Війна розділила життя українців на «До» та «Після» 24 лютого 2022 року. Кожному, хто воював, перебував у зоні бойових дій, рятувався від бомбардувань в укриттях або жив на окупованій території, потрібна психологічна підтримка. Тому ми поставили 10 питань про війну, що хвилюють кожного українця, психологам проєкту Пiдтримка.Online
Проєкт Пiдтримка.Online створено для надання психологічної допомоги під час війни усім, хто її потребує, незалежно від віку та місцезнаходження. Команда психологів-волонтерів надає допомогу як у форматі індивідуальної консультації (включаючи безкоштовну психологічну допомогу по телефону), так і у груповому форматі.
Через війну в Україні все більше людей відчувають, що психологічно їм дуже важко. Як зрозуміти, до кого звернутися за психологічною допомогою – до психолога, психотерапевта чи психіатра?
Ірина Ковальчук, практичний психолог, кандидат у психотерапевти методом символдрама, майстер пісочної терапії:
Війна – це жахіття нашого століття. Сьогодні, коли на воїни ЗСУ віддано захищають кожний клаптик нашої рідної неньки України, щоб у кожного з нас був завтрашній день, заради миру і незалежності, ми, психологічна служба Пiдтримка.Online (психологи, психотерапевти, психіатри) в свою чергу дбаємо про ментальне здоров’я кожного українця, знаходячись завжди поруч для допомоги, підтримки, здійснення мрій, надій та віри в Перемогу на всіх фронтах життя!
До кого і коли звертатись, щоб лікувати свою душу? Коли у вас:
- Все добре, ви почуваєтеся досить впевнено, включаєтеся в умовно-нормальне життя, маєте питання щодо свого психологічного комфорту, допоможе психолог.
Психолог – це спеціаліст з вищою гуманітарною, психологічною освітою за спеціальністю «психологія», який підтримає, роз’яснить, створить простір для розв’язки ситуації. В роботі він використовує слово: бесіду, техніки, методи, для усунення симптомів нервових розладів та стабілізації психічного здоров’я. Працює згідно Етичного кодексу, має особисту терапію і супервізує свою роботу. Працює з психологічними проблемами здорових людей, наприклад: проблеми в сім’ї, на роботі, розлучення, надмірні страждання. Коли людина має сумніви що до вибору, алгоритму дій, напруження в сімейних стосунках, тощо.
- Періодичне напруження, тривога, погіршення настрою та фізичного стану, поганий сон, гостра реакція на гучні звуки. Багато труднощів, з якими важко справлятися, допоможе психотерапевт.
Психотерапевт – спеціаліст з медичною та вищою психологічною освітою, Який пройшов курс навчання і працює в певному методі: психоаналіз, гештальт-терапія, символдрама, КПТ, психодрама, позитивна, екзистенціальна терапія і т.і. Лікує словом: бесідою, використовує техніки та спеціальні метода, щоб усвідомити проблему і поглиблено працювати над нею для усунення ситуацій, які погано можуть вплинути на подальше життя. З психотерапевтом ви будете досліджувати почуття, емоції, конфлікти в різних аспектах життя, та вчитися знаходити рішення, формувати навички стресостійкості. Психотерапевт проводить лікування панічних розладів, депресій, ПТСР, розлади харчової поведінки та ін.. Це довготривала робота. При необхідності спеціаліст може направити до психіатра.
- Високий рівень тривоги, більшу частину дня панічні атаки, порушення сну, біль при спогадах, відсутність будь яких бажань, флешбеки, допоможе психіатр.
Психіатр – лікар з вищою медичною освітою, за спеціальністю «психіатрія». Також, використовує в роботі з пацієнтом слово – бесіду, медичні методи, психологічні та надає медикаментозну підтримку. Переважно працює з, психічними захворюваннями та фізіологічними пошкодженнями – біологічними проблемами. Він вивчає стан пацієнта, ставить діагноз, виписує ліки займається лікуванням тяжких психічних хвороб, наприклад, шизофренії, розладів психіки. До психіатра звертаються при появі суїцидальних думок чи намірів, галюцинацій, вираженій тривозі, порушеннях сну, різких неконтрольованих коливаннях настрою, при виникненні нетипових або грандіозних «ідей», неспроможності впоратися з цим самостійно і вирішувати щоденні проблеми.
Як знайти опору в собі в кризовій ситуації?
