Вадим Абрамов розповів про свої найкращі побачення!

Трохи більше, ніж місяць тому проекту «Ревізор» («Новий канал») виповнилося п’ять років! Ми поговорили з його провідним, харизматичним Вадимом Абрамовим, і дізналися, наскільки він прискіпливий до сервісу в реальному житті, чи готовий до батьківства і чому ще в юнацькому віці йому довелося стати головою сім’ї! Я навряд чи був би ведучим «Ревізора», якби в житті поводився зовсім інакше, ніж у програмі, — розпочав нашу розмову Вадим. — Я люблю порядок, уважний до деталей, місцями прискіпливий і педантичний. Після того як я став частиною “Ревізора”, ці якості виявилися ще більшими. Проект викривив моє сприйняття життя взагалі (Сміється). Профдеформація настала цілковита. Коли я потрапляю в якийсь ресторан, ясна річ, що моментально оцінюю інтер’єр, придивляюся до посуду, чистоти. А коли з друзями кудись заходжу, одразу починаються жарти: «А чого це ти тут їси? Кухню ж не бачив (Сміється)». Якщо не рахувати брудних кухонь і людей, які безвідповідально ставляться до своєї роботи, що ще може вивести тебе з себе? Брехня та міщанство. Я, як і проект «Ревізор», має певні критерії, за якими я оцінюю людину. І якщо я відчуваю, що він бреше, то виходжу з себе. А історія з міщанством… У багатьох із нас важке минуле: як наші батьки, так і люди мого віку, — усі ми родом із складних часів… Тому я вважаю, що в нас має бути невгамовне бажання покращити умови свого життя. Не лише в межах свого будинку, а й країни загалом. Безамбітність, готовність задовольнятися малим і небажання щось змінювати на краще — ось що мене виводить із себе. На жаль, із таким часто доводиться зустрічатися під час зйомок «Ревізора». Ось заходиш ти в забігайлівку, бачиш цей срач на кухні і розумієш: працівникам на все начхати. Хоча для наведення порядку знадобиться не так багато сил і часу. А який Вадим Абрамов серед близьких людей, коли «Ревізор» вимикається? Це у них треба питати (Сміється). Навколишні кажуть, що я добрий друг. Мені іноді здається, що до цього звання я недотягую, тому що приділяю їм мало часу (останні кілька років у мене з цим проблеми). Кажуть, що людяний, уважний… Мені важко говорити про себе збоку. Одне можу сказати точно: я постійно намагаюся працювати над собою і позбавлятися недоліків.”Мамі все подобається!” Ти одного разу сказав, що тим, ким є зараз, завдяки вихованню мами та бабусі. Які головні життєві цінності вони прищепили? На тему формування особистості я мав колись суперечку з мамою. Вона викладач англійської мови та впевнена, що особистість формує саме школа. Моя позиція інша: є діти, на яких школа ніяк не вплине, бо як би їх не виховували і не вчили викладачі, вони все одно повернуться додому і потраплять під вплив сім’ї. І якщо вдома батьки-алкоголіки, дуже важко вчителю виховати дитину іншим. Фундамент виховання однозначно закладає сім’я! Як то було у тебе? Ми, як будь-яка інша звичайна сім’я, були «нещасливі по-своєму». Батько залишив сім’ю рано, і ми залишилися з мамою вдвох. Зрозуміло, що це не могло на мені не позначитися. У той момент я зрозумів, що маю стати чи не главою сім’ї, батьком сімейства. Мені пощастило з матір’ю: вона від раннього віку ставилася до мене як до дорослого і завжди була відкрита до діалогу. Я мав право сказати те, що думаю, відстояти свою думку. Мама могла з нею не погоджуватися, але брала до уваги. Тож я переконаний, що мою особу формувала саме сім’я, а також ті події, які зі мною відбувалися. А кожен негативний досвід треба вміти перетворювати на особисті переваги. Як каже одна моя подруга, «Те, що нас не вбиває, ми більше не купуємо» (Сміється).