Для Юрія Горбунова серіал «Останній москаль» став справжнім акторським випробуванням! Крім того, що його обливали холодною водою при мінусовій температурі, він був змушений одночасно бути добрим і злим, зі щетиною і поголеним.
Річ у тому, що у новому сезоні Юра зіграв двох братів-близнюків, абсолютно протилежних за характером. Ми дізналися, як йому вдавалося перевтілюватися за лічені хвилини, що було найважче зробити на знімальній площадці і чому найпопулярніший в Україні телеведучий… любити мити посуд!
Читайте також:
«Ти несеш відповідальність…»
Юра, актори серіалу кажуть, що на зйомках було дуже весело. Напевно, індикатором гумору були саме ви?
Знаєте, там було багато таких індикаторів гумору. (Усміхається.) Коли ти займаєшся роботою, яка подобається, коли ти в колективі людей, які отримують задоволення від того, що роблять, і все в гарному гуморі, то робота перетворюється на відпочинок. Хоча працювати теж треба — 45 днів з восьмої години ранку до дев'ятої вечора, в спеку, мороз, дощ… Ми грали літо аж до кінця листопада. У нас були сцени, де мене, наприклад, повністю обливали водою, а на вулиці було лише шість градусів тепла! У нас склалася компанія людей, з якими ми знайшли спільну мову ще з першого дня першого сезону – ми постійно шутили, сміялися. Пам'ятаю, що була сцена, де Іван розмовляє з Валерою, і там треба було пустити сльозу, а ми з Ігорем (Ігор Скрипко. Прим. ред.) дивуємось один на одного і починаємо реготати. За нами регочуть уся знімальна група. І таких моментів було безліч!
У театрі собі такого не дозволиш... Ви ж відновили свою театральну діяльність...
Так, як це не дивно. Я довго не погоджувався на такий експеримент, думавши, що робота у театрі далеко позаду. Але мене таки затягли в антрепризу Чехова «Ведмідь та пропозиція». Для мене це таке святе! З самого ранку я відчуваюсь якось по-особливому, готовлюсь до вистави, повторюю текст… А емоції, які я відчуваю за кілька секунд до виходу на сцену, важко з чимось порівняти! У прямому ефірі перед тобою лише камери, на зйомках у кіно ти підсвідомо розумієш, що є дублі і можливість переграти. А в театрі ти вийшов і не можеш сказати: "Ой-ой, давайте спочатку, я ще не налаштувався..."
Тобто можна сказати, що на телебаченні ви працюєте, а у театрі відпочиваєте?
Ні, я б так не сказав. Сцена — це така сама праця, просто, коли ти отримуєш від неї задоволення, це не перетворюється на копання картопля. Колись я цілий рік працював різноробочим на будівництві, згодом — на заводі, ще розвозивши продукти по магазинах до і після вистави, щоби підзаробити… Я знаю всіляку працю. І її дуже важко порівнювати. Коли ти займаєшся фізичною робою — мозок вимкнень. Ти знаєш, що робочий день закінчиться і ти вільний — тобі не треба вдома ще якісь тексти вчити, не треба худнути, мати гарний вигляд у кадрі… Моя сьогоднішня робота потребує душі, що іноді набагато важче, адже з'являється якась внутрішня відповідальність. Бо скільки б не представлявся Юрою Горбуновим на публіці, ти несеш відповідальність за весь канал, за людей, що стояти за твоєю спиною, за сім'ю, за театральних колег. Хоча іноді я чую розмови, що в житті я кращий, ніж на екрані (усміхається).
«У мене до себе мільйон претензій»
Ви торкнулися теми гарної зовнішностіі… Як доглядаєте за собою? Сидите на дієтах, у чому собі обмежуєте?
Де в чому доводиться собі відмовляти. Звісно, є періоди, коли «забиваєш», що хочеш, але вуглеводи після обіду заборонені — це факт. До речі, це стосується і яблук, і моркви. Ви знали, що в яблуку стільки ж цукру, скільки і в заварному тістечку, і перед сном вони вплинути на організм однаково? Тому солодке, фрукти, червоне м'ясо — це до обіду, а після — вже біле м'ясо, овочі, бажано печені, кефір, яйця, сир (але обов'язково жирний, виявляється, знежирень не можна, особливо на ніч) . Звичайно, я займаюся спортом, плаваю, практикую йогу… Все це допомагає тримати собі у формі.
Ви завжди маєте бездоганний вигляд, у вас є стиліст чи ви самі підбираєте собі одяг?