Олена Кепканова, психолог, нейропсихолог, психотерапевт напрямку Еріксонівської психотерапії, тренер, МАК-терапевт, сертифікований тренер міжнародних освітніх програм:
Іноді ми думаємо, що можемо самостійно впоратись з проблемою, що нам вистачить сил для того щоб подолати будь яку кризу. Але часто буває, що це не так і тоді ми відчуваємо себе безпорадними. Кризова ситуація вимагає від людини багато ресурсів, тому, в першу чергу необхідно стабілізувати свій емоційний фон за допомогою технік «заземлення», а далі за списком необхідно…
- Будувати міжособистісні зв’язки, стосунки. Знаходити людей, які схожі з вами за інтересами, проблемами, хобі і т. п. Знайомитись будь де, будь с ким. Розширювати своє соціальне коло.
- Розповідати іншим про свій страх. Чим більше ви говорите про страх, тим менше його залишається у вас, тим менше стресових реакцій саме на цей страх залишається у вас.
- Говорити про свої відчуття: що відчуваєте зараз, що хочете зробити для того щоб почуватися краще, або що вам не вдалося і як ви хочете зробити по-іншому.
- Важливим є наявність тактильних контактів (дотик, обійми). Це може бути не тільки людина, але й домашня тварина. Бажано, щоб поруч був той, хто може обійняти і сказати: «Я подбаю про все, все буде добре!»
- Забезпечити контроль над ситуацією. Для цьогоьнеобхідно спочатку визначити – на що особисто ви зараз можете впливати, що зараз залежить тільки від вас. Далі скласти план свого життя на найближчий час – день, тиждень, місяць та намагатись дотримуватись цього плану.
- Сумісна діяльність. Знаходити людей для сумісної діяльності, яка для вас є важливою і цікавою. Згадайте своє хобі, або те що подобалось колись. Екскурсії, спів, йога, танці, приготування їжі, корисна будь-яка діяльністю разом з однодумцями.
- 3робити щось корисне для інших, кому важче ніж вам. Якщо ми допомагаємо іншим, ми реалізуємо одну з потреб людини – можливість самореалізації. Таким чином, допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі відчувати себе вагомим і значущим.
Людина – істота соціальна, яка має велику потребу у спілкуванні, нових контактах. Найстрашніше в кризі – залишитись в ізоляції, тому – підтримуйте відносини, будуйте нові стосунки, спілкуйтесь, допомагайте іншим і опора з’явиться сама собою.
Зараз важко планувати майбутнє, чим тоді надихатися, якщо сьогодення не влаштовує?
Анастасія Тішутіна, арт-терапевт:
Ми зараз перебуваємо в умовах нечіткості, неясності та невідомості, тому будувати плани на майбутнє дійсно складно. Якщо зосередитися лише на переживаннях про майбутнє, можна спровокувати паніку, тривогу та депресію. Тому важливо направити свої думки та енергію у позитивне русло.
Майже у кожної людини є хобі – це те, чим можна поповнити свої ресурси. Для когось ідеально підходить йога, тривалі прогулянки, тренування, біг, малювання, читання, слухання музики, порання на городі чи в саду, дресирування тварин, волонтерська діяльність, риболовля чи полювання…
До прикладу зробіть собі екскурсію містом, почитайте книжку, адже в рядках улюбленого поета можна знайти загублене натхнення, приготуйте щось смачне та корисне, намалюйте щось надзвичайне (щоб почати малювати, не потрібно вміти, є багато методів, де з так званих «каракуль» може вийти шедевр) багато видатних художників черпали натхнення у інших художників, зробіть вправи з йоги, послухайте музику чи просто посадіть у тиші.
Зазвичай люди не помічають навколишнього світу, кудись біжать, а прекрасне та надихаюче зовсім поруч, наприклад, достатньо поглянути на кохану людину, щоб надихнутись на щось неймовірне.
Нажаль, теперішні умови життя можуть тривати невизначений час. Головне, відпочивайте від моніторингу новин та намагайтеся робити те, що вам подобається.
Що робити коли відчуваєш відчай та безсилля щось змінити у своєму житті?
Зоряна Сідоренко, психотерапевт та магістр психології:
Початком відчаю є крах надій, до якого потім підключаються механізми, що приводять людину в переживання, які не мають безпосереднього зв’язку з ситуацією, але збільшують душевні муки до стану розпачу і безсилля.