Як часто тобі вдається збиратися з ріднею? У мене нетрадиційна українська сім’я – вона дуже маленька. Є частина рідних за батьківською лінією, але ми практично не спілкуємося. А з боку мами у мене є двоюрідна сестра та брат, які роз’їхалися хто куди. Моє сімейне застілля – це я, мати та наш зоосад. Так що нам часто вдається збиратися разом (Сміється). До речі, мама, напевно, уважно дивиться «Ревізор». Вона – суворий критик? Ой, була у нас із нею одна історія… Коли ми знімали програму у Чорнобилі, мама про це нічого не знала. Дізналася вже тоді, коли випуск вийшов у ефір. Зрозуміло, з перших хвилин програми я був упевнений, що вона зателефонує, і чекав дзвінка. Очікування було недовгим (сміється). Перше, що я почув у слухавку: Ти що, ідіот? (Сміється.) Я їй: “Спокійно, мамо, там все не так страшно, ти зараз сама все побачиш”. — Ні, ти що, ідіот? – Продовжила мама. – Ти навіщо туди поліз? Я з дитинства звик до фрази “Ти що, ідіот, навіщо воно тобі треба?”. (Сміється.) Звичайно ж, вона дивиться, переживає, звісно, ​​боїться, що мене можуть побити, наприклад. І це незважаючи на те, що я їй пояснюю: «Мам, ну це ж було знято майже півроку тому! Зі мною все добре, я взагалі сиджу вдома». Але материнське серце інакше не може. Єдине, що мені не подобається, мати мене не критикує, їй все подобається. А дуже хотілося б почути і кілька зауважень.

Ти звертаєшся до мами за порадою в момент ухвалення важливих рішень? Мені досить рано довелося стати самостійним. Працювати я почав ще у 15 років, бо треба було на щось жити. 1995 рік, похмурі часи… Батько тоді якраз пішов із сім’ї, треба було щось робити. З того часу я почав самостійно приймати рішення та нести за них відповідальність. Зрозуміло, що ми з мамою обговорюємо багато моментів, але остаточне «так» чи «ні» все ж таки завжди за мною.Правильний момент Вадиме, у тебе напевно багато шанувальниць. Які найоригінальніші зізнання чи подарунки ти від них отримував? Найприємніший подарунок – це їхні відгуки. Мені пишуть навіть із-за кордону. Люди, які давно виїхали з країни, все одно стежать за тим, що діється в їхніх містах, закладах, де вони їли, жили, купували. У таких випадках мені приємно усвідомлювати, що їм все ж таки важливо, що відбувається в Україні. А можеш згадати своє найзабутнє побачення? Це було на Трухановому острові в Києві теплим літнім вечором, десь поряд з яхт-клубом… Нічого особливого, просто, як то кажуть англійською, the time was right («правильний момент»). Прим. ред.). Ніякого рецепту ідеального побачення у мене немає, просто поруч має бути правильна людина. А всі ці затаскані варіанти, на кшталт вечері зі свічками, пінної ванни та спільного перегляду фільму «Дев’ять з половиною тижнів», я вважаю банальними та нецікавими.Вадиме, твоє серце вільне чи зайняте? Серце чоловіка завжди трохи вільне (Посміхається). Якою має бути дівчина, щоб привернути твою увагу? Якщо подивитися на всі мої попередні стосунки, я розумію, що дівчата були абсолютно різними. Тому казати, що я шукаю блондинку з певними параметрами, було б неправильно. Хоча… Бажано, щоб була високою, — я все-таки немаленький, адже постійно нахилятися теж незручно (Сміється). Подобається, коли у брюнеток блакитні очі, подобаються окреслені риси обличчя, виразні губи. Щодо характеру, то для мене головне, щоб людина була в гармонії з собою, впевнена у своїх рішеннях і до будь-яких життєвих ситуацій ставилася як у цитаті з фільму «Службовий роман»: «Треба вдячно приймати». Кажуть, що чоловіки часто обирають собі супутниць, схожих на маму. Так чинять невпевнені в собі чоловіки. А