Кому підходять чоловіки за сорок або застарілі моделі “наречених”

Нещодавно я прочитала відразу два цікаві тексти — статтю в Psychologies про те, що жінки за 40-к — покоління без віку і замітку однієї 30-річної дівчини, яка шукає пару, про те, що чоловіки за 40-ка найгірша категорія кавалерів . Текст Psychologies говорить про те, що терміни «Жінка середнього віку» и «бальзаківський вік» безнадійно застаріли, бо жінки віку 40+ дуже розсунули горизонти. Вони знаходяться на піку кар’єрної, творчої та й життєвої активності і не збираються здавати пости. Журнал навіть запропонував для нас термін багаторічники. І це правда. Ми перейшли приклади наших мам, чий жіночий вік був набагато коротшим. У 40+ багато хто з них уже мало відрізнявся від тих, кому 50+, навіть не зовні, а за запасом вітальності. Ми показуємо, що можна бути активним і не обмежувати себе рамками віку. У статті, проте, дуже багато говориться про жінок і дуже мало про чоловіків, наших ровесників. Чому? Що відбувається з ними?

Тридцятирічна дівчина увінчала свій текст про те, чому вона не хоче бути з чоловіками за 40, висновком, що, напевно, чоловіки за 40-к підходять жінкам за 40-к. Я відразу згадала всі свої побачення під час холостяцтва. З упевненістю можу сказати, що найгірші побачення та найгірше спілкування були саме з ними. Так, правда, що ж відбувається з чоловіками віку 40-к+, тими, хто зараз вільний та виставляє себе на ринок наречених? Адже це мої однокласники, мої одногрупники. Здавалося б, ми виросли з однієї пісочниці, наше дитинство пройшло під червоним прапором СРСР, юність під злидні і хаос 90-х. Ми ходили в кіно на ті самі фільми, танцювали на дискотеках під ті самі хіти, курили ті самі сигарети. А далі? Частина цих чоловіків пішла вперед, створила сім’ї, знайшли себе в житті. Не дивимося ми на них саме тому, що вони зайняті. А от ті, хто вільний і ті, хто когось шукає, чому на сайтах знайомств ми бачимо одні й ті самі особи і через 2 роки і через 5? І ці завсідники якраз представники віку 40+. Хтось із них давно розлучений, але, наприклад, позивається за квартиру з колишньою дружиною. І суди тривають уже десять років. Або не спілкується з дітьми, бо колишня дружина, стерво, перешкоджає спілкуванню. Або спілкується, але колишня дружина при цьому все одно стерво – жахлива, невдячна, яка не оцінила. Хтось ніколи не був одружений, але дивиться на жінок як на підступних споживачів. Хоче при цьому подругу, молоду, струнку, сексуальну та таку, щоб ще нічого не хотіла. Нічого матеріального у сенсі – його млявий пеніс хотіти цілком дозволяється. При знайомстві хоче відразу ваш телефон, щоб дзвонити в невідповідний час і довго і чарівно розповідати, що він думає про життя. Що він загалом думає. Тому що щиро впевнений — вам це дуже цікаво. Жодних швидких комунікаторів на кшталт вайбера чи електронної пошти не визнає — бо любить упиватися звуками власного голосу. А ще тому, що його телефон безнадійно старий і не підтримує сучасні стандарти зв’язку. Якщо і запросить вас на зустріч, то щоб так само довго поводити парком або вулицями. Не важливо спека надворі чи сніг. Запросити на чашку кави? Пригостити чашкою кави хоча б take away – нонсенс. Тому що, читай вище, у його світі всі жінки підступні споживачки. Якщо наші мами виросли на листі «ні поцілунку без кохання», то чоловік 40+ транслює «ні кави, ні чаю до шлюбу». Та й після шлюбу, підозрюю, що з ним особливо не розіп’єшся. Хіба що свій власний кава і чай, принесений у посаг. Пам’ятаю, як один кавалер на мою пропозицію сходити пообідати обурено проголосив «я не їм у громадському харчуванні». Назвати «громадським харчуванням» можна було їдальню при трамвайно-тролейбусному депо №48, але говорити так про сучасну систему кафе, ресторанів, піцерій, кондитерських… може тільки чоловік віку 48. На зустріч прийде таким же безнадійно застарілим, як і його телефон. Звичайно, мало хто із жінок чекає від чоловіка ультрамодності. Жінки 40+ точно фантазій не мають. Але навіть із нашим реалізмом, побачити те, що ми бачимо на кавалерах 40+ – це too much. Якийсь костюм заходу 90-х або розтягнутий светр а-ля «геолог 60-х», або сюртук у стилі мешканця Північної Кореї. Загальна недоглянутість зачіски, рота, нігтів. Квартира, якщо і є, то вона така сама. Недоглянута, несучасна. Створюється відчуття, що чоловік віку 40+ загубився наприкінці 90-х і не зробив крок у нульові. Чи правда живе десь у Північній Кореї. Психологічно, зовні, морально. При цьому всім має стійке уявлення про себе, як про надцінний об’єкт, завидний наречений. І розглядатиме жінок через лупу, через мікроскоп вивчатиме всі її недоліки. І я, правда, не знаю жодної жінки 40+ у здоровому глузді та твердій пам’яті, якій потрібне таке щастя, навіть без мікроскопа. Ми стільки часу будували себе та своє життя, що бути професором Хіггінсом у відносинах навряд чи готові. Професором Хіггінсом, якому не будуть дякувати, який не зрадіє своїм зусиллям. Просто тому, що «Еліза» не розквітне, а кожну зміну в ньому доведеться видерти з боєм. Тож кому ж підходять чоловіки віку 40+? Своїм мамам та один одному. Так, думаю, з таким розривом між очікуваннями та реальністю, а так само повним небажанням визнавати та змінюватися, чоловікам 40+ залишається одружуватися тільки на самих собі. А жінки 40+, кому ми потрібні, якщо наші вільні ровесники зараз захлинуться обуреним виттям? Завжди є чоловіки молодші, чоловіки старші, чоловіки інших країн та континентів. І навіть якщо на Землі не залишиться нікого, це той випадок, коли краще бути однією, ніж разом з ким потрапило.