Відчай – це емоція, яка може бути різної сили та тривалості у часі, і відображає такі почуття як страждання, страх, неспокій тощо. Він виникає в наслідок сильних психоемоційних потрясінь, які змінюють звичне життя людини, збивають зі звичних орієнтирів (смерть близької людини, втрата роботи, війна тощо) іноді руйнують ціннісну систему. Це стан в якому людина усвідомлює, що те що працювало раніше тепер вже не працює. Незначні перешкоди у досягненні своїх цілей здатні стимулювати розвиток і мотивацію, але руйнування значущих зв’язків, подій, планів штовхає у відчуття безперспективності майбутнього, губиться сенс життя.
На початку людина здатна критично сприймати ситуацію, свій стан, помічати, що з нею відбувається, шукати варіанти і способи, як позбутися відчаю, але через деякий час напруга і багатоаспектність цього переживання позбавляють людину сил і приходить безсилля.
Нажаль позбутися відчаю коли вже відчувається повне безсилля, самостійно буває практично неможливо, оскільки підключаються приховані процеси психіки і організму в цілому. І чим довше цей стан розтягнутий в часі тим більше вірогідність, що людині потрібна стороння допомога. Тому, якщо ви відчули безнадійність та відчай, що супроводжуються будь-якими гнітючими станами, то звертайтеся за допомогою до спеціалістів. Це не пройде само, якщо ви зустрілися з втратою чогось важливого (а це основна тема відчаю) – доведеться прожити цей досвід, переглянути власне життя і зробити відповідні корективи, щоб життя наповнилася змістом і відчуттям живого руху.
Порадьте найпростіші способи боротьби зі стресом!
Олена Кепканова, психолог, нейропсихолог, психотерапевт напрямку Еріксонівської психотерапії, тренер, МАК-терапевт, міжнародний сертифікований тренер освітніх програм:
Після того, як людина пережила стрес, вона часто відчуває безліч видів реакцій, які негативно впливають на її настрій, фізичне здоров’я, на стосунки з іншими людьми, на здатність приймати рішення. Тому корисним є вміння керувати такими реакциями. Не можу назвати ці способи боротьби зі стресом дуже простими, але раджу спробувати…
- В першу чергу необхідно піклуватися про себе, тобто дозволити своєму тілу та душі краще справлятися зі стресом: слідкувати за своїм фізичним здоров’ям, повноцінно харчуватися та висипатися.
- Спланувати в календарі позитивну діяльність: залучайтеся до діяльності, яка приносить вам задоволення.
- Використати заспокійливі техніки: наприклад, техніку дихання або позитивно відволікаючу діяльність (прослуховування музики, перегляд фільмів, прогулянки, зустрічі з друзями). Дозвольте собі зробити невелику перерву в тихому спокійному місці, розслабити тіло і розум, зосередитися на образах чи думках, які заспокоюють. Уявіть себе в тихому спокійному місці або уявіть, що ви займаєтесь улюбленою справою.
В стані стресу людина припиняє звичайно дихати, тому усвідомлення власного дихання є дуже важливим. Техніки дихання дозволяють зменшити фізичну напругу та тривожність, зберігають емоційну рівновагу.
Влаштуйтеся зручніше. Сядьте так, щоб ви могли повністю спертися спиною на спинку. Покладіть руки вільно, щоб не було напруги в руках і ногах, поставте свої ступні так, щоб ви цілком відчували землю, що підтримує ваші ступні. Зробіть, як вам буде зручніше – закрийте очі або залиште їх відкритими. Вдихайте неглибоко повільно через ніс із закритим ротом, рахуючи до п’яти. Звертайте увагу на те, щоб дихання відбувалося животом.
Зробіть паузу, також рахуючи до п’яти.
Повільно видихайте через ніс, рахуючи в тому ж повільному ритмі до семи.
Вдихайте, два, три, чотири, п’ять. Пауза, два, три, чотири, п’ять. Видихайте, два, три, чотири, п’ять, шість, сім.
Вдихайте, два, три, чотири, п’ять. Пауза, два, три, чотири, п’ять. Видихайте, два, три, чотири, п’ять, шість, сім.
Вдихайте, два, три, чотири, п’ять. Пауза, два, три, чотири, п’ять. Видихайте, два, три, чотири, п’ять, шість, сім.