ще цю догму написали жінки, які обирають собі в супутники залежних чоловіків. Звичайно ж, будь-яка мати оточує свою дитину теплом і турботою… Але в деяких така увага виховує інфантильність — рису, властиву багатьом українським чоловікам. Тому деякі жінки вважають, що чоловіком треба постійно займатися, няньчитися з ним, годувати, одягати, обмивати… Мовляв, вони не вміють гладити, прибирати, готувати. Та вміємо ми все це робити! Просто не хочемо. Тому що звикли, що це все робить спочатку мати, а потім дружина. Ось багато хто і вибирає собі безпечний варіант — дівчину, яка стане другою матір’ю. Впевнений у собі чоловік буде, навпаки, шукати опір. Я взагалі вважаю, що найкращий союз — це дві протилежності, які завдяки відносинам змінюються на краще, удосконалюються один з одним. Тобі 35. Чи готовий ти найближчим часом стати татом? Ні, не готовий. Це питання, яке мені часто ставлять друзі. Спочатку мені всі твердили: «Не здумай стати батьком надто рано!» Потім запитували: Ну коли вже? Нині вони просто мовчать (Сміється). Є два періоди, коли треба заводити дитину, — я це зрозумів за прикладом багатьох своїх друзів. Перший – це юнацька пора, рання дитина, так би мовити, плід гарячої любові і від почуттів, що зашкалюють. Другий — це коли ти вже чогось у житті досяг, більш-менш стоїш на ногах і психологічно готовий до батьківства. Простим способом виключення я потрапляю під другий варіант.Спочатку побудую кар’єру, а потім стану батьком. Я вважаю, що стаючи батьком, ти береш на себе величезну відповідальність. Тому що треба виростити людину. Я усвідомлюю, що після народження дитини моє життя кардинально зміниться: я буду цілком і повністю належати йому. У мене практично не було батька, і я розумію, наскільки важливою є його присутність у житті дитини.Розчинитись у натовпі Ти любиш подорожувати. За яким принципом вибираєш країни для подорожі? Люблю країни Середземномор’я за м’який клімат та різноманітну їжу. Люблю мегаполіси: Лондон, Нью-Йорк, Париж… У великому місті легко відчути себе непомітним і розчинитись у натовпі. Це не тому, що мені через роботу на телебаченні хочеться сховатися від шанувальників, ні. Мені подобається спостерігати за незнайомими людьми у різних містах світу, особливо коли ці люди не звертають на тебе жодної уваги. Я, наприклад, захоплююсь європейськими жінками у віці. Стильно одягнені, завжди впевнені в собі, вони можуть запросто опівдні звернути в невелике кафе, замовити келих вина і, про щось задумавшись, дивитися у вікно. У такі моменти розумієш, що їй є когось пригадати, куди прийти, когось забути і що в неї ще все попереду. У нас, на жаль, багато жінок вважають, що життя після 40 закінчується. Після всього, що я бачив, можу сказати впевнено: вона може початися навіть о 70-й! Частіше їздиш один чи компанією? Вважаю за краще їздити один. З друзями — це складніше та відповідальніше. Хтось повинен виступати організатором і чомусь цей «хтось» завжди я (Сміється). Потрібно всіх розважити, продумати дозвілля… «А ти ж говориш англійською, йди розберись», «О, ти ще й французькою говориш, з’ясуй тут дещо»… Наприкінці подорожі я розумію, що не дуже й відпочив (Сміється). Чи є ще якась сфера діяльності, де б ти хотів спробувати себе? Архітектура! Моя бабуся — архітектор, і я завжди вважав цю професію шляхетною та цікавою. А найголовніше – корисною. Тому як тільки з’явиться час, я обов’язково займуся вивченням архітектури. Може, років у 70 і почну. Фото: прес-служба Нового каналу Читайте також: Вадим Абрамов: «Немає мужика на кухні? Я прийшов!” Новий ведучий шоу «Ревізор» їсть пекельну їжу