Тут у нас біда: психолог – про межі у відносинах

Одна моя подруга переїхала жити до спокійної європейської країни. На запитання, як їй там сказала, що стало легко підтримувати з людьми комфортний рівень дистанції. Вдома, щоб зберігати приємну їй близькість, доводилося багато напружуватися. І ми зараз не говоримо про людину-самітника. Або людині-святі. Одному потрібно дуже мало спілкування, іншому – багато, і те, і те – крайні полюси одного явища. Ми говоримо про звичайну людину, яка має роботу, сім’ю, дітей, захоплення і деяку кількість рідних і близьких, з ким, в принципі, спілкуватися хочеться і приємно. Але щоб зберігати ці «хочеться» і «приємно», потрібно сильно старатися.Бо з кордонами ми маємо лихо. Їх настільки немає, що підтримка контакту перетворюється на постійне стримування тих, хто на пропозицію «попити води» одразу рветься до тебе жити.Порушники кордонів «Порушники» умовно бувають двох типів – спрагли поганого і ті, хто хоче зробити тобі «добре», але тільки так, як вони це добре розуміють і бачать. З поганими начебто все зрозуміло. Не любить тебе людина, не подобаєшся ти йому, дратуєш. Буває. У всіх. Але якщо людина, яка добре відчуває свої межі, стикається з тим, що їй не приємно, не подобається, дратує, відчуває цілком нормальне бажання дистанціюватися від джерела роздратування. Людина без кордонів, зіткнувшись з тим, що ти робиш те, що їй не подобається, починає тобі активно пояснювати, що ти робиш гівно, ти сама гівно, гівно також твої чоловік і кіт. До чого тут вони? А так, про всяк випадок. І не важливо, що твої дії його самого ніяк не зачіпають. Він тебе все одно наздожене і все розкаже. Це смішно спостерігати на прикладі негативних коментів у соц.мережах. Напишеш, буває, якийсь текст із серії «люблю грозу на початку травня» – і відразу вдаються ті, хто починає кричати, що ти робиш піар на кістках Тютчева, ображаєш почуття тих, хто любить сонце, сама стара і самотня жінка з професії психолога тобі давно настав час піти, «таким» у ній не місце. Тут хочеться сказати всім хейтерам: “Ви можете думати все, що завгодно про мене, про мого чоловіка і навіть про моїх котів, але нам зовсім не обов’язково все це знати”. Як кажуть психологи, “просто спонукайте в цьому”. Ті, хто поспішає “причинити добро” Складніше із тими, хто хоче хорошого. У тому сенсі, що тут взагалі прикро. З одного боку, у світі дуже не вистачає чуйності, взаємодопомоги та емпатії. Крім того, все надто комерціалізоване та монетизоване. Знайти того, хто зробить тобі щось хороше «безоплатно, тобто задарма» – величезна удача. Але біда, що «хороше» у розумінні частини людей – це дати тобі непрохану, але дуже «добру» пораду, видати оцінку твоїх дій або самому робити дії на твою адресу, але при цьому не бачити тебе. Якийсь час тому я отримала, наприклад, таку пропозицію: «Олено, здравствуйте! Мене звуть Н. Я філолог, коректор. Сьогодні у Фейсбуці прочитала Вашу статтю “Про що краще мовчати, навіть коли тебе спитають: 7 золотих порад”. Стаття цікава і справді потрібна, про що й кажуть відгуки, але вона була б бездоганною, якби була безпомилковою. Адже ви розумієте, як це важливо і для самооцінки, і для Вашого авторитету у відповідній сфері діяльності. Я пропоную Вам свої коректорні послуги. Зробимо Ваші статті бездоганними? І, начебто, людина шукає роботу, пропонує свої послуги. Я – та, кому ці послуги можуть бути потрібні, що в цьому поганого, щоб співпрацювати? Але мені пропонують не просто послугу, мені ставлять планку бездоганності, одночасно показуючи і як я далеко від неї зараз, і що можу дійти з певною допомогою. Але мене не питають. Чи потрібна мені ця висота, чи я хочу бути бездоганною. А я не хочу, бо всі, хто дивився «Гру престолів», знають чим за неї треба заплатити. А ще людина торкається моєї самооцінки і мого авторитету, з якими, він думає, не все гладко, адже бездоганності немає. І ось тут у мене питання: а чи можна шукати роботу, пропонувати послугу, не торкаючись моєї особистості? Бажано нічиєї особи не торкаючись, крім своєї. Яку ти й маєш розписати як компетентну, відповідальну та досвідчену. Кордони кохання Або мати, яка не готова прийняти вегетаріанське харчування доньки – точніше, вербально вона ніяк не висловлює свою незгоду, але ось у приїзди доньки погостювати виготовляє складні м’ясні рулети, заливне, голубці, ще й кулеб’яку, а потім дуже ображається, чому. Що їй коштує, один шматочок, адже мама так старалася. Вірю, що готує мама смачно, та й сама вона гарна жінка, доньку любить, і для будь-якого м’ясоїда її стіл був би мрією. Але тільки дочка вже рік відмовилася від будь-якого м’яса. А мама переживає, що, по-перше, трава – не їжа. А по-друге, як ще, якщо не через складно-приготовлене, рясне харчування мати покаже, що доньку любить і дуже чекає. І ось так їхні зустрічі, на які обидві дуже чекають, перетворюються на болісне катування для обох. Таких прикладів заподіяння добра, я можу наводити дуже багато. І щоразу дуже шкодую, бо розумію: в інших обставинах, чи іншій людині, чи без оцінок та критики, люди могли б приємно та корисно взаємодіяти. Спілкуватися. Але цього не відбувається, тому що контакт починається з проламування кордонів. Або будується на тому, що порушнику завжди потрібно показувати, де він порушив і відводити назад, на зручну для себе дистанцію. Якоїсь миті відводити втомлюєшся. Недовго в мене була помічниця по дому, жінка відповідальна, надійна і в цілому приємна. Але наша співпраця з нею припинилася саме через те, що я втомилася відводити її інтервенції. Звичайно, спочатку, як психолог, я пробувала розмовляти, пояснювати, чого не варто робити у моєму домі чи зі мною. Щоразу вона мені дякувала: «Дякую, що ви мені підказали, я навчаюсь у нашому спілкуванні». І я зрозуміла, що не шукала нікого, кому хочу давати уроки – я шукала людину, яка прийде, виконає завдання, отримає оплату та піде. Інакше допомога мені по дому перетворюється на моє ж напруження. Захист своїх кордонів, які щоразу ненароком зносять і щоразу їх доводиться відновлювати. Як пишуть в Інтернеті, «зараз дуже модно стежити за харчуванням і зовнішністю, чекаю коли модним стежитиме за вчинками та мовою». Це правда. Нам треба навчитися контролювати потік «добра», який ми хочемо принести комусь, і подумати: а чи все добре у своєму житті зробив я сам? Тоді для комфортного спілкування не доведеться змінювати територію чи блокувати користувачів у соц.мережах.