Далі спробуйте послідовно вдихати та видихати ще п’ять разів уже самостійно, а потім повертайтеся до нормального дихання
Використовуйте розмежування: відмічайте різницю між теперішньою ситуацією та травматичною ситуацією. Нагадайте собі, що подія, яка відбувається зараз, лише нагадує важке пережите явище. Підкреслюйте різницю між першим і другим, наприклад, так: «Це було тоді, а це відбувається зараз, я у іншому місці, ніж був тоді».
Як будувати стосунки з рідними у воєнний час, щоб зберегти в родині здоровий сімейний клімат?
Анастасія Тішутіна, арт-терапевт
Через війну особисті зв’язки між людьми набувають нового характеру. Багато хто думає, що створення стосунків – це легка справа, але це не так, а в теперішніх реаліях – взагалі завдання із підвищеною складністю. Я дам декілька порад, які допоможуть зберегти здоровий сімейний клімат у воєнний час.
- Комунікація без обвинувачень. Потрібно обґрунтувати свої потреби без звинувачення. До прикладу: замість « Ти все робиш не так, скільки тобі пояснювати?» можна сказати: «Мені дуже не подобається, що ти не помічаєш те, що я просила зробити, в таких випадках, я відчуваю себе не поміченою та не потрібною».
- Мрійте та плануйте, навіть у воєнний час! Чи це можливо? Так і навіть потрібно! Плануйте, наприклад, як проведете час разом.
- Спільні перерви та відпочинок сприяють відновленню ресурсів. Відновлення ресурсів необхідно кожному з нас, особливо в таких складних життєвих обставинах.
- Розмови – діліться своїми переживаннями, невдачами, відчаєм, страхом та болем. Саме словами можна підтримати один одного найкраще і зберігати теплий сімейний клімат. Адже коли ви накопичуєте негатив у собі рано чи пізно він перетвориться на крик та сварку. Говоріть з сім’єю про щось добре, життєрадісне та цінне, навіть в найважчі часи.
- Підтримка одне одного у важку хвилину, хто як не рідна людина поруч зможе підтримати вас?
- Обговорення власних кордонів. Тих, які нам потрібні, щоб захистити нашу ідентичність і цінність. Почуття кордонів є важливим для всієї родини. А їх порушення призводить до неповаги, зарозумілості та конфліктів.
- Пошук допомоги. Сім’я та друзі – це люди, до яких ви можете звернутися за допомогою. Сьогодні шукати та отримувати допомогу не соромно, це найвищий вияв довіри.
- Не забувайте говорити «Дякую» Не забувайте говорити більше теплих слів: «Я люблю тебе», «Дякую», «Я так пишаюся тобою», «Ти для мене багато значиш», «Я вдячна за те, що ти у мене є» і т. д.
- Обійми. Обіймайте близьких і ловіть будь-яку хорошу можливість це зробити, тому що обійми приносять емоції, яких зараз так не вистачає. Вони покращують настрій, захищають і допомагають подолати стресові ситуації.
Як правильно розмовляти з дітьми про війну: чи варто приховувати від них інформацію про смерть, зґвалтування, катування…?
Зоряна Сідоренко, психотерапевт та магістр психології:
Головне, що нам треба пам’ятати у даному питанні, що діти живуть емоціями і почуттями, не завжди вміють з ними впоратися і ідентифікувати, а головною опорою для них є батьки, які дають відчуття безпеки та захищеності. Тому:
Надаємо інформацію відповідно до віку дитини чесно, але максимально уникаючи ретравмування (повторної психологічної травматизації)
Це означає, що відповідаємо дитині чітко і рівно (без зайвої емоціональної реакції) в тому обсязі в якому вона спитала, без подробиць, на простій і зрозумілій мові для дитини. Наприклад, якщо дитина молодшого або дошкільно віку, то самим зрозумілим і безпечним способом буде пояснити їй що відбувається в нашій країні на прикладі казок (чарівні історії про козаків або Котигорошко), також є казки які розповідають про розлуку, втрату, смерть і вчать як з цим впоратись. Діти шкільного віку зазвичай самі більше бачать, чують і розуміють – тут дуже важливо підтримати та дати чесні коректні відповіді на їх запитання і попіклуватися щоб дитина не відчувала себе в чомусь винною або покинутою. Нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому комунікуючи з дитиною, намагайтеся контролювати емоції. Під час розмови пильно стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її почуттів та рівня тривоги. Підтримуйте одне одного теплим словом, обіймами.
