Група «Агонь» позбавилася ляльки вуду

Микита Горюк, Антон Савтерпов и Костянтин Боровський знову разом! Щоправда, тепер їхній колектив називається не Quest Pistols, а набагато гарячішим — «Агонь»!

Створення гурту «Агонь» не було спонтанним кроком — хлопці довго до нього готувалися. Але тільки остаточний вихід з Quest Pistols всіх її засновників дав старт новому проекту. «Вже влітку 2015-го я знав, що працюю в Quest Pistols Show до кінця року, і ідея знову зібратися першим складом гурту ставала все очевиднішою, — каже Антон Савлепов. – Вперше її озвучив Саша Чемеровавтор всіх хітів QP. Він уже був готовий демоальбом. Відразу стало зрозуміло: нові пісні маємо виконати саме ми». Костю, ти залишив гурт першим ще у 2011 році, як це знову працювати зі старою командою? Костянтин: Весь цей час я не сидів без діла, тому не втратив необхідних навичок. З колишньою командою мені працювати дуже цікаво та комфортно. Спочатку в часи першого складу Quest Pistols ми позиціонували себе як творчу сім’ю. Але поступово це поняття, м’яко кажучи, трансформувалося, і на сім’ю не було навіть віддалено. Зараз ми знову разом: вигадуємо, обговорюємо, ухвалюємо рішення. Ви стільки років витратили на розкручування Quest Pistols. Що відчуваєте, коли розумієте, що все треба робити наново? Костянтин: Звичайно, зараз триває якесь перезавантаження. Але ми продовжуємо працювати. Тіло групи змінилося, але її суть колишня! На кого розраховані пісні гурту «Агонь»? Микита: Здебільшого наша публіка залишається незмінною. Це вільні від стандартного мислення та буденності люди. Незмінною в наших піснях залишиться та сама сила в словах, яка завжди приваблювала слухачів.Читайте також: Наталя Водянова стане мамою вп’яте Як часто ви стикаєтеся з нав’язливими шанувальницями? Костянтин: Нині, на щастя, нечасто. Але за часів ранніх Quest Pistols бували різні історії. І дуже неприємні, які хочеться забути. Ми тоді навіть у соцмережах публікували звернення до фанатів — давайте будемо друзями, не треба нам поклонятися, адже фанатизм — це дуже нездорова річ. Пам’ятаю, була у мене шанувальниця років двадцяти. Мила, тиха, скромна дівчинка. А ось її мама… Жінка років п’ятдесяти дуже активно виявляла свої почуття. Переслідувала, запрошувала в гості, просила дозволу обійняти мене… Це був трохи перегин, звичайно. Бідолашна дочка вічно чекала, поки мама задовольнить свої бажання, щоб підійти до мене. Добре, що моя дружина не ревнує до шанувальниць. Вона мудра жінка все розуміє. Микита: Дуже давно це було в Москві, коли я зустрічався з Лерою Козловою. Була дивна дівчинка, яка ходила за нами по п’ятах. Переслідувала і мовчала. Це було стрімко. Коли людина псих чи дивно виявляє свої емоції, це неприємно, але принаймні ти знаєш, чого від неї чекати. А коли просто ходить і мовчить. Антон: Близько шість років тому одна дівчина відвідувала всі наші концерти. Незважаючи на те, що вони проходили в різних містах, вона невідступно йшла за групою. Дівчина вигадала оригінальний спосіб, як зі мною познайомитися. У соціальних мережах вона створила фальшивий акаунт із фотографіями моєї знайомої, в яку я був закоханий у ранній юності. Вона листувала зі мною кілька місяців. Ми домовлялися про зустріч, але вона не приходила чи скасовувала в останній момент. Зізнаюся, такий підхід трохи зацікавив мене. Коли я нарешті побачив її, зрозумів, що вся ця романтична історія виявилася фікцією. Я згадав обличчя цієї дівчини, яка відвідувала кожен наш концерт і так спритно провела мене. Ніжні почуття до неї так і не прокинулися у моєму серці. А дивні подарунки дарують? Костянтин: Найдивнішим подарунком була лялька вуду, яка була як дві краплі води схожа на мене. Я був трохи зніяковілий, коли її отримав. Звичайно, забрав її з собою, але поки доїхав, від неї почали відпадати пальці, потім руки і ноги. Я вирішив скоріше її позбутися. Микита: Мені часто дарують портрети, колажі, фан-арт. Купа всяких дрібничок зберігається у мене в комоді. Люблю їх переглядати. А ось білизну на концертах ніколи не кидали. Ні, брешу, один ліфчик таки прилетів! Але мені здається, його жартома кинули. (Сміється.)