Останні півтора роки були дуже непростими для всіх та для всього. Але для дружби вони були справді критичними. Я стільки разів за цей час бачила, як найближчі в минулому люди розходилися і гидливо пересмикувалися при згадці зовсім недавно рідну людину! І навпаки – спостерігала, як ті, хто раніше на одному гектарі не присів би, цілуються в ясна. Тут посміятися б, назвати б усі дитячими іграми в пісочниці – але, як казав мій прадід, «якби не мій дурень, то я б сміявся». Скільки гірких втрат, скільки розчарувань, як глибока прірва, що розділяє нас, але від цього ще гостріше відчуття близькості з тими друзями, які були, є і, мабуть, тепер уже залишаться назавжди. А якщо втрата дуже болить… ну що ж, отже, ми живі!
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
