5 екранізацій книг Стівена Кінга, які пробили дно

Щоразу, опускаючись на саме дно кінематографа, не забувай, що знизу можуть постукати екранізації книг Стівена Кінга. Ми зібрали найвідстійніші екранізації книг майстра жахів, які не лякають, а трохи навпаки: божевільні проповідники, придуркуваті до смішного клоуни, моторошно смішна комп’ютерна графіка і всі відтінки фрази “ти намагався”.

Погані екранізації фільмів Стівена Кінга – це те, що переслідує його книги та історії, хоч би як старалися режисери. В основному тому, що література жахів – це не те, що можна перенести на екран. Свідчення тому – нуль успішних і справді страшних екранізацій Лавкрафта.“Газонокосильник” “Що я щойно подивився?” – запитав Стівен Кінг і зажадав негайно прибрати його ім’я із титрів цього шедевра від New Line Cinema. Це не екранізація книги “Газонокосильник”, а скоріше екранізація фрази “Не вмієш – не берись”.”Максимальне прискорення” Цей фільм знімав сам Стівен Кінг за своїм твором, і він настільки поганий, наскільки взагалі могло бути. Проте одна поправочка: так і було заплановано. Сам Стівен розповідав у своєму інтерв’ю, що йому хотілося зняти “трешеве кіно для недоумкуватих глядачів”. І йому це вдалося: стрічка здобула дві номінації на “Золоту малину”.”Діти кукурудзи” Чи діти можуть бути страшними? Так. А чи може кукурудза бути страшною? Сумніваємось. Як саме Стівену Кінгу спала на думку ідея об’єднати в одній страшній історії дітей та кукурудзу, але в нього це вийшло страшно. А от у Фріца Кірша, який взявся знімати з цієї історії фільм, зовсім немає. Фільм нудний через постійні сцени погонь, в яких беруть участь діти-актори, а самі маленькі виконавці ролей вкрай погані. Ісаак, який за ідеєю повинен бути моторошним, адже він – головний антагоніст, виглядає зовсім не жахливо, а наприкінці нас ще й чекає дуже погана комп’ютерна графіка.”Воно” Екранізація “Воно” 1990 Томмі Лі Уоллеса – це ціла солянка з косяків. І річ навіть не в тому, що комп’ютерна графіка така собі. Хороший фільм жахів не потребує комп’ютерної графіки, щоб бути лякаючим: страх – це сукупність тиску на психологічні важелі та атмосфери. А у “Воно” 1990 року цієї атмосфери немає. Хоч у костюмі клоуна, хоч із комп’ютерною графікою, хоч без усього – Тім Каррі не страшний. Діти-актори грають дуже погано, а самому клоуну від критиків дісталося. Так, клоун-вбивця має справлятися з двома завданнями у фільмі: бути смішним та бути страшним. Клоун в “Воно” впорався із завданням “бути дурним”, але це все ще не одно “бути смішним” і далеко не одно “бути страшним”.”Лангольєри” Ймовірно, найгірша екранізація історії Стівена Кінга – це “Лангольєри” Тома Холланда. Дійсно страшна книга про те, як пасажири застрягли в літаку, а майже всі інші люди в ньому зникли, було перетворено на фарс із досить примітивною комп’ютерною графікою. Жанр “психологічний жах” навряд чи щось говорив режисеру, адже екранізація вийшла взагалі не страшною. А які екранізації Кінга тебе не сподобалися? Відпишись у коментарях!