Ні, особистого стиліста у мене немає, але зі мною завжди працюють стилісти каналу. Я завжди відштовхуюсь від того, що мені самому подобається. Потім, звісно, це може виявитись не зовсім модним, дивним, але я ніколи не звертав на ті уваги. Є якісь речі, які ти хочеш купити, сумніваєшся, а потім купуєш і не вилазиш із них. А буває, що впевнений у чомусь на сто відсотків, купуєш, а той одяг висить у шафі, і ти його не носиш. Ви кажете «бездоганний», а в мене завжди до себе мільйон претензій. Я дуже самокритичний як у життя, так і у кадрі. Іноді кажуть, що треба більше любити себе, бо якщо собі не любиш, то й інших не зможеш.
А чия думка для вас важлива? До кого прислухаєтеся у творчому і повсякденному житті?
Безперечно, є люди, до яких я дослухаюся. Завжди важлива думка твоєї другої половинки. Якщо ви разом, ви маєте радитися одне з одним. На роботі у мене є стилісти, які обирають мені гардероб, ми завжди дослухаємось до думки один одного, щоб у кадрі все було органічно.
Юро, одного разу ви сказали, що чоловіки Діві ніколи не стрибатимуть з балкона заради жінки. Як ви вважаєте, ваш характер відповідає вашому знаку зодіаку?
Знаєте, друзі мені кажуть, що я дуже змінився в останній годині, та і мені здається, що я став простішим… У цьому мені допомагають у тому числі і проекти, в яких я беру участь. Наприклад, після «Ліги сміху» я можу залюбки посміятися над собою і не проти, коли хтось інший це зробить. Над моїм «Заслуженим артистом» (цього року Юрію присвоїли звання заслуженого артиста. Прим. ред.) вже познущалися як могли, і я це дозволив. Бо коли ж ще із себе посміятися, як не зараз? Щодо знаку зодіаку, то я класична Діва. Вони неромантичні, більш земні, практичні та прагматичні. Можливо, ще не було просто такого моменту, коли треба було щось таке божевільне заради жінки зробити. Та були і «джентльменські» чини, наразі ще ніхто не жалівся. (Сміється.) Хоча і претензії, звісно, є. Взагалі чоловікам іноді смішно слухати на свою адресу слова: «Ну, ти ж міг сам додуматися до цього».
Тож ви згодні з думкою, що чоловіки майже не розуміють жінок?
Так, я це підтверджую. Ми точно занесені на Землю з різних планет. Жінці завжди дивно, як можна забути, що, наприклад, п'ять років тому 17-го числа о 17-й годині чоловік з нею вперше поцілувався (сміється).
«Радіти простим промовам»
Не секрет, що у вас багато шанувальниць, як ви до цього ставитеся? Траплялося, що вас одна з них кликала на кофе, а ви погоджувалися?
У мене були випадки, коли до мене залицялись (сміється). Я взагалі вважаю, що ця жінка обирає чоловіка. І для життя, і для кофе. Я завжди залюбки реагую на всі знаки уваги, які одержую від прихильниць. На щастя, вони не бігають за мною, як за рок-зіркою. Наприклад, після вистави вони заходять до гримерки, після ефірів можуть попросити сфотографуватися чи просто потриматися за мій рукав. (Усміхається.) Я сприймаю це як частину моєї роботи. Часто буває смішно, коли дівчата кажуть: «Можна з вами сфотографуватися? Ви ж улюблений телеведучий моєї мами!» Думаю: Добре, що не бабусі. (Сміється.) Або ще краще: «Ой, я вас у шостому класі дивувалася, коли ви ще «Підйом» вели». А стоїть тітка, до якої хочеться на «ви» звертатися, і вона мені нагадує про мій вік. (Сміється.)
До віку у вас особливе ставлення?
Та ні, то я шучу. Чоловік має пишатися будь-яким своїм віком. Сьогодні мені 45, і я не хотів би повернутися до своїх 27.
Серйозно?
Так, є поступки та моменти в моїй житті, про які я дуже шкодую. Але якщо вони були, то виходить, так треба було. Вже перевірено досвідом, що коли ти не робиш висновки з якихось ситуацій, то вони повторюватимуться знову. Коли тобі некомфортно, тобі здається, що все навколо завалилося, треба сісти і подумати, зробити висновки, щоб ті самі граблі більше не дали тобі по голові. Багато людей роблять собі проблему на порожньому місці, кажуть, що вони у депресії, хоча для цього немає жодних підстав. Наше завдання — жити і щодня радіти простим промовам. Ми найчастіше живемо майбутнім чи минулим, все чекаємо, що завтра буде щось краще, а насправді треба отримувати задоволення від сьогоднішнього дня!
