24 жовтня на телеканалі ICTV стартує шпигунське реаліті-шоу "Крот". Ведучим динамічного та захоплюючого проекту став Костянтин Стогній. Як кажуть творці шоу, сильний і мужній Костянтин, який має за плечима не один десяток резонансних сюжетів, складних відряджень і небезпечних завдань, якнайкраще впорався з цією роллю. Напередодні прем'єри журнал «Відпочинь!» вирішив показати вам іншого Костянтина — романтичного чоловіка, дбайливого батька трьох доньок та справжнього господаря свого дому.
прес-служба ICTV
Жодного дня без пригод
Костя, головна ідея реаліті «Крот», в якому ви зараз задіяні, — кинути виклик своїм страхам та перемогти себе. А чого боїться ведучий проекту?
Страхи у мене такі ж, як і у звичайної людини. Вони з'являються, коли хтось із близьких та друзів захворів чи помер. Ось коли нічого не можна змінити, я відчуваю страх. А все, що можна виправити, я розцінюю як завдання. Наприклад, на зйомках «Крота» мені довелося ловити змію, яка заповзла зі знімального майданчика та виявилася поряд із лежаками відпочиваючих на сусідньому пляжі. Збоку це, напевно, дуже героїчно виглядало — всі розбіглися врозтіч, а я підійшов і питаю: «Що у вас трапилося? Змія? Де вона? Не чіпайте!" Взяв її та поніс під загальне захоплення на майданчик. А насправді, для мене в цьому не було нічого складного. Просто з того часу, як у Марокко мене вкусила отруйна змія і все закінчилося благополучно, я не боюся повзучих. (Усміхається.)
прес-служба ICTV
Цікаво, а чи були випадки, коли вам доводилося переступати через себе?
Був один такий цікавий випадок. Перед тим як вирушити на зйомки до Карпат, ми запропонували учасникам (щоб не брати багато валіз) відібрати один у одного зайві речі та за кожен «зайвий» кілограм пообіцяли гроші. В результаті, коли всі зважили, набігла сума у кілька десятків тисяч гривень. Але учасникам цього здалося мало, і вони запропонували: "А давайте ми дозволимо вам ці речі спалити, а ви збільшите наш виграш у кілька разів". І ось як людина юридично підкована я стою і розумію, що це протизаконно — ніхто не має права позбавити людину її майна, окрім як за рішенням суду. Але камери працюють, зйомка продовжується... Виплутатися з цієї історії мені допоміг один член команди ціною власного благополуччя. Але тоді мені довелося приймати непросте рішення та переступити через себе.
На зйомках трапляється багато дивовижних історій, чи не так? Взяти, наприклад, вашу подорож по Папуа — Новій Гвінеї, коли хлопець із місцевого племені попросив вас побути його «батьком» і сватати дівчину.
Так, ця подорож запам'яталася багатьма пригодами. Якось ми випадково зустрілися з мисливцями – представниками місцевого племені. Наш проводжник, як тільки їх побачив, упав горілиць і затрусився від страху. Ми зі знімальною групою запитуємо: Що сталося? — а він: «Поводьтеся дуже добре, це смерть!» Дивимося, стоять голі люди у пов'язках, а в руках тримають лише раковини.
Я посміявся, подарував їм пиво. Для них це - що машину подарувати, відразу до дружби має в своєму розпорядженні. А трохи пізніше представники племені пояснили, як вони цими мушлями полюють. Виявляється, вони в них дмуть і ці мушлі створюють особливий резонанс і звуки різної частоти. З одного боку, наші барабанні перетинки їх не вловлюють, але з іншого боку — від них може зупинитися серце. Коли я дізнався, чого нам удалося уникнути, не по собі стало.
"За нас все вирішує життя"
Ви корінний киянин і маєте будинок за містом. Де ви живете?
Спочатку, коли ми з сім'єю ще тільки обживалися, було так: узимку ми жили у Києві, а влітку за містом. Потім діти не схотіли повертатися до Києва. Виходить, саме життя підказало нам, як краще. А я намагаюся прислухатися до її підказок і не напружуватись. Останнім часом з'явився ще один аргумент на користь заміського життя наш домашній зоопарк. Все почалося з хворого білченята, якого привезли мої друзі перед поїздкою за кордон. Ми його вилікували, а вони не стали забирати. І пішло-поїхало: папужки, собачки, кішки, пташки, кролики... Когось підбирали, хтось потрапив до нас від знайомих «пожити на природі», когось самі купили. Мені неважко це все утримувати. Та й діти тепер знають про білочки та кроликів не тільки те, що вони по деревах та лісі скачуть. Вони вчаться дбати про них. Нещодавно ми знайшли кульгавих пташок – теж вилікували. У дітей тепер своя ветлікарня. Та й до того ж, якщо ми їхатимемо, ну куди їх подіти? Таких маленьких аргументів зібралося вже досить багато. (Усміхається.)
