Дмитру Комарову постійно пишуть любовні листи

Новий сезон проекту «Світ навиворіт» на каналі «1+1» присвячений Болівії. Ведучий проекту, мандрівник-екстремал Дмитро Комаров, розповідає телеглядачам про цю неймовірну країну Латинської Америки. ми зустрілися з Дімою і поговорили не тільки про подорожі, а й про мрії та особисті плани.

Дімо, як ти вибираєш напрямки для поїздок? Наприклад, як твій вибір упав на Болівію? Країна повинна бути мені цікава, адже що більше я їжджу, то менше мене щось дивує. До екзотики звикаєш — у Непалі, Індії чи Африці я вже почуваюся так само комфортно, як у Києві на Подолі. Коли вибираю, то дивлюся, чи зможу в країні зняти 10–12 випусків програми… Якось я побачив в Інтернеті відео з Дороги смерті в Болівії — про те, як автобус падає у прірву, і вирішив, що ця небезпечна гірська ділянка обов’язково треба зняти! Коли ми приїхали туди, то працювали там понад 10 днів, знайшовши багато цікавих тем! Яку з твоїх подорожей вважаєш найбільшою авантюрою? У кожній поїздці своя авантюра. Але часто мені згадується провінція Папуа на острові Нова Гвінея. Це одне із диких місць на планеті. Ми з оператором Сашком Дмитрієвим йшли до тих місць, де до нас ніхто не був. Коли ми йшли до колишніх людожерів — племені короваїв, то навіть за великі гроші не змогли знайти гіда, який зміг би організувати нам експедицію, тому ми орендували два каное, взяли карти і пливли дві доби самі. Я лежав на мішку рису, ми мали 500 кг вантажу. За два дні нам не зустрілося жодних населених пунктів… Ворушитися було не можна, щоб човен не перекинувся… І ми таки знайшли нащадків племені людожерів, які сьогодні стали християнами, хоч у них у пошані шаманські культи. З ними ми збудували будинок на дереві на висоті 30 метрів. Це була найнеймовірніша авантюра! Хтось тебе хвалить, хтось лає, каже, що ти багато взяв у Михайла Кожухова, Юрія Сенкевича, Беара Грілса. У нас у всіх дуже різні проекти! Якщо мандрівники відвідують ті самі країни, теми можуть у чомусь перетинатися… Я дивлюся програми колег перед виїздом, щоб не повторюватися. Але найцікавіші теми – це експромт, а не заготівлі. Наприклад, у В’єтнамі ми знімали унікальний метод полювання на рибу вугор у затоплених рисових полях. Про нього мені розповів дипломат, який колись працював у посольстві СРСР у В’єтнамі. Як ловлять? Беруть бамбуковий ціпок, з одного боку закупорюють, кладуть всередину дохлу мишку, опускають у воду. Вугор пливе, заповзає всередину бамбука, а вилізти назад не може. Мені сподобалася ця ідея, і ми знайшли людей, які сьогодні практикують цю традицію! Але замість бамбука використовують пластикові водопровідні труби. Ми все це зробили та зловили вугрів! Або ось в Індії ми знайшли кафе на цвинтарі! І лише після нас відомі світові інформагентства почали туди їздити фотографувати його. Вищі сили З поїздок ти привозиш не лише враження, а й хвороби, травми, переломи… Це не відбиває в тобі полювання на пригоди? З хвороб я вже зібрав майже все екзотичне, не кажучи вже про тиф і малярію. Але дякувати Богу, у мене хороша страховка. Хоча малярія значно послабила мій імунітет. Із трьох бригад «швидкої допомоги» мені її лише третя діагностувала на четвертий день. Ще б кілька днів, і я міг би померти! Дімо, ти сміливо пробуєш всяку екзотичну їжу, їв серце кобри, щурів, павуків… Ти не гидливий? Це найпростіше, що є у моїй роботі. Люди ж їдять усе це у різних країнах! Та й кадри виходять дуже видовищними! (Сміється.) Найнеприємнішим, що я пробував, була сира козяча печінка в племені мурсі в Ефіопії. При мені вбили козу і за традицією цього племені з’їсти її сиру печінку — це привілей вождів. Ми з ними вмочили її в перець, і тільки з третього разу я зміг її проковтнути! Навіть яловичу кров із молоком у племені масаїв було легше випити! Ось що я не подужав, так це традиційна кхмерська страва паштет прах з протухлої риби. Тебе шокували якісь звичаї екзотичних країн, у яких ти брав участь? В екзотичних країнах у багатьох звичаях та ритуалах смерть відіграє якусь роль. Найчастіше проводяться жертвопринесення. Наприклад, у племені майя у Південній Америці, щоб залучити удачу, вбивають курку. Болівійський шаман використав у своїх обрядах морську свинку, яка померла після обряду. Чому? Не зрозуміло. Це неприємно вражає і навіть шокує. Завжди, коли йде гра з якимись потойбічними силами, це насторожує. Я не забобонний, але іноді бувають моменти, що стає просто не по собі. А ти віриш у те, що тобі пророкують шамани, віриш у знаки долі? Вірю, що все не так просто, що найвищі сили є і вони працюють. Наприклад, в експедиції в Індії я