Dema — про пісню “Мовчати”, демони всередині нас і підтримку Володимира Дантеса

Dema — нове ім’я на українській сцені, яке вже встигло привернути увагу аудиторії дуетом із Володимиром Дантесом. Після хіта вдвох артистка зробила наступний крок. Ми поговорили з виконавицею про її музичний шлях, співпрацю з Володимиром Дантесом та нову пісню “Мовчати”.

З чого почався твій шлях у музиці? Коли вперше відчула, що хочеш цим займатися серйозно?

Чудово памʼятаю два імпульси: перший — дитячий і дуже щирий, а другий — вже усвідомлений, вирішальний. Мені було 6 років, коли на дисках вийшов мультик «Барбі: 12 танцюючих принцес». Я приїхала на літо до бабусі в село, і там стояло стареньке фортепіано. Я вже тоді ходила до музичної школи, але саме в той момент мені вперше захотілося самостійно відтворити мелодію з фільму. Я кілька днів підряд сиділа біля інструменту, підбирала на слух саундтрек — і коли в мене вийшло, це було щось неймовірне. З того часу будь-яку музику, яку чула, я хотіла зіграти. А остаточним кроком стало рішення вступити до КМАМ ім. Глієра. Навчання серед однодумців змінило моє сприйняття і музики, і самої себе як артистки. Саме там з’явилось відчуття, що я справді хочу і можу йти цим шляхом.

Пам’ятаєш момент, коли вперше опублікувала власну пісню? Як довго на це наважувалась?

Так, і це дуже особливий спогад. Першу пісню я написала у 14 років — це була «Памʼяті Небесної Сотні». Тоді якраз відбувались події Революції Гідності. Я постійно дивилась новини, багато плакала — від болю, але й від гордості за наш народ. Пісня народилася дуже швидко й емоційно. Вона досі існує лише на YouTube, але я тоді зовсім не вагалась — просто виклала її. Це був не акт самопрезентації, а внутрішня потреба. Тому й страху не було.

Чому саме Dema? Що означає цей псевдонім?

Насправді все просто: Dema — це поєднання мого імені та дівочого прізвища. «Д» — від Дарина, читається як «де», а «ма» — початок прізвища Масюк. Це скорочення для мене дуже природне й органічне. Воно звучить так, як я сама себе відчуваю.

Після дуету з Володимиром Дантесом тебе почула ширша аудиторія. Як ти взагалі відреагувала, коли отримала від нього повідомлення?

Я, чесно, кілька разів перевіряла, чи це справжній акаунт. Було трохи сюрреалістично. Але відповіла стримано й спокійно, намагалася поводитися професійно. Хоча насправді всередині все кипіло — я була в шоці, дуже нервувала, але й відчувала неймовірну радість. Це був момент, коли ніби щось перемкнулось: «Окей, тепер усе по-справжньому».

Ви багато комунікуєте? Якою була ваша творча взаємодія?

Так, ми підтримуємо контакт, обмінюємось ідеями, треками. Працювати з Володимиром — це дуже теплий і комфортний досвід. У нас була класна творча синергія. З ним легко — бо він глибоко в музиці, і ця «спільна мова» дуже відчувалась у роботі. Я була відкрита до всього, що відбувається і це було надихаюче.

Чи чув Володимир трек “Мовчати” до релізу? Чи обговорювали ви його разом? Можливо, він щось порадив?

Так, він не просто чув — він почув першим, ще й був ініціатором того, щоб я заспівала її на його концерті. Володимир був поруч на студії, ми багато обговорювали, разом добудовували деталі, записували. Найціннішими для мене стали поради щодо вокалу — як краще передати емоцію, як звучати ще точніше. Це був дуже чесний і підтримуючий фідбек.

Про що для тебе ця пісня? Яку історію вона розповідає?

«Мовчати» народилась із думки, яка з’явилась у мене, коли я побачила стінопис Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Я уявила, що за тим столом сидять не апостоли, а уособлення наших внутрішніх демонів — страхи, слабкості, гріхи. І ми сидимо разом з ними, як із гостями. Пісня про те, що ці частини себе ми не можемо просто “вимкнути” — вони завжди з нами, і ми або змагаємось із ними, або вчимося з ними жити. Іноді хочеться про це кричати, а іноді — просто мовчати.

Чи є у тебе «улюблений рядок» у пісні — той, що найбільше відгукується?

«Поруч сів творець всіх ідей. Може він розкаже, де місце моє».
Цей рядок відкриває пісню й одразу створює глибокий контекст. Це запитання до чогось більшого. Можливо, до Всесвіту, до себе, до життя. Бо кожен з нас час від часу питає себе: де я? Хто я? І чи там я зараз, де маю бути?