Тримайте діалог та вчить дитину інфогігієні
Будьте уважними до того, яку інформацію і з яких джерел отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас, проявляйте цікавість до розмов з дітьми, як складно іноді це б не було. Важливо уточнювати у дитини, звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і пояснювати та вносити ясність, якщо вона є недостовірною. Можна починати діалог так «Ти як?», «Що цікавого сьогодні було?», «Що нового узнав?», «Цікаво! Як ти думаєш це так є на справді?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?» тощо. Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність, інфогігієна та критичне мислення, розкажіть про те, як, хто і для чого може поширювати фейки. Підтримуйте дитину, коли вона запитує, висуває гіпотези, шукає причини, бо в цей час вона мислить, а батькам важливо скеровувати дитину та навчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадуйте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значущим дорослим, коли захоче і задати будь які цікаві їй питання.
Контроль новинного контенту
Як що у вас діти дошкільного або молодшого шкільного віку, не вмикайте при них новини, цей контент наразі є травмуючим, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. Для дітей середнього шкільного віку та підлітків сумісний перегляд новин є доречним дозовано, як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді, дотримуючись вищенаведених порад. Контролюйте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Ввечері замість перегляду новин краще з дітьми пограти в ігри, подивитися мультфільми або почитати казки разом.
Давайте дитині бути причетною до добрих справ
Розповідайте дітям як люди допомагають один одному, про волонтерів та інші способи підтримки суспільству. З молодшими дітьми, наприклад, можна щось робити разом своїми руками і продавати на ярмарках на підтримку ЗСУ, разом віддавати речі на благодійність тощо. Підлітки можуть виявляти бажання допомагати у гуманітарних штабах, або волонтерських організаціях. Підтримуйте ініціативу своїх дітей, але в першу чергу дбайте про їх безпеку. Важливо мати відчуття того що ми всі разом щось робимо для нашої перемоги, відчувати єдність, дітям важливо бути частиною суспільства і приносити користь.
Дбаємо про себе – дбаємо про дітей
Батьки– найбільш значимі люди і орієнтир для своїх дітей. Ми не виховуємо дітей – діти за нами спостерігають і навчаються. Тому батькам важливо піклуватися про себе, також дотримуватися інфогігієни, відстежувати свої стани, бути причасними до добрих справ, вміти розслаблятися, відпочивати тощо. Тоді у вас буде ресурс, щоб вести здоровий діалог з дітьми і давати їм адекватний зворотній зв’язок.
Якщо людина пережила надзвичайну травматичну подію, варто одразу ж звертатися до психолога, чи треба спочатку самостійно навчитися жити з цим далі?
Оксана Кодецька, гештальттерапевт:
Це залежить від того, як людина переживає травматичну подію. І це пов’зано з її індивідуальною психічною вразливістю, її конституціональними особливостями, наявністю травматичного досвіду, досвіду аб’юзу… Такі чинники, як ПТСР і депресії в сімейній історії, хімічна залежність (або зловживання алкоголем і наркотиками), життя в безперервному стресі, брак здорових соціальних зв‘язків, теж мають негативний вплив на проживання травматичної події. Але ж, як показує статистика, 80% людей можуть впоратися самостійно з травматичною подією без будь-яких шкідливих наслідків. При наявності бережного оточення набагато легше пройти через найжахливіші події.
І все ж таки варто прислухатись до себе: чи вистачає особистого ресурсу на те, щоб впоратися з трагічною подією. Якщо ви бачите, що з’являються стомленість, роздратування, почуття провини, головний біль чи щось таке, чого раніше за собою не помічали, то краще звернутись до фахівця. І спочатку це може бути психолог, а за потреби – психіатр. Не треба чекати погіршення стану. Звернення до психолога – вже показник відповідального ставлення людини до свого здоров’я. І це доросла позиція. Коли людина піклується про себе, то вона як мінімум не створює ускладнень для свого оточення.
Життя багатьох українців через війну «обнулилося», його доведеться починати наново: на новому місці, на новій роботі або в статусі безробітного після успішної кар’єри, вчити нову мову… Що перш за все треба зробити, щоб психіка все це витримала?
Оксана Кодецька, психотерапевт, що практикує Гештальт:
Дійсно, війна принесла велику трагедію в нашу країну, забрала життя людей, відірвала з рідних місць, роз‘єднала сім‘ї, позбавила роботи. Це великий іспит для всього українського народу. На жаль, всім, хто зіткнувся з цим, довелось або ще доведеться пройти всі стадії проживання втрат. Але ж еволюційно в психіці людини закладено механізм проживання горя. І вона може впоратися з різними травмами. Проте собі краще допомогти.