побував у ашрамі Саї Баби. Його там вважають живим богом. У першій індійській експедиції я сприймав це скептично. Мені пощастило бути присутнім на «баченні святого». Я дивом зайняв місце у першому ряду, не чекаючи нічого особливого. Але коли він подивився на мене зі сцени, сталося щось надприродне: я відчув, що світ завмер. Простір перетворився на якусь трубу, навколо був туман, і утворився ніби тунель, який з’єднував мене та його, наші очі. Це тривало деякий час. Цей ефект був дуже сильним і вразив мене. Мені чітко показали: все не так просто у цьому світі, хлопче. За кілька років, до речі, ми з оператором стали єдиними європейськими журналістами, які зняли похорон Саї Баби. Причому випадково дізналися, що він помер, прочитавши місцеву газету. Були далеко від цивілізації, добу їхали на похорон та встигли! Плани на життя Коли повертаєшся до Києва, сумуєш за подорожами? Робота над програмою займає усі мої думки. Я не встигаю сумувати. (Усміхається.) В Індонезії, наприклад, у нас перевалочна база була на острові Балі. У виставі багатьох Балі — це рай землі, романтика, туди летять переважно у весільні подорожі. А коли ми з оператором 18 раз за 4 місяці приземлилися на Балі, ми вже його бачити не могли! Розкажи, як організовано твій побут. Ти сам готуєш, забираєш?   Коли я дуже зайнятий роботою, я не думаю про те, як виглядає моє житло. Там можуть зібратися нестирані речі, немитий посуд… Тоді я запрошую хатню робітницю, щоб вона упорядкувала те, на що в мене не вистачило часу. Але я люблю прикрашати будинок речами, які я привіз із подорожей. Навіть коли я на літо знімаю дачу, тягну туди свій спис, панцир черепахи, статуетки якісь і заспокоююсь: “О, тепер я як удома!” А готую я, до речі, добре і обожнюю це робити! Говорять, що творчі люди марні в побуті. А як із цим у тебе? Все що завгодно можу полагодити і змайструвати. У дитинстві я обладнав собі майстерню в гаражі у діда, любив щось пиляти, паяти… Мені нескладно забити цвях або полагодити сантехніку, але сьогодні у мене стільки інших завдань, що я волію довірити ремонт фахівцям. У тебе зараз з’явилося багато шанувальниць. Їхня увага закрутила тобі голову? Ні, хоч дівчата мені постійно пишуть у соцмережах любовні листи із зізнаннями. (Усміхається.) Мені дуже приємно, але це не впливає на моє життя. Скажу лише одне: за кадром я такий самий, як на екрані. На зйомках я не граю — якою є, такою є. Ти Близнюки гороскопом… Кажуть, що їхні плани на життя часто змінюються… Це правда! Я не будую довгограючих планів, але ставлю цілі. Поки що всі мої мрії, бажання та цілі збувалися. Одна з цілей життя – сходження на Еверест. Я знаю, що точно стоятиму на вершині. Але ще час. Ти холостяк. Поділися, якими якостями повинна мати дівчина, щоб тебе зачарувати. Я довіряю емоціям. У мене немає образа ідеальної жінки. Параметри фігури – зріст, вага, об’єм грудей, талії мене не хвилюють. Звичайно, вона має бути красивою, але поняття про красу дуже індивідуальне. Чому ти не привіз із подорожей дружину-папуаску? Таку собі П’ятницю? Зізнаюся колись давно, ще до появи програми, я знайомився близько з жінками з інших країн. Було діло. Але люди різної культури, з різним менталітетом, до кінця не можуть зрозуміти один одного. Крім сексуальної, немає тієї необхідної близькості, яка має бути в парі. Вона не зможе поплакати у мене на плечі, розповісти про свої проблеми, а я їй про свої плани. Це все буде вельми поверхово якоюсь міжнародною мовою. Ми не зрозуміємо один одного до кінця, навіть якщо ідеально говоримо якоюсь однією мовою, тому що ми люди з різних планет. Я зустрічав щасливі пари різних культур, але їх не так багато. Я ніколи не зв’язав би своє життя з представницею іншого світу. Це має бути людина близька і зрозуміла мені у всьому. Якщо ти закохаєшся, ти готовий одружитися? Так, звичайно. А як ти плануєш поєднувати екстремальні подорожі та сім’ю? Та дівчина, якій я запропоную вийти за мене і яка погодиться, має розуміти особливості моєї роботи. Так, їй доведеться чекати на мене з експедицій по кілька місяців. До речі, є й ризиковіші професії, ніж у мене: льотчики, військові, пожежні… Я ризиковий, але не безрозсудний. Як ти ставишся до громадянського шлюбу? Прекрасно. Але вважаю, що потрібно спільно приймати рішення. Якщо дівчині дуже треба, можна поставити і штамп у паспорті. Якщо закохаюся, все може змінитись буквально завтра. А може, ще 10 років я лазитиму по джунглях і мені буде кайфово одному… Текст: Ольга Безсонова ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Діма Комаров заспівав реп і презентував новий сезон «Світ навиворіт»