прес-служба ICTV
Костю, одного разу ви казали, що дуже хочете сина. Але священик попередив вас, що поки ви не зміните свого ставлення до виховання хлопчика, цього не станеться. Це мало на увазі «не робити бійця»: тренувати, гартувати… Ви не змінили свою думку?
Я покладаюсь на життєву мудрість. Так, я знаю, за традицією треба мати сина. Але штучно я ситуацію не підстьобую і кардинально не міняюся. Я, як і раніше, вважаю, що чоловік повинен пройти силову підготовку і в період юності спробувати пожити без спідниці мами. Чоловіки мають бути надійними, щоб я знав — якщо я своїх доньок видав заміж, то чоловіки зможуть їх захистити і забезпечити. Але сьогодні складається якась неправильна ситуація з чоловіками, вони дедалі більше якісь непристосовані до життя. Тому поки сина немає, доведеться мені своїх доньок навчити, щоб вони змогли за себе постояти.
У вас імідж людини суворої, але справедливої, такого собі «доброго поліцейського»... Дочок ви теж у строгості виховуєте?
Дівчата мають рости в добрі, вони ж майбутні господині та мами. Але своїм донькам я намагаюся дати уроки самостійності, навчаю їх приймати рішення, розраховувати лише на себе. З'являться чоловіки, які зможуть взяти всю турботу про моїх доньок на себе — добре, розраховуватимемо і на них. Зараз у школі у доньок розпочалися уроки інформатики, і вони просять мене купити їм принтер. Я говорю: «Добре, проведіть для мене презентацію, поясніть, навіщо він вам потрібен, і я ухвалю рішення». Найближчими вихідними вони роблять для мене презентацію (посміхається). Суворий я батько чи ні після цього? Напевно, так. До своїх дітей я належу так, щоб вони не виросли мажорами. Ось де межа, що вони захочуть отримати в подарунок? Якщо нескінченно їм купувати щось, не приноситимуть такі подарунки радість. Щастя приносить тільки те, що довго мрієш.
прес-служба ICTV
Ви із дружиною вже довго разом. Як ви розвиваєте стосунки? Даруєте подарунки, влаштовуєте побачення?
Ми нічого не робимо спеціально: жодних штучних зустрічей та побачень. За нас все вирішує життя. Наприклад, ми рідко бачимося, обидва багато працюємо і часто їдемо у закордонні відрядження. Тому, якщо є така можливість, влаштовуємо романтичні зустрічі в містах стикувань наших рейсів. Востаннє зустрічалися у Стамбулі. У мене була пересадка на шляху до Гонконгу з Мюнхена. А дружина летіла із Києва до Іспанії. У Стамбулі неподалік рибного ринку у нас є улюблений ресторанчик. Залітаю в нього прямо з аеропорту з валізою, а там на мене вже чекає дружина. Пам'ятайте, як у знаменитій сцені зустрічі Штірліца із дружиною з фільму «17 миттєвостей весни». Ось так і живемо.
Чутками земля наповнюється. Який найбезглуздіший ви чули про себе?
З останніх чутка про те, що ми з Юрієм Луценком з'їздили на рибалку і напилися. Говорять, навіть є фото. А найбезглуздіший я прочитав про себе в одній газеті кілька років тому. Мені приписали роман з Іреною Кільчицькою та її дитиною. (Сміється.) Більшої дурниці я ще не чув.
в домашній обстановці
Ви майстер на всі руки. Правоохоронець, журналіст, письменник, мандрівник, архітектор – власний будинок самі проектували! А є щось, чого ви не вмієте чи не любите робити?
Не люблю готувати перші страви типу борщу. Це треба все начистити, нарізати, обсмажити, змішати. А потім виявляється, що його можу їсти лише я. (Усміхається.) Загалом, приготування складних страв – це не моє.
У вас є улюблене місце у домі?
Так, воно розташоване між холодильником, телевізором та кухнею. Спочатку там була задумана барна стійка. Коли я там сідаю, повз мене обов'язково хтось пробігає: діти, дружина або ті, хто прийшов у гості. І мені це так сподобалося, що я переніс туди комп'ютер і ноутбук. Тепер це моє робоче місце, яке вдало розташоване на перетині всіх домашніх шляхів.
Опишіть ваш недільний ранок!
Останні півроку повертаюся вранці з нічних зйомок проекту «Крот». А в інший час - зазвичай мрію довше поспати, але встаю максимум о сьомій - йду купатися в озері. Потім пробіжка пересіченою місцевістю 10 кілометрів. А коли повертаюся додому — на кухні на мене вже чекