
5 найшкідливіших міфів про тварин з притулку
Стереотипи про тварин із притулків досі заважають сотням собак і котів знайти свій дім. Дехто й сьогодні переконаний, що вони хворі, неохайні або надто складні у догляді. Але за кожною такою тваринкою стоїть не “проблема”, а історія про любов, довіру й другий шанс. Тварини з притулків вміють вдячно любити: тихо, по-справжньому, без жодних умов.

Про те, як живуть ці історії насправді, розповідає Марія Вронська — власниця та CEO притулку Gostomel Shelter. Разом із нею ми розвінчуємо найпоширеніші міфи про притулки й доводимо: справжня краса — у доброті, а не в породі.
Міф 1: «Тварини в притулку хворі, брудні та не мають щеплень»
Сучасні притулки вже давно не схожі на сумні кадри з минулого. Це — мініклініка, де про здоров’я підопічних дбають із перших днів: вакцинація, обробки від паразитів, стерилізація, регулярні огляди, карантинні зони.
У Gostomel Shelter кожен хвостатий проходить ветеринарний огляд, отримує всі необхідні щеплення та профілактичні обробки. Це стандарт, а не виняток. Щобільше, у притулку є власна лабораторія для аналізу крові, а на кожну тварину заведена індивідуальна медична картка.
І навіть про красу тут не забувають. Притулок співпрацює з грумерами, які регулярно приїжджають, щоб підстригти шерсть, підрізати кігтики чи просто допомогти тваринам виглядати охайно.
Міф 2: «У притулках лише старі тварини»
У притулках живуть всі: від маленьких цуценят і кошенят до дорослих, впевнених у собі собак та котів. Просто малюки швидше знаходять дім, тож складається враження, ніби в притулку залишаються тільки старші.
Але саме дорослі тварини — це справжній скарб. Вони вже мають свій характер і звички, не роблять сюрпризів у поведінці, розуміють правила спільного життя. І при цьому дають неймовірну кількість ніжності, довіри й вдячності.
Тож навіть найстарші з них можуть подарувати своїм людям найтепліші роки. Бо любов, яку дарують тварини з притулку, особлива, чиста і безумовна.
Міф 3: «Безпородні тварини гірші за породистих»
Порода — це лише про зовнішність. Не про характер, не про відданість і точно не про любов.
Безпородні собаки й коти часто навіть здоровіші, мають міцніший імунітет, легше пристосовуються до нових умов, швидше розуміють людину. У кожного з них свій неповторний темперамент та історія, яка робить їх справжніми особистостями.
І зрештою, любимо ми не за родовід. Любимо за погляд, у якому стільки довіри й вдячності, що жоден сертифікат цього не виміряє. Тому, коли шукаєте друга, дивіться не на походження, а слухайте серце. Саме воно завжди підкаже правильний вибір.

Фото: Unsplash
Міф 4: «Тварини з притулку не приживаються у квартирі. Їх важко виховати»
Тварини з притулку чудово адаптуються до життя вдома — варто лише дати їм трохи часу, любові й спокою. Багато хто з них уже знайомий зі шлейкою, туалетом, прогулянками, людьми й навіть дітьми, бо колись вони теж мали дім.
Так, іноді потрібен період звикання. Але це нормально, як у будь-яких стосунках. Терпіння й турбота роблять дива. Інтелект і здатність до навчання не залежать від породи — все вирішує характер самої тварини й те, як до неї ставляться.
Тварина з притулку не “важка”. Вона просто має історію. І коли поруч з’являється людина, яка готова її прийняти, ця історія починає нову, набагато світлішу главу.
Міф 5: «Для усиновлення не потрібна підготовка — прийшов і швидко забрав»
Усиновлення — це не імпульс. Це рішення, яке змінює життя: і ваше, і тварини. Воно не на день і не на тиждень, а на 10–15 років спільного шляху.
Перед тим як відкрити двері свого дому новому другу, важливо підготуватися:
- облаштувати простір: сітки на вікнах, миски, лоток, лежанка, переноска;
- знайти час для адаптації й турботи;
- усвідомити, що тварина — це відповідальність, витрати, але й безмежна віддача;
- бути готовим чесно поговорити з командою притулку.
У Gostomel Shelter кожне усиновлення проходить через співбесіду, підписання договору відповідального утримання та підтримку команди на початку шляху. Ми завжди поруч, щоб допомогти й вам, і тварині звикнути одне до одного.
Бо наша мета не просто знайти дім. Наша мета — щоб кожен хвостик, що колись чекав за парканом притулку, прожив щасливе, спокійне й довге життя.




