Занадто жорстка наволочка або що таке щастя

Кілька років тому я вибирала готель для чергової подорожі та уважно читала відгуки постояльців. І серед усіх позитивних мені попався один негативний, у якому було написано приблизно таке: «Готель у цілому можна було б назвати непоганим, але наволочки на подушках були занадто жорсткими. На моє прохання їх замінити менеджмент готелю відповів, що не має інших. Ставлю їм величезний мінус. Тоді я посміялася. Ось уже Принцеса на горошині, це ж як треба фіксуватися на деталях, щоб помічати жорсткість наволочки. І як наволочка може зіпсувати відпочинок. І спокійно забула про прискіпливу туристку. ЧИТАЙ ТАКОЖ: Мені вже пізно: як не принижувати себе віком Проте нещодавно згадала про неї. І ось чому. Дедалі частіше від людей зі свого оточення я чую, що вже нічого не тішить у житті до стану «вау!». Все начебто є і багато було, але кудись пішло це постійне передчуття чогось страшно цікавого попереду. Вже були в житті любов, народження, смерть, зрада, дружба, самотність, кар’єра, подорожі, дорослі рішення та спонтанні витівки, відповідальність та необдумані вчинки, п’янки до ранку, здорове харчування та фітнес, секс із незнайомцем із бару чи подружня вірність. І начебто років ще не 100, а лише 35, 40, може бути 50, на спокій ще рано. І діти виросли, і борги суспільству роздані і можна було б жити в задоволення. А насолоди немає. Є “нормально”, “непогано”. Але немає цього щасливого щенячого «ура, там попереду ще стільки всього цікавого». Не тому що депресія. А тому, що ми живемо у суспільстві споживання. Ринок товарів та послуг постійно поповнюється та оновлюється, за якісь 10-15 років ми перепробували все, що нашим мамам та бабусям не снилося за всі їхні 70-80 років життя. А ще – нескінченні понти. Які диктує суспільство споживання. Тобі 40, а ти ще їздиш у метро? Відстій. Тобі 35, а ти ще ходиш у бенеттонівському пуховичку замість норки? Соромно. Поїхала відпочивати до Туреччини? Дітка, Туреччина – це для студентів, Канари та Мальдіви – ось місця відпочинку для пристойних жінок. Про гаджети взагалі промовчу. Бути простим і витрачати розумно не модно. Модно стояти у черзі за черговим Iphone. Моя найкраща подруга дуже прискіпливо вибирає парфуми, а ще – крем для обличчя. Днями вона з обуренням розповідала мені, як новий дорогий крем недостатньо живить усі шари її шкіри. «Недостатньо живить всі шари шкіри» – це схоже на жорстку наволочку, ні? Адже ще 20 років тому банк дешевого крему Avon викликав у нас бурю захоплення. І хто там дивився, для якої він шкіри та для якого часу доби? Нам пощастило стати щасливими володарками заморського крему, і це приємно гріло кров. Ми з радістю мазали, фарбували та лили на себе все, що вдавалося роздобути. Хто думав про якість, а про наслідки? А 25 років тому ми пили дешеве вино із пластикових стаканчиків на студентських вечірках. Закушували його гречаною кашею, яку їли ложками із загальної каструлі. І якщо до вина та каші вдавалося ще наскрести на сосиски – це був взагалі рай. Ми їли, пили, танцювали та сміялися. А тепер сосиски я зовсім не їм. Вони не мають м’яса. Зате є багато чого іншого, шкідливого для організму. Але хіба 25 років тому я думала про те, з чого зроблено сосиски? І від косметики Avon я зневажливо відвертаюсь, адже випробувані вже Lancom, Dior, Chanel. І навіть вони не викликають колишній драйв. Звісно, ​​вік змінює людину. З ходи зникає веселий хода, а з погляду – тьмяна іскра. Ми стаємо розумнішими, досвідченішими, прозорливішими. Але ще нам стає ліниво. Ліниво встати і піти кудись, адже ми там уже майже напевно були. Ліниво поговорити з незнайомцем – ну що він може нам сказати, ми всі й так уже знаємо.

Так, ви помітили, що ми все менше ставимо запитання і ми все більше знаємо відповіді? Тому ми більше не шукаємо нових людей, які внесуть у наше життя щось нове. Ми шукаємо вільні вуха, щоб вкласти у них свою експертну думку. І захищаємось від тих, хто намагається вкласти щось у наші. Нам ліниво подивитися кіно, спочатку потрібно переконатися, що воно заслуговує на півтори-дві години, витрачених на перегляд. Хіба це Джим Джармуш. І те… Ліниво закохатися. Адже це треба щось робити. Докладати зусиль. Витрачати час. І взагалі, ми вже знаємо чим це все закінчиться. Знаємо ще до того, як щось почалося. Ліниво жити. Ми стали заручниками власних звичок та бажання відповідати нав’язаним кліше. Звичайно, я не сперечаюся, відпочинок на Мальдівах кращий, ніж відпочинок у сарайчику у Бердянську. Але колись і він здавався нам найкращим, що сталося в житті. То чому ми стали так гидливо повернути ніс від того, хто заявляє, що добре відпочив на орендованій квартирі в Бердянську? І так, я не закликаю тебе викинути свій Dior і знову купити Avon, просто, якщо в черговий раз відпочинок в готелі тобі зіпсує наволочка, проблеми точно не в наволочці, і не в готелі, а в твоїй голові. Щастя – це лише питання відносини. Не віриш? А ти спробуй. Знову подивитися на світ із інтересом. ЧИТАЙ ТАКОЖ:Чому так важко любити того, хто не любить себеБезнадійні стосунки: чому лайфхаки не працюють