«Тиждень швейцарського кіно» у Києві закінчився: як це було

Напередодні у Києві закінчився кінофестиваль, на який чекали все: «Тиждень швейцарського кіно». Фінальною штрихом став показ фільму «Щасливий Лаззаро», про це розповімо.

Поставлений італійською режисеркою Аліче Рорвахер, фільм «Щасливий Лаззаро» – це історія мешканця одного забутого всіма, навіть цивілізацією, італійської глушині. Перед нами з перших кадрів – простодушний і довірливий Лаззаро, яким всі інші селяни зневажають і експлуатують. Всі доручення він виконує з одухотвореною усмішкою, немає жодного моменту, коли в нього на обличчі промайнуло роздратування. Спочатку, чесно кажучи, здалося, що це якийсь дивний постапокаліпсис. Жителі поселення виглядають відірваними від цивілізації та «реального» світу: у них немає телебачення, всі вони живуть в одній неохайній халупці, працюють у полі, бояться вовків. Ними керує якась Маркіза, яка нависає над селом незримою і похмурою тінню, і якій селяни повинні з кожним разом дедалі більше. Незабаром у кадрі з’являється і сама Маркіза, разом зі своїм розпещеним сином Танкреді, який бунтує проти матері, підлітком. І поступово ми починаємо щось підозрювати: маркізи приїжджають на сучасній машині, а у Танкреді – плеєр із навушниками. На тлі запустіння Інвіоланти вони різко контрастують, як і дочка найближчого помічника маркізи. У фільмі вперше порушуються питання експлуатації, у тому числі й трудовий. Глядач поступово розуміє, що Інвіоланта – це не постапокаліптичне місто, не дивна глушина. Усвідомлення, що тут щось не так привозить сама Маркіза, і разом із глядачем починають турбуватися селяни. Підтвердження цього – розмова між Маркізою та Танкреді про експлуатацію. Селянам необов’язково знати, що їх дурять. Вони не знають, що їх експлуатують, живуть у невіданні й заразом – експлуатують ще когось, наприклад – Лаззаро, а він ще когось і так далі до нескінченного. Коли Танкреді запитує, що коли Лаззаро не експлуатує нікого, Маркіза відповідає, що так не буває. Однак незабаром розмірене життя змінюється, і винен у цьому опосередковано сам Лаззаро. Той, хто здружився з Танкреді, допомагає йому інсценувати власне викрадення з метою пригріти кишені з викупу. Прибуває поліція, яка й розкриває неймовірний випадок експлуатації та шахрайства. Сюжет «Щасливого Лаззаро» закручується навколо кількох тем:воскреслого після падіння зі скелі Лаззаро,сільських жителів, які перебралися до міста,жертв експлуатації, які не знають, як жити поза місцем, де вони жили все життя. Це складний фільм, практично притча, яка залишає дивний, частково неприємний післясмак. Символізм і імена, що говорять, легкий відтінок чарівництва, яке вбиває зіткнення з жорстоким містом – це гідне закінчення «Тижня швейцарського кіно», який напередодні закінчився. А чи ти ходила на цей кінофестиваль? Якщо так, то розкажи, які фільми переглянула та які тобі сподобалися!