Давайте уявимо ситуацію. Ви заходите в магазин одягу, бачите річ, яка вам подобається, приміряєте її, вирішуєте, що він вам підходить, дивіться на цінник… І ось тепер питання: виходячи з яких розрахунків ви вирішуєте, що ви можете собі цю обновку дозволити? Чи не можете? Безумовно, якщо ви готові купити річ, що сподобалася, незважаючи на ціну, то питання знімається. Але для багатьох з нас він, на жаль, не пустий.
Отже...
Відразу обмовлюся, що ми не з'ясовуватимемо, чому речі у нас коштують невиправдано дорого, хоча виготовлені часто з копійчаних матеріалів. Не обурюватимемося, що жителі Європи та Америки витрачають на одяг та аксесуари набагато менше, ніж ми (щодо своїх доходів). Не намагатимемося вирахувати, з чого складається кінцева ціна товару і чому націнки, наприклад, на футболки китайського виробництва можуть досягати 1000% (!). Залишимо це економістам. Давайте просто спробуємо вирішити собі, скільки грошей має сенс витрачати одяг.
shutterstock
Досвідчені стилісти оперують такими поняттями, як «інвестиція в гардероб» і радять при покупці одягу вираховувати його реальну вартість, тобто «вартість надягання». Для цього потрібно розділити ціну на ту кількість разів, яку ви припускаєте цю річ надягати. Чим менша ціна за надягання – тим більш виправдана покупка і, відповідно, вигідніша інвестиція. І навпаки.
Підхід цілком тверезий, але особисто мені досить складно прикинути наперед, скільки разів на місяць або, того складніше, на рік – я одягну цю сукню чи джемпер. І навіть якщо зможу це прорахувати, то як оцінити цифру, що вийшла? Наприклад, 200 грн за «одягання» – це багато чи мало? А якщо ця блузка мені банально набридне? І наскільки довговічним виявиться вибраний жакет? Адже сьогодні виробник не робить ставку на довговічність товару – new is always better. І як бути з вечірніми вбраннями, «вартість за надягання» яких спочатку неконкурентоспроможна?
Можливо, ця формула добре працює для професійних стилістів, фешн-блогерів, шопоголиків зі стажем або віщунів, але в мене залишилося більше запитань, ніж відповідей.
shutterstock
Тому я вивела власну формулу раціонального шопінгу. Ділюсь. Я вираховую, скільки годин/днів/тижнів особисто мені потрібно працювати, щоб придбати заповітну річ. Мій дохід мені відомий, кількість днів на місяці теж, ділити я вмію. А головне, я добре знаю, чого мені коштували зароблені гроші – скільки розумових чи фізичних зусиль, витрачених нервів, винесеного мозку, непростих розмов з начальством, нудних нарад, непродуктивних зустрічей із клієнтами, непрочитаних книг, неглянутих фільмів, пропущених зустрічей із друзями, вкраденого часу у сім'ї тощо. Думаю, тут кожен зможе скласти свій власний список…
І знаєте, якось стало набагато легше приймати рішення! Я дивлюся на джинси, які шиються десь у Малайзії чи Бангладеш за 15 хвилин, і вирішую, чи стоять вони одного чи двох днів моєї праці. Або приміряю кардиган і розмірковую про те, що для того, щоб заробити на нього, мені довелося тричі переписувати статтю або п'ять разів переробляти звіт. Або оцінюю сумку, еквівалентну проведеним біля комп'ютера вихідним. Або придивляюся до чобіт, заради яких 2 тижні потрібно було засиджуватися в офісі допізна. І я дуже сильно подумаю, чи купувати мені пальто, на яке я маю орати 3-4 тижні. І я сумніваюся, що в моєму гардеробі може оселитися річ – наголошую: річ, зроблена конвеєрним способом на фабриці, а не в майстерні художника, – за яку я маю віддати кілька своїх місячних заробітків.
Звичайно, з будь-якого правила є винятки і іноді я купую речі просто тому, що вони не залишають мені іншого вибору. І зрозуміло, краще заробляти стільки, щоб не думати про гроші і про те, скільки разів ти маєш цю маечку. І, безумовно, іноді варто переплатити за бренд, щоб відчути себе причетним. Але це вже зовсім інша історія.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
