Першоквітневі жарти: відомі телеведучі розповіли про розіграш

1 квітня весь світ відзначає День сміху. А отже, цієї неділі на нас чекають жарти, розіграші та веселощі. Напередодні свята відомі українські телеведучі згадали найкомічніші моменти у своєму житті та розповіли про те, як вони жартують цього дня і як розігрували їх самих. Андрій Доманський («Струмко всіх» та «Готуємо разом»): «Коли я працював на одеському радіо, то мені за приколи над іншими ще й гроші платили. Якось у рамках програми «Розлучний ключ» ми дзвонили одеситам і повідомляли, що їхньою вулицею проходитиме секретна колона і згідно з наказом понад цей час потрібно зафарбувати вікна чорною фарбою. А дзвонимо ми, мовляв, з однією єдиною метою – дізнатися, чи зробить це людина сама чи надіслати бригаду малярів на допомогу. Люди тоді на це реагували по-різному, але жоден не зрозумів, що ми над ним приколюємося! Анастасія Даугуле («Ранок з Інтером»): «У День сміху я дуже люблю веселі розіграші в теленовинах та в інтернеті. Чого тільки там не побачиш – і про те, як вчені вирішили пожвавити мамонтів, і про те, що в США скоро вводиться в обіг нова купюра номіналом у три долари. Чим більше подробиць – тим легше повірити у сказане. Пам’ятаю, якось давно на одному з центральних телеканалів побачила «сенсаційну» новина: один із головних символів Великобританії, вежу з годинником Біг-Бен, планують перебудувати через сильний крен. Спеціальна комісія з’ясувала, що у Темзі змінилася швидкість течії. Берег розмиває – і Біг-Бен сповзає у річку. У репортажі архітектор Девід Літтерик виступив з неймовірною пропозицією – перебудувати вежу: «Якщо Біг-Бену з одного боку прилаштувати противагу, а центром додати отвір, то при своїй висоті в 97,5 метра вежа зможе міцно стояти на ногах». Ну як не повірити професіоналові? Тому 1 квітня всім бажаю гарного настрою, але раджу поводитися обережніше. Чи мало кому захочеться вас розіграти!

Валерія Микульська (Україна вражає): «Я дуже люблю гарний жарт. Адже будь-яка робота сперечається, коли люди роблять її з усмішкою. А ось розіграші бувають різними. І тут важливо врахувати, чи є у людини почуття гумору чи краще не ризикувати. Один з тих, що найбільше запам’яталися, мені трапився в роки роботи кореспондентом. Редактор ньюзруму новин 1 квітня відправив мене на термінову зйомку урочистого балу. Я зібралася швидко, як то кажуть, у «темпі вальсу», не забувши надіти ошатну сукню і туфлі на шпильці. Але коли ми прибули до місця зйомки, нам довелося не танцювати, а вирішувати комунальні проблеми городян. За вказаною адресою значився житловий будинок, в якому відключили воду та світло через величезну пробоїну в асфальті. Дуже оригінально я виглядала в ошатних туфельках і сукні на тлі розритого двору – кадри вийшли феєричні! Сама ж одного разу ризикнула повідомити колегу, що його улюблений автомобіль відвозить евакуатор. А все для того, щоб відірвати людину від монітора та нагодувати!» Андрій Дромов («Готуємо разом»): «Я одесити до мозку кісток. Тому для мене 1 квітня і традиційна «Гуморина» довгий час асоціювалися зі стресом, пов’язаним із напливом туристів і тим, на що перетворюються одеські вулиці після них. Щоправда, останніми роками ситуація покращала, чому я вкрай радий! Ну а пожартувати для одеситів – це святе. Найчастіше я обідаю в ресторані, в якому працюю шеф-кухарем. Якось 1 квітня, доївши замовлену на обід качку, я спустився на кухню і заявив: «Це не качка!» Здається, співробітники навіть перестали дихати в той момент: вони знають, як я трепетно ​​ставлюся до