Юра, ви згадували, що у своїй житті перепробували різні професії. А кажуть, що творчі чоловіки у побуті не дуже корисні. З вами це ніяк не пов'язане?
Я можу все зробити своїми руками. Можу і дірку в стіні висвердлити, і гвоздь забити. Колись, ще в Івано-Франківську, я власноруч балкон склів. Я думаю, що чоловік повинен вміти робити все. Не факт, що йому доведеться це робити, але це вже інше питання. Прибрати, попрати я можу сам, а від миття посуду навіть отримаю задоволення. Мені подобається, коли на столі чисто, і це я зробив! А ще, коли мієш посуд, можна відволіктись, подумати про щось своє. Ми живемо в такому ритмі, що іноді не приділяємо якимось промовам достатньої уваги — потім це може вилитися в якусь прикрість, ми можемо пропустити щось важливе. І все тому, що ми постійно кудись поспішаємо… Коли я приїжджаю до провінції, то здається, що життя там зупинилось. Але насправді люди живуть у іншому ритмі. Вони встигають порадіти сонцю, порадіти весні. А ми? Пам'ятаю, як минулого року я помітив, що настала весна, у той момент, коли все вже розквітло. Просто я весь час проводив біля павільйонів. А тут виходжу в середині травня з павільйону і розумію, що вже за кілька тижнів літо, а я ще пальта не стиг зняти. Тож треба насолоджуватися відведеною годиною!
А є у вас таке місце, куди ви приїжджаєте і розумієте, що ось воно справжнє життя?
Іноді відчуваю таке, коли повертаюсь додому до Івано-Франківська, або їду до Карпати. Тут ще спрацьовує якась енергетика батьківщини. Щоб упорядкувати думки, мені потрібне море — пісок, вода. Ще змалку це для мене якась казка. Знаєте, як то кажуть, раніше я любив літо, а тепер люблю гроші, бо, коли є гроші, літо може бути будь-коли (сміється). У мене немає часу часто літати, тому море бачу рідко.
Юро, а чи ви змогли переїхати жити десь на тропічні острови?
Навіть не знаю, я ж дитя цивілізації. Але відпустки завжди мало, тому здається, що ще довго зміг би так прожити. А як воно було б на справді, гадки не маю.
«Потрібно йти вперед, розвиватися»
Юро, ви — кумедна людина?
Узагалі – так, але перед виходом на сцену нічого такого не роблю. Раніше виконував якісь акторські «фішки», але потім почав часто про них забувати. І ось думаєш: «Ну все, я тричі не поскакавши на одній нозі, отже, щось станеться». І воно стається, бо ти про це думаєш!
А чи траплялися у вашій житті якісь випадки, незбагненні події, коли ви не могли це ніяк пояснити, окрім як вищими силами?
Я думаю, що є якісь речі, які вже написані і від яких ми нікуди не дінемось. Я ніколи не мріяв стати актором і телеведучим — проте став. Ніколи навіть не мріяв жити в Києві — і незважаючи на те… Я думаю, що ми не знаємо своєї долі. Найімовірніше, ми маємо якісь дороги і просто обираємо, як зробити далі. А ті, що це такі дороги, а не якісь інші, — то вже звідкись згори. Просто важливо пам'ятати, що, незважаючи на долю, є певні речі, за які відповідаємо лише ми. Коли червоне світло на світлофорі, це ми обираємо, натискати на гальма чи ні.
Деякі люди підбивають підсумки своєї життя кожні 5–10 років. Вам це властиве?
Я підбиваю підсумки наприкінці кожного року. Не можу сказати, що нічого не досягнувши, але особливо похизуватися ще нічим, треба йти вперед, розвиватися. І треба навчитися отримувати задоволення від життя, від роботи, від того, що ти здоровий. А далі вже все залежить від твоїх вчинків та бажань, як кажуть, що посієш, те й пожнеш — це факт. Люди чомусь не замислюються над цим, але коли вже розумієш, то це справді круто!
Фото: прес-служба каналу "1+1"; .facebook.com/y.gorbunoff
Читайте також:
Юрій Горбунов та Катерина Осадча зізналися, що вони разом
Ігор Скрипко цілується у гримерці
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
