ж не варто чіплятися за стосунки та вперто будувати те, що не будується спочатку? Люди можуть бути дуже багатозначними у словах, але, як правило, дуже однозначними у вчинках. Якщо людина каже: «Я хочу бути з тобою», але при цьому не знаходить часу на це буття, значить насправді вона не зацікавлена. Сидіти і чекати на нього біля вікна безглуздо. Тому що можна пропустити того, хто справді хоче бути з тобою і все для цього робить. У будь-яких комфортних стосунках є взаємність та симетрія. Єдині не симетричні, але гармонійні стосунки можливі з котом. Відносини із самим собою – це теж стосунки. І їх може бути достатньо у житті. Головне – розуміти, чого ти хочеш зараз.