Ірина Кудашова – про зйомки, віру в містику та найскладнішу сцену

21 вересня на каналі “Україна” стартує продовження проекту “Реальна містика”. Чи складно грати важких підлітків, інтересу до паранормального та мільйона передплатників в інстаграм, акторка та блогер Ірина Кудашова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю. Як вам у команді «Реальної містики»? Дуже зручно! Глядач побачив мене у ролі важкого підлітка. Моя Надя одягалася, як гот, на все чорне, ще грав фактор, що вона приїхала не з міста. Але у нових серіях мій персонаж змінюється. Інший стиль в одязі, немає різких слів батька. У нас із ним налагодилися взаємини. Надя стала яскравіше одягатися, влилася в міську тусовку. У новому сезоні моя героїня стаю частинкою усієї команди, бере участь у розслідуваннях. Навіть працювала під прикриттям, і це дуже прикольно.

Швидко знайшли контакт із вашим екранним татом, Тимуром Ібраїмовим? Із Тимуром дуже класно працювати. Іноді в сценах пропадає грань між кіношним татом і реальним, настільки ми потоваришували. Здавалося б, хіба це можливо за такий короткий термін? Але справді відчуваю колосальну підтримку партнера. Ви вірите в містику, або як Андрій Дебрін намагається знайти логічне пояснення? Я вірю, хоч мені в «Містиці» подобалася непередбачуваність. Дивишся впевнена, тут точно не доведуть, що це не паранормальна. І наприкінці ти бачиш – виправдали! Це дуже класно. Мені здається, є щось потойбічне в нашому житті. Просто я особливо в це не заглиблююсь. Зрозуміло, в дитинстві я викликала будь-яких баранчиків, але глибоко лізти не хочу. Мені подобається дивитися фільми, ходити в квест-містичні містечка. Яка сцена за час зйомок у «Реальній містиці» далася найскладніше? Перша, коли моя героїня з’являється така різка, зі жуйкою. На той момент я вже відвикла від таких зухвалих ролей, завжди була в амплуа. І за сценарієм мені Тимуру Ібраїмову треба було жуйку на руку плюнути. Мені стало так ніяково. А ще збентежила сцена, коли потрібно було ноги закинути на стіл. Ось цей момент треба було переступити через своє виховання, далі вже було легше. Подейкують, що на знімальному майданчику «Реальної містики» навіть коли камери вимикаються, панує сімейна атмосфера. Чи так це? Так, я була дуже здивована, на майданчику дуже дружня атмосфера. Камера вимикається, всі спілкуються, обговорюють фото у соцмережі. Реально відчуваєш, начебто прийшла до своїх старих друзів. Наче друга сім’я. Під час карантину багато хто вирішив спробувати себе у блогінгу. Чи не боїтеся конкурентів? Мені здається, запорука успішного блогу: не вигадувати собі образ, а просто бути справжньою. Люди в інтернеті відчувають, де фальш, а де людина справжня. Зрозуміло, потрібно завжди стежити за трендами, бо, якщо залишатися на минулорічній хвилі, людям нецікаво дивитися на тебе. Але якщо тебе спочатку полюблять за те, яка ти, то вони залишатимуться з тобою. У «Реальній містиці» виникла тема батьків та дітей. У вас у житті довірчі стосунки з батьками? У житті я мамина донька. Так вийшло, що ми ще більше зблизилися після того, як я поїхала до Києва. Але ми й до цього були у добрих стосунках із батьками. Але після того, як я стала рідко приїжджати, цей зв’язок став ще міцнішим. Мама – моя найкраща подружка. Я їй все розповідаю. Їду зі зйомок, дзвоню їй: «Мамо, все, я поїхала. Зараз іду туди». Мама мене не контролює, мені навпаки хочеться розповісти їй більше, ділитися як з подружкою. І це класно, тому що для мене важливі стосунки. З татом також. Він не настільки залучений до цього процесу, але теж знає про все, що відбувається у мене в житті. Знімаючись в інших серіалах, я відчула, якими можуть бути відносини з батьками, дивилася різні шоу. І мені дуже не хотілося б такого варіанту в моєму житті. Чим займаєтесь, коли приїжджаєте до рідного Чернігова? Буваю там 1-3 дні. Карантин, правда, провела там, але сиділа вдома. Проводжу зазвичай час із батьками. У мене є старший брат. Вони зараз із дружиною теж живуть у Чернігові. Мені хочеться максимально день, який я маю в місті, провести з сім’єю. Впізнають тебе на вулиці? Так, у Чернігові, Києві. Дуже часто підходять. Мені досі ніяково. Пройшло вже стільки часу, я, начебто звикла, але щоразу ніяково, коли шанувальники реагують, у них руки трясуться, телефон падає. Я тоді думаю: «Я така сама звичайна, як і ти». Чи можете самі легко підійти, якщо зустрічаєте свого кумира? Завжди соромлюся. Коли вперше прийшла на знімальний майданчик “Реальної містики”, мені хотілося зробити фото з усіма. Але я не зробила, бо дуже боялася підійти. Про яку роль мрієте? Люблю канал «Україна», за те, що знімають багато мелодрам та цікавих серіалів. Я завжди захоплююсь тими непростими характерами, які приміряють актори. Наприклад, серіал «Дочки», там розповідається про непросту долю героїв. У мене у фільмографії і драм-то значних не було, я переважно граю або зухвалих підлітків, милих дівчинці, а ось зіграти життєву історію дуже хочеться. За час карантину навчилися нових навичок? Я підтягнула свої кулінарні навички. Навчилася готувати десерти: штруделі, шоколадні фонтани, торти. А ще тепер умію готувати пасту. Підтягнула англійську на карантині. Хочеться попрацювати за кордоном. Може, звичайно, не відразу в Голліву, почати з HBO чи Netflix. Я навіть була тричі на пробах на головну роль у серіалі для Netflix і зараз для акторів це не далеке, куди нереально потрапити. Просто бачиш проби та вперед! Нині робити дистанційно такі речі легко. Але поки що мені потрібно працювати над акцентом та акторськими навичками. Чи можете назвати людей, які вплинули на твій світогляд? У моєму житті постійно з’являються люди, які чудово реально впливають на мене і допомагають мені дуже. З деякими я навіть зараз не спілкуюсь. Починаючи від кастинг-директора, яка навчила мене чомусь, мого колишнього хлопця, який теж мені допоміг та познайомив із певними особистостями. Знайомишся на майданчику, спілкуєшся, і виходить цей комплекс людей, які оточують мене, і впливають на мене. Після спілкування з ними виходжу нова я з певними знаннями та життєвим досвідом. Що читаєте? Зараз більше читаю літературу, присвячену моїй акторській професії. Але раніше мене займали книги про стосунки між чоловіками та жінками: «Жінки з Марса, чоловіки з Венери», «5 мов кохання». Цікаво, як потім у житті застосовувати все, що прочитала. Чи можна сказати, що абсолютно задоволена своїм життям людина? Я така щаслива – у мене неймовірна робота, я чудово виглядаю, маю нагоду співпрацювати з талановитими людьми. Нехай іноді за вікном буває погана погода або часом не стверджують на бажані ролі, але треба визнати свій смуток теж, адже ми живі люди. Тоді я сідаю на гойдалку, включаю сумну пісню, доводжу себе до стану глибокого смутку і починаю плакати. Через деякий час мені стає легше, і я по-іншому дивлюся на речі.