Насамперед, не вимагайте від себе героїчної поведінки. Не звинувачувати себе. Дайте собі право на відчування та проживання емоцій. Не блокуйте їх. Дайте собі час на відновлення фізичних сил (це і забезпечення здорового харчування, повноцінного сну, адекватних фізичних навантажень). Неспішно облаштовуйте побут, піклуйтеся про себе і дітей. Не варто планувати на роки вперед, плануйте кожен свій день. Відновлюйте соціальні зв‘язки, знаходьте нові. Звичайно, що думки про втрачене заповнюють ваше щодення, але ж варто згадати, що не втрачено, що не залежить від подій, що не може бути відібраним за будь-яких обставин. Це, наприклад, ваша роль батьків, ваші знання та навички, віра, цінності, належність до своєї нації, це ваша доросла позиція на відміну від дітей (вони наразі в більш вразливому становищі). Також в вас є ваші хобі, родинні стосунки, здатність на пристосування. Безумовно, важко вивчати нову мову, або опановувати нову професію, але ми маємо життєвий досвід, який допомагає і у цьому. Врешті-решт, ми можемо допомагати іншим. Має сенс цінувати те, що ви вижили, що відкрили в собі багато корисних нових якостей, про які б ніколи не дізналися, якби не війна.
Як адаптуватися до життя під час війни та навіть в такий ситуації відчувати себе щасливим? Чи жити без відчуття щастя — це нормально?
Інна Цесар, психопрактик:
Перш за все потрібно прийняти нову реальність. В нашому випадку — це війна. Це «страва», яка неочікувано опинилася на нашій тарілці, «страва», яку ми не замовляли, але від якої не можемо відмовитись. Але… ми можемо додати до цієї страви щось на свій смак, щось, що нам до вподоби. А саме: наші побутові звички, обіди та вечері у колі сім’ї, улюблені страви, книги та музику…
Для адаптації під час війни, як ніколи раніше, надважливо зберігати ваші побутові звички та режим — все це надає відчуття керованості вашого життя у тих межах, які зараз можливі. Спала на думку така аналогія: уявіть, що ви керуєте машиною, у якої відмовили гальма, що ви можете зробити у цьому випадку для збереження вашого життя? Ви можете уникати аварійних ситуацій і їхати настільки довго, наскільки вистачить пального. Під пальним я маю на увазі ваш ресурс, який можна поповнювати за допомогою прогулянок на природі, вчасного прийому їжі, режиму дня та сну й фізичних вправ. А щодо уникнення аварійних ситуацій — обмеження кількості новин, читання художньої літератури одразу після новин задля переключення фокусу уваги та прослуховування музики.
Так, все дуже просто і непросто водночас, бо потребує зусиль через відсутність бажання. Його — бажання під час війни ми можемо чекати досить довго і не дочекатися. Воно не прийде без ваших зусиль, потрібно застосувати волю. Якщо ви хочете адаптуватися, ви можете скласти маленький план на кожен день, в якому будуть всі дрібниці вашого буденного життя, як то: підйом о 5:30 чи 7:00, зарядка, приготування сніданку, читання, прогулянка, улюблена робота та інше. Це дасть вам відчуття керованості, результативності і, можливо, іноді навіть відчуття щастя.
Так, навряд чи відчуття щастя було можливо на початку повномасштабного вторгнення, але зараз, вже за півроку ті, хто не знаходиться на передовій та не втратив близьких і домівку, можуть і мають навчитись відчувати себе щасливими. В цей непростий час ми не маємо нехтувати кожною можливістю, яка веде нас до щастя.
А от чи жити без відчуття щастя це нормально? Зрозуміло, що війна не додає щастя в наше життя. Втрата близьких та домівки унеможливлює це відчуття на досить довгий час. Але якщо розглядати не настільки важкі трагедії, то як це не дивно звучить, але через півроку від початку повномасштабної війни жити з відчуттям щастя чи без нього — це вже ваш особистий вибір. Нормальним є життя і з відчуттям щастя, і без нього — за вашим смаком, в мирному житті ми теж не всі щасливо жили. Так, зараз змінилися обставини, але умови за яких ми можемо відчувати щастя — ні, все одно потрібно докладати зусилля. Вибір за вами!