Грузинська кухня: найкращі місця Батумі

Знайомлячись із кожною країною, я неодмінно оцінюю її кухню. Історія, архітектура та гастрономія – це, мабуть, три кити, на яких тримається моя любов до того чи іншого місця. Грузинська кухня стала для мене відкриттям. Я не думала, що десь ще столи можуть бути щедрішими, ніж в Україні (я виросла в невеликому містечку Хмельницької області, де будь-яке сімейне свято супроводжувалося меню щонайменше з десяти страв крім десертів). Тому приготуйтеся до того, що з грузинської відпустки ви привезете кілька зайвих кілограмів. Але вони того варті!

Все почалося з… Прогулявшись Батумі і його околицяхМи потрапили в Аджарський будинок вина. Тут ми дізналися, що таке борано, тхали, сулугуні, чирбулі, синорі… Ці незвичайні слова є, насправді, неймовірними смаколиками, якими нас пригощали у цьому закладі. Але перед цим нам, звичайно, налили чачі. Для зігріву. І принагідно розповіли, що Аджарський будинок вина побудований на руїнах заводу, який існував у регіоні ще у 18-му столітті. За чаркою чачі, що обпалює, пішов келих «Порто-Франко» — рожевого вина з місцевого винограду Чхавері. Цим напоєм вони дуже пишаються, виготовляють у середньому близько 7 тисяч пляшок та продають лише на місці.Але оскільки вино в Батумі я купую тільки в одному магазинчику, то з собою я забрала лише пляшечку чачі, яка була гідно оцінена в Києві. І повертаючись до теми вина. Кожен свій приїзд я заходжу до винного підвалу «Winery Khareba» (tripadvisor підкаже вам геолокацію), де купую мінімум п’ять-шість пляшечок Цинандалі, Кінзмараулі, Мукузані. Були в мене спроби змінити цей чудовий магазинчик. У результаті я, як блудна дочка, поверталася туди, де, на мою думку, найгідніше вино. До речі, будьте обережні: там все можна дегустувати — тому є ризик вийти з цього винного раю пристойно охмелілим! Крім вина різних видів та витримки, можна також купити коньяк, винний оцет та олію з виноградної кісточки. Ну і що добре для літака – вино можна придбати на розлив у пластикових пляшках. Хоча напої в склі я теж беру — дуже вони гарні! Балом править хачапурі Головна страва Батумі – звичайно ж, аджарський хачапурі. У місті повно повно закладів, де роблять ці приголомшливі човники із сиром та яйцем. Але, як і у випадку з вином, я маю найулюбленішу хачапурну — Retro Sakhachapure. Так, тут немає пафосної обстановки, особливого антуражу та вишколених офіціантів. Зате є смачні хачапурі з запалу-жару. І холодний «Тархун» – обожнюю цей лимонад! Порції в Retro Sakhachapure величезні: тому якщо ви подорожуєте з подружкою, одного хачапурі на двох вам буде достатньо! Ну а якщо з чоловіком – спробуйте ще хачапурі з м’ясом, кажуть, сильній підлозі вони дуже подобаються! Майте на увазі, що в традиційному хачапурі яйце лише злегка «схоплюється» в печі, тобто воно практично сире. Якщо ви таке їсти не можете (хоча я, ще та гидлива штучка, уплітала за обидві щоки), попросіть кухаря запекти яйце на ваш смак. І ще лайфхак на випічку: якщо хачапурі проблематично доставити в Україну, купіть у день вильоту хлібні коржики. Якось я гуляла вулицями Батумі і зовсім випадково натрапила на маленьку пекарню в підвалі. Хоча, якщо чесно – цьому місцю і до пекарні було далеко: невелика кімнатка з піччю та дядечко у перемазаному фартуху. Але як там пахло! Божественний запах свіжоспеченого хліба затьмарив мені розум: звідти я виходила з п’ятьма хрусткими хлібними коржами, половину з яких з’їла сама і почастувала інших ще до посадки в літак. У Києві вони були такими ж свіжими! До речі, такий хліб можна придбати і на дорогах між містами. Жителі сіл випікають його щодня і продають усім, хто проїжджає повз. На під’їзді до Батумі, якщо їхати з Тбілісі практично біля кожного двору, стоїть саморобний кіоск з міні-вітриною, де можна вибрати і рум’яний хліб, і здобні булочки… Щоб випічка була теплою, її зберігають у саморобному термосі — величезному глиняному глеку — квері. Якось ми зупинилися біля такого кіоску, накупили хліба, а господар Ліван, дізнавшись, що ми українські журналісти, зажадав (навіть не запросив :-)), щоб ми зайшли до нього до хати та випили вина. Відмовляти було безглуздо. За 5 хвилин на столі стояло кілька графинів вина, овочі, сир та звучав тост «Сікваруз гаумаджус», або «За кохання!» Ось так, у Грузії ніколи не знаєш, де на тебе чекає черговий келих вина.Батумський ринок – справжня Грузія Якщо ви хочете повністю відчути колорит грузинської гастрономії, сходіть на Батумський ринок. Ось де роздолля для дегустації та торгівлі. І на перше, і на друге тут йдуть із радістю! На двох поверхах ринку ви знайдете гастрономію країни з усіх регіонів. Мій список покупок виглядає наступним чином: сушена хурма (відразу кілька зв’язок), парочка пляшок зеленого та червоного ткемалі (продаються як у склі, так і в пластиці), сванська сіль (її я закуповую літрами), ароматні лимони та чурчхела. Великим відкриттям для мене став ресторан Old Boulevard. Це один із найкращих закладів Батумі – тут чудова європейська та грузинська кухня та незвичайний інтер’єр. Затишні зали, диванчики, багато свічок, картин та керамічних статуеток грецьких богів. Напівтемрява і прекрасна гра на роялі сприяють романтичному настрою — так що якщо ви навіть не закохані, тут таким себе легко відчути. Але що найбільше мене здивувало, то це власники. Вони спілкуються з гостями, самі приносять їм страви, цікавляться чи все, сподобалося… Я, наприклад, намагалася дізнатися рецепт соусу до салату, який мені дуже сподобався — власник-грузин у традиційній манері легкого флірту розповів мені про всі інгредієнти (сванська сіль обов’язково є) ), Окрім одного – секретного. Сказав, що це таємниця їхньої родини, а маю привід ще багато разів приїхати до Батумі — поїсти салат. Своє оповідання я починала злегка ліричним вступом про якість життя в Грузії. З мого першого візиту до цієї країни минуло три роки. Після цього я була там ще неодноразово. І бачила як нові сучасні міста, так і богом забуті села… Цій країні є чого прагне. Але ці люди, як на мене, дуже розуміють нас. І завжди готові гостинно приймати! А це чудова причина, щоб прилетіти до Батумі будь-якої пори року, за щедрим столом підняти келих «Кіндзмараулі» та сказати «Гамарджоба»! Автор – Олена Бутенко