їжі. Особливо до тих рецептів, які вигадав сам. Витримавши драматичну паузу, я додав: «Це не качка… Це найсмачніша качка, яку я їв за останні десять років!» Ірина Юсупова («Ранок з Інтером»): «Я постійно намагаюся когось розіграти на 1 квітня. І у мене ніяк не виходить. Починаю посміхатися – і людина одразу згадує, який сьогодні день. Але старими фокусами типу «у вас вся біла спина» мене теж не візьмеш. Це журналістська практика дається взнаки. Адже першого квітня в стрічках новин з’являється стільки фейків – про літаючих пінгвінів або про демонтаж Ейфелевої вежі, – що завжди перестраховуєшся. Якось моя подруга приїхала до Києва 1 квітня та покликала мене на зустріч. А я, звичайно ж, нікуди йти не збиралася: думала, що вона таким чином хоче з мене пожартувати. Лише після того, як подруга три рази повторила, що це не розіграш, я їй повірила». Роман Кадемін («Великий бокс» та «Вдалий проект»): «Зізнаюся, не люблю, коли мене розігрують: я дуже вразливий, а жарти іноді бувають жорстокі. Але в юності з друзями могли й пожартувати. Якось ми вирішили розіграти товариша. Ближче до ночі переставили його машину в сусіднє подвір’я, імітуючи викрадення. Вранці, звичайно ж, усі чекали на його реакцію. Але все пішло не так. Щойно товариш встиг вийти з дому надвір, як з під’їзду вискочила бабуся-консьєржка і здала нас. Друг сказав, що навіть не встиг нічого зрозуміти, але за такі жарти провчив би нас. Лише перше квітня допомогло скрасити ситуацію і перевести все це жартома. Ми тоді довго сміялися». Жанна Тихонова («Жди меня. Украина»): «Колись давно, ще у початковій школі, я сама попалася на фразу: «Жанно, у тебе вся спина біла!» Злякавшись, що від мами може і влетіти, вирішила оцінити масштаби катастрофи: закрутилася довкола своєї осі, намагаючись розглянути власну спину. «Перше квітня – нікому не вірю!» – закричали хлопці та пояснили, що, мовляв, сьогодні заведено жартувати та розігрувати друзів. З того моменту цього дня я намагаюся бути напоготові. Гумор та сміх я дуже люблю. Якісні високоінтелектуальні жарти або жарти на межі – не має значення. Головне, щоб вони викликали у всіх сміх до сліз, щоб щоки навіть хворіли від сміху. А ось розіграші мені не надто симпатичні. Можливо, через те, що весело, як правило, тільки тому, хто грає. Не можна грати на довірі». Марія Гамаюн («Орел і решка. Морський сезон»): «З дитинства люблю розіграші. Пам’ятаю, у 15 років 1 квітня влаштувала справжнє свято цілому будинку, в якому мешкала. Ми мали часті перебої з водою. Тому коли я пройшла всіма поверхами і попередила мешканців про те, що сьогодні знову відключать воду, все відразу ж мені повірили. Через кілька годин я знову зазирнула у кожну квартиру, поцікавитись, чи всі встигли скупатися та набрати води? Сусіди в халатах і з мокрим волоссям показували мені повні відра та каструлі, дякували мені за турботу. Лише після цього, ледве стримуючи сміх, я вітала їх із першого квітня. Реакція людей була різна, але в цілому вийшло досить мило. Хоча найбільше веселилася, звичайно ж, я. А на зйомках “Морського сезону” вся команда постійно підколює один одного. У нас є багато жартів, які розуміємо лише ми. Наприклад, одного разу на рожевому пляжі в Індонезії мене захлеснули емоції – і я зовсім забула, що на мені мікрофон. Поринула в море разом із «петличкою». Звичайно, мені було соромно за таке необережне поводження з технікою. Але в результаті цю ситуацію перевели жартома. Тепер щоразу, коли я чи Коля Серга заходимо у воду чи пірнаємо, звучать питання: «А «петличку» вдягнув? З мікрофоном пливеш?