
Група вчених із британського Університету Портсмута під керівництвом доктора Керол Самуїл вперше досліджувала рефлексотерапію як спосіб лікування гострого болю. Основу сучасної рефлексотерапії заклав американський лікар Вільям Фітцжеральд на початку XX століття, проаналізувавши давні методики та зіставивши їх із власним досвідом. Фітцжеральд розробив методику, яка за допомогою натискання та масування певних точок на поверхні тіла людини дозволяла знижувати больові відчуття та впливати на стан внутрішніх органів. Британські вчені розділили 15 добровольців на 2 групи: до першої групи було застосовано рефлексотерапію, а другій групі повідомили, що їх нібито лікують за допомогою новаторського приладу (насправді апарат було вимкнено). Потім медики оцінили поріг терпіння болю та больовий поріг піддослідних. Результати змусили вчених уважніше придивитися до рефлексотерапії як методики, оскільки в першої групи добровольців поріг терпіння болю був нижчим на 45%, а рівень болю знижено на 40%. Вчені припускають, що рефлексотерапія змушує мозок виділяти знеболювальні хімічні речовини. А це означає, що її можна застосовувати при хронічних болях у хребті, наприклад замість хімічних препаратів.