Колись ведуча програми «Ранок з «Інтером» носила чорну помаду та браслети з ланцюгами, лакувала чубок, а сьогодні стала іконою стилю на ТБ. Як їй це вдалося? Про це Анастасія Даугуле розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Лізі».
фото з особистого архіву Анастасії Даугуле
Ліза: Якось ви розповідали, що до роботи на телебаченні не були модницею. А коли навчалися в школі, мама соромилася ходити з вами по вулицях: донька в металевих ланцюгах, з кольоровою чубчиком, що стирчить налакованою чубком, — для інтелігентної мами, завідувачкою бібліотекою це було надто. Як із колишньої металістки ви перетворилися на таку стильну даму? Анастасія: Чиста правда. У старших класах у мене почався підлітковий бунт проти повсякденності. Ланцюги носили кілька рядів, браслети-шипи, чорна помада, кольорова вертикальна чубчик. Чесно кажучи, вигляд був жахливий. І маму, яка ніяково себе почувала поряд зі мною в той період, тепер чудово розумію. Коли шкільний бунт закінчився, вступила до університету та перейшла на повністю спортивний стиль. Студенткою тижнями не знімала джинси та кросівки. Єдиний діловий спідничний костюм, строгий такий у тонку смужку, купила вже на п’ятому курсі, для захисту диплома. Потім настав новий етап, який також вплинув зміну стилю. Влаштувалася на першу роботу, в редакцію новин, журналістом, і мала виглядати солідно і пристойно – як у кадрі, так і у спілкуванні з людьми. З деяким жалем зняла джинси і перейшла на суворий діловий варіант. Потім мені вперше довірили ведення програми та костюми стали моїми постійними незмінними супутниками. А потім, вже будучи і Заслуженим журналістом, нарешті згадала: крім того, що я професіонал на роботі, я ще й дівчина. Так полюбила сукні, довгі, легкі, що летять. Еволюція стилю проходила не сама собою, а поступово, зі зміною життя навколо. Змінювалися умови, мінялися міста, змінювалася я, все більше стаючи справжньою. Л.: Ризьке узмор’я та готична архітектура, історична освіта, спеціалізація з Стародавнього Риму – вони вплинули на формування ваших естетичних уподобань? Якому стилю одягу ви надаєте перевагу, коли не обмежені професійним дрес-кодом? АЛЕ.: Безумовно, Балтика, готика, коханий з часів університету Стародавній Рим – це мої естетичні орієнтири. Люблю стримані, чисті балтійські кольори, стильні деталі, вивірені пропорції. Якщо немає обмежень у професійному дрес-коді, одягну плаття. Жіноче, з натуральної тканини, з чистим кроєм. Якщо холодно – щось кашемірове. Л.: Ви не їсте м’ясо, ведете активно-спортивне життя, робите пробіжки навіть узимку — ви якось казали, що мороз до мінус 20 градусів не є причиною, щоб не бігти. Дисципліна та самообмеження – це стиль життя. Як вам здається, чи поєднуються ваші стиль життя та стиль одягу? АЛЕ.: Стиль одягу не може існувати окремо від людини, її звичок, переконань, настроїв. Не дарма ж «зустрічають по одязі». Одяг та погляд – це перші сигнали оточуючим про те, хто ми, що ми та як налаштовані. Воля, планування та дисципліна – це важливі частини мого життя. І одяг їх багато в чому відбиває. Але бути такою собі «синьою панчохою», застебнутою на всі гудзики – це теж не моє. Тому завжди дозволяю собі елементи легкого хуліганства та іронії – як у житті, так і в одязі. Л.: Ви цікавитеся модою? Стежте за новими колекціями? Які напрями привертають вашу увагу більше, які менші? Яких відомих жінок ви назвали б стильними? АЛЕ.: Модою цікавлюсь без фанатизму. Переглядаю модні журнали, коли сиджу у перукарні. Підписалася на облікові записи деяких модельєрів, які мені подобаються – Tom Ford, Alexander Wang. Якщо мені симпатичні їх нові колекції, купую моделі, що сподобалися по інтернету, вже добре знаю їх розмірні сітки. Підтримую скандинавську моду, із простими, але цікавими лініями, вважаю Стокгольм одним із ідеальних міст для шопінгу. За одягом it-girls не стежу, ніколи й не цікаво. Л.: Напевно, ваше життя підпорядковане режиму – його потребує професія. А в душі ви експериментатор? Любите пробувати невипробуване? Чи ризикнули б різко змінитися? Або прибалтійське коріння дається взнаки, і ви віддаєте перевагу розміреності і стабільності? АЛЕ.: Творча людина неспроможна без експериментів. Спробувати нове – завжди так. Якось я дуже захотіла стати блондинкою. І стала. Щоправда, потім у мене випала половина волосся. Але цей етап я сміливо і рішуче пройшла, довівши себе до «платинового» майже стану. Тепер повернулася до свого природного кольору волосся та заспокоїлася. Якось йшла вулицею і побачила у вітрині яскраво-жовту ультра-міні-сукню. Подумала – чому б і ні? Носила його приблизно місяць. Лякала знайомих. Потім зрозуміла – не моє і подарувала. Отже, експерименти – це обов’язкова частина пошуку себе. ЧИТАЙ ТАКОЖ Маша Єфросиніна: біографія, телебачення та особисте життя Лідія Таран: біографія, ТВ-кар’єра та особисте життя
Поділись з друзями корисним!
