Чому для багатьох материнство – це жертва та самозречення? Чи варто прислухатися до експертів, які точно знають, як треба поводитися з дитиною? Що важливіше – бути доброю матір’ю чи ресурсною? Чому настає материнське вигоряння? Чи будуть нам вдячні діти за все, що ми для них зробили? Дізнайся, що думає з цього приводу психолог Олена Шпундра.
freepik
Про те, що означає бути “хорошою матір’ю”, і про материнське вигорання Працюючи з молодими мамами, я часто бачу їхні втомлені очі, змарніли від недосипання та постійної побутової круговерті обличчя. Відчуваю напругу, яка насилу стримується і б’є через край, коли тонка оболонка людської витривалості лопається. Звичайно, у всіх вони різні умови і різний стаж материнства, але стресу додає всім нескінченна інформація про те, як треба або як правильно бути “хорошою” матір’ю. Про те, як треба годувати малюка, який режим йому влаштовувати, як правильно купати, коли вакцинувати, яким лікарям і за яких симптомів негайно показувати, як розвивати, як одягати, яку гімнастику робити.
Безумовно, частина цієї інформації корисна, але частина взаємовиключна. А крім того, всі титуловані експерти або досвідчені консультанти забувають сказати мамам одне: беріть із будь-якого мануалу тільки те, що вам зручно і те, що підходить вашим умовам життя. А, головне, пам’ятайте, що єдине, що потрібно дитині – це здорова та ресурсна мама. Та, яка має сили посміхнутися, обійняти, прокачати, пограти, побалакати. Діти не вмирають від штучного вигодовування, діти не вмирають від харчування на вимогу, а не за режимом, діти не вмирають без новомодного ліжечка-гойдалки, не вмирають вони також у візках, що дісталися у спадок від племінника Сашка. Вони не вмирають у нянь, звичайно, якщо це не перша особа, що попалася з інтернету. Не вмирають вони на руках у бабусі чи чоловіка. Діти цілком собі обходяться і виростають щасливими без тисячі ритуалів, що розвиваються або залицяються. Але емоційно діти можуть “померти” поруч із виснаженою та “безресурсною” мамою. Яка так вклалася у формальне “правильно”, що на живу якісну взаємодію з дитиною вона не має сил.
Про безглузді жертви та дитячу невдячність
Unsplash
Пам’ятаю, коли я пішла до школи і ми переїхали від маминих батьків в окрему квартиру, мама вставала о 5-й ранку, щоб приготувати всім свіжий сніданок. І так тривало років 5 чи 6, аж до розлучення. Навіть коли батьківський шлюб уже тріщав по швах, мама свято намагалася виконувати всі побутові ритуали – генеральне прибирання раз на тиждень, свіжа їжа, крохмальні та відпрасовані простирадла з наволочками. Консервація влітку у промислових обсягах. Нагладжені чоловік та дочка. Дочка також із вивченими уроками. І не забути про репетиторів. Мама вірила, що запорука щасливої сім’ї – це дружина – ідеальна господиня. У результаті шлюб все одно розпався і після розлучення мама буквально здмухнулася, як кулька. Року 2-3 вона ще готувала, консервувала, щось прибирала, а далі це все стало обертатися зворотним боком – повною байдужістю до побуту, приготування, своєї зовнішності. А ще мама почала питати з мене за всі ці “сніданки” о 5-й ранку. Я, тварюка невдячна, не цінувала. І це “невдячна і не цінувала” я чула аж до її смерті.
І якось будучи дорослою я спробувала згадати, що ж було на сніданок. Хоча б на один. І зрозуміла, що нічого не пригадую. Я пам’ятаю мамину їжу, її котлети, курча тютюну, вареники з вишнями, торти, пироги, салати. Але не те, що було на сніданок. Тому що й зараз сніданок залишається для мене перекусом. Легкою їжею, яка не вимагає приготування. І у свої 7, 8, 12 років я цілком могла б з’їсти бутерброд чи яблуко, чи взагалі поїсти у школі. Тому що сніданок був і є не головним для мене. І як показує час, я однаково не пам’ятаю ні бутерброду, ні кулеб’яку з м’ясом. Але скільки часу забирає приготування кулеб’яки… Мама вибирала жертвувати собою, своїм сном, своїм відпочинком, щоб робити для інших те, що вона вважала важливим. І так зрештою надірвалася, що захотіла запитати у світу за кожну недоспану хвилину. Але світ великий і не чує, а поряд була тільки я…Про те, що залишається в пам’яті
Мораль історії проста: материнство саме по собі і так жертва. Жінка жертвує своїм тілом, здоров’ям, кар’єрою, комфортом, щоб виносити та виростити малюка. Це не заклик видати медалі матерям. Скоріше факт світоустрою. І жертв, які й так закладені природою, цілком достатньо. Щоб не шукати додаткових випробувань. Тому робіть лише те, що зручно особисто вам та особисто вам підходить. Дитині потрібна емоційно стійка та ресурсна мама. А ніякі, найтитулованіші експерти “як треба” не живуть вашим життям і вам не допоможуть. За підсумками дитина все одно пам’ятатиме про вас не жертви, а емоційні моменти, які провела поряд з вами. Не вірите? Подумайте про те, що ви запам’ятали із взаємодії з батьками. Це навряд чи буде про сніданок і напрасоване простирадло. Швидше за все, як з мамою сміялися, а тато підкидав. Про поїздку до моря або у вихідні в кіно. І саме за це ми вдячні своїм батькам…
Поділись з друзями корисним!
