Психолог коментує: соціальні мережі та горе у прямому ефірі

Нещодавно в Інстаграмі розігралася справжня трагедія: під час святкування Дня Народження відомої блогерки, трапився нещасний випадок, який забрав життя трьох гостей іменинниці. Цю ситуацію нам прокоментувала психологка Олена Шпундра. Два дні тому трапилася жахлива історія, в якій загинуло троє людей. Відома блогерка (і я не іронізую словом “відома”, у передплатниках у неї понад мільйон фоловерів) вирішила відзначити з рідними та друзями свій День Народження.

Компанія зібралася у сауні. Чоловік іменинниці (за іншими джерелами хтось із друзів) висипав у басейн 25 кілограм сухого льоду для створення гарного ефекту пари. І, хоч на відео видно, що гості були у захисних костюмах та масках, троє людей стрибнули в басейн. Двоє з них померли на місці. Третій, чоловік цієї блогерки, помер пізніше, в лікарні.Що відбувається далі? Стрім із реанімації, в якому іменинниця, не забувши підключити до відео інста-маски, повідомляє передплатникам, що чоловік помер. Після цього вона створює в Інстаграмі ще один акаунт, в якому так і пише “щоб ділитися останніми новинами моєї трагедії”. І в цьому акаунті на сьогоднішній день вже 20 публікацій, у яких вона, покійний чоловік, двоє їхніх спільних дітей. Учора на Ютубі промайнув анонс про те, що незабаром ця блогерка представить свою історію в шоу Малахова.А днів із усієї події, нагадаю, минуло лише два. Три смерті. Двоє дітей без батька. Вдовство не досягнувши тридцятника. Ще одна чи дві родини втратили годувальників. На жаль, не знаю, чи діти мали двох інших загиблих. Новий обліковий запис, двадцять публікацій, купа сторіс, шоу Малахова. Але я пишу про цю історію не для того, щоб засуджувати блогерку, моралізувати про те, як слід сумувати чи висміювати дурість, мовляв, соромно провізору не знати основ хімії.Для мене ця історія стала яскравим прикладом тих явищ, які розвинулися у суспільстві із повальним захопленням соцмережами. Явище, у якому ми перестали проживати емоції та почуття. Ми надто зайняті тим, щоб уявити в соцмережах події свого життя, підібрати колір, вихопити найяскравіший кадр, змонтувати відео, написати супровідний текст – ми так зосереджені на тому, як показати, що зовсім перестали замислюватись, що ми насправді відчуваємо, як ставимося до того, що відбувається. І можливо, дотик до горя для цієї блогерки в даний момент так болісно, ​​що вона вважає за краще втекти від нього в демонстрацію, не перебувати всередині, а розповідати про те, що було зовні. Але вона має двох дітей і як таке уникнення відбивається на материнстві? Інстаграм давно вже породив таку течію, як інста-мами. Це жінки або ті, хто вже народив, або перебувають на зносах, які показують світові всі етапи і дітонародження, і материнства. Буквально перед новим роком одна з цих інста-мам вела пряму трансляцію своїх пологів у домашньому басейні. Звичайно, частина інста-мам розвінчують міфи про вагітність, показують справжнє, а не підретушоване материнство, знімають образ ідеальності, який буквально навішує на нас уже не глянець, а соцмережі. Але решта цілком собі підтримують б’юті-картинку, підбираючи фемілі луки, знімаючи в сторіс лише приємні моменти, використовуючи фільтри та фоторедактори, щоб приховати свої розтяжки та зморшки. Але навіть у тих жінок, що показують реальне материнство, тобто несуть якусь соціальну місію, ми бачимо два моменти, які мене як психолога дуже турбують:дитина стає частиною маминої гриАле при цьому ніхто не питає в нього, чи хоче він у неї грати. Чи хоче він фотографуватися завжди і скрізь, чи подобаються йому ці однакові костюми, чи готовий він до того, що на його фото в трусиках або навіть без дивиться якийсь волохатий дядько. І нехай дитина ще не знає про педофілів, але мати має. Проте виставляє його голі фото, тобто власноруч сексуалізує і взагалі об’єктивізує дитину.дитина контактує з мамою через камеру смартфонатому що мама дивиться на дитину через неї в пошуках кращого кадру або моменту. Тобто ми маємо ранню депривацію контакту, коли начебто б з мамою, вона фізично поруч, але більше присутня для армії передплатників, ніж для окремо взятого малюка. Нещодавно Ешлі Грем, відома модель плюс-сайз народила. Вона стала саме мамою, яка чесно показує виворот материнства – набір ваги, розтяжки, величезні важкі груди, які потрібно зціджувати. Але в неї в інстаграмі з’явився кадр, в якому вона змушена поміняти сину підгузник прямо на підлозі в магазині, серед стелажів, просто постеливши ковдру на підлогу. Милий на перший погляд кадр. Знову ж таки соціально корисний. Він говорить про те, що навіть у благополучній Америці далеко не скрізь є rest room із дитячими пеленальними столиками. Але хтось поруч із Ешлі стоїть і знімає цей милий кадр. Не важливо чоловік чи помічниця. Але ця людина не нахиляється допомогти. Не тримає малюка. Не думає про те, що це форс-мажорна ситуація, в якій потрібна якісна участь усіх, а дістає телефон та знімає.Саме це і стало нашою звичною реакцією на форс-мажор – не допомагати, не викликати профільні служби, не рятувати, не рятуватися, а дістати телефон та фотографувати. Або стримувати відео. У тому ж інстаграмі Ешлі є ще один кадр, де вона годує дитину грудьми. Все теж дуже мило та натуралістично. Крім того моменту, що поки Ешлі годує малюка, сама вона переглядає стрічку телефону, а хтось поруч знову ж таки ловить вдалий кадр. Мені можна заперечити, що мами в декреті настільки засмикані і зайняті, що хвилинку для себе можна викроїти, в тому ж телефоні посерфити, поки малюк спить або їсть. Але я знаю, що першу інформацію про себе дитина зчитує в маминих очах.Мама – це дзеркало для перших кількох років у житті немовляти, в якому він вчиться знаходити і впізнавати себе. Але мамині очі завжди зайняті телефоном. Або дивляться на дитину через телефон у пошуках кадру чи роблячи сторіс. І це тільки моя гіпотеза, але думаю, що таке збільшення кількості дітей із розладами аутичного спектру (РАС) обумовлено саме цим – депривацією контакту, пов’язаною із захопленням мамою соцмережами, адже аутизм це саме хвороба контакту. Діти з РАС дуже інтелектуальні, але зовсім не розуміють, що таке емоції та як вони працюють у людських стосунках. Контакт у них такий пунктирний, точковий та суто з важливого, цікавого для них питання. Інших вони сприймають як об’єкти застосування свого інтересу чи потреби, більше як функцію, але не як живих людей. З іншого боку, у світі збільшується кількість людей з анотропоморфізмом, коли олюднюєш те, що не є людиною. Наприклад, ставишся до тварин і рослин як до людей і це ставлення дуже яскраво видно у зоозахисників, багато з яких так і кажуть «люблю тварин і ненавиджу людей».Це не погано та не добре, це є. Ми стали надто небезпечними, важкими, пораненими, непереносними не тільки одне для одного, а й для себе. Тому і вибираємо смартфон, щоб зняти надмірну чутливість. Звичайно, ніхто зараз не вимкне телефон і навіть я пишу цю статтю для мережі. Але нещодавно, я читала дослідження, в якому сказано, що незабаром персоніфікований сервіс, в якому людину обслуговує інша людина і робить це особисто, а не онлайн стане дико дорогим і затребуваним. Тому що все більше і більше опцій хоч і доступні онлайн і зручні, але забрали з життя тепло і відчуття своєї цінності для іншого, яке було можливе в особистому спілкуванні. Але поки що інтернет не виніс сім’ї у формат онлайн, ми знаходимося поряд з одним живими. Теплі. Справжніми. Не ставте один перед одним телефон. Або хоч би ставте не так часто. Фото: Freepik