Хай живе заздрість: чому заздрити це добре

Нещодавно одна людина розповідала мені, що ніколи й нікому не заздрить. Я слухала його і ловила себе на думці – він або блаженний, або бреше. А ще я заздрила. Тієї щирості, що сяяла в його блакитних очах, роблячи їх майже прозорими і надавала йому освітлення. “Блаженний” – остаточно вирішила я і знову позаздрила. Людина не париться з приводу мільйона речей, над якими я потію. Я заздрю ​​людям, які точно знають, що треба робити, коли я розгублено дивлюсь на всі боки. Які говорять розумні та смішні речі, коли я мовчки збираю мізки в купку, щоб сказати хоч щось. ЧИТАЙ ТАКОЖ: Ключ на щастя: чому тренінги жіночності тобі не потрібні Тим, хто пише цікаві тексти на різноманітні теми по 3 штуки на день, поки що я днями виношу одну. І збирають по тисячі лайків за кожну посаду. Я заздрю ​​колегам, які втомлено закочують очі та розповідають, що у них клієнти стоять по 3 місяці у аркуші очікування вільного прийому. Я заздрю ​​жінкам, яким на 8 березня чоловіки тягнуть величезні кущі троянд або підкочують до під’їзду автомобіль, перев’язаний рожевою стрічкою, у той час як я, отримавши свої три тюльпани, спускаюся в метро. Я заздрю ​​тим, хто знайшов себе одразу остаточно та безповертно, ще у 14 років впевнено заявляючи «я хочу бути лікарем». Поки що я блукала по ВНЗ та роботах у пошуках себе.Я заздрю ​​Лілі Брік, яка жила з Маяковським. Навіть не знаю, за що більше – що жила з ним, чи що жила і з ним, і з чоловіком? Чи за те, що жила, як хотіла, а потім ще й наклала на себе руки у 86 років, ніби в цьому віці не можна вже було померти просто так? Заздрість це те, з чим я живу щодня. А ви? Ви нікому не заздрите? Може, ще й не брешете? Але чомусь у суспільстві заздрість є другим табуйованим почуттям після агресії. І такою самою забороненою темою, як і секс. Встати і сказати «я заздрю ​​Люсі, тому що у неї великий діамант» рівнозначно тому, щоб сказати: «Я хочу переспати з Васею, просто тому, що хочу».Але як би ми не ухилялися від заздрощів, наше світле обличчя її гримаса все ж таки викривляє. Тому суспільство придумало поділити заздрість на «чорну» та «білу». Біла, це типу хороша, соціально прийнятна. Коли я ласкаво дивлюся на Люсю і говорю «Ах, Люсю, який у тебе прекрасний діамант і ти сама теж прекрасна, і я за тебе дуже рада, і щиро бажаю здобути ще 5 таких», а про себе думаю «знаємо ми як ти його добувала» і далі голосом Слєпакова «жінка в Лексусі на-со-са-ла». Ну, а чорна – це якщо відразу зі Слєпакова і прямо в обличчя щасливій володарці діаманта. Що, все ще розповідатимете мені про білу і чорну заздрість? Чи може бути зупинимося на тому, що заздрість є і вона не має забарвлення? Або має. Але зелену. Не дарма в народі кажуть «жаба давить». І ця сама жаба є найточнішою метафорою переживання почуття заздрості. Жаба є. І що з нею робити? Вбити, любити, вигнати, заперечувати? “Просто прийняти” – відповім я. У самій по собі заздрощі немає нічого ганебного чи неправильного. Має значення лише те, як ми її використовуємо. Для мене вона лише маячок, що показує зону, де мені доведеться розвиватися. Я незадоволена кількістю клієнтів? Що я можу зробити, щоб їх побільшало? Хочу більше передплатників та читачів? Сиди та думай над цікавими темами і так, закрий віконце з новим серіалом. Подивишся після того, як закінчиш писати цей текст. Кущ троянд до 8 березня? Мої коти – вороги квітів. І ці три тюльпани доводиться оберігати від них, як зіницю ока. Зате мені подарували нові, милі, затишні кімнатні капці, адже я давно їх хотіла. Жити із Маяковським? А чи змогла б? Діаманти, Лексусе? Я давно зрозуміла, що якихось речей я не маю просто тому, що вони мені не потрібні. Іноді приємно пофантазувати, що було, якби були, як і про життя з Маяковським. Але реальності з нею не хочеться. Неправильно заздрити та нічого не робити. Точніше, почати ненавидіти. Люсю – за те, що добре використовує всі свої дані. Ненавидіти Слєпакова за те, що він відмінно використовує свої. Троянди за те, що стоять у чужій вазі. Ті, хто взагалі має і вази, і троянди, і Лексус і звуть її, мабуть, Люся.Нас руйнує невикористання власних ресурсів і навіть впевненість, що чужі досягнення – лише плід випадкового везіння. Не бійся заздрити. Заздрість лише показує нам шлях, куди треба йти. І якщо ти вибираєш стояти, а хтось йти, це не про несправедливий світ, це про індивідуальний вибір. ЧИТАЙ ТАКОЖ: Чи добре бути добрим для всіх 5 помилок молодості, які обернулися перемогами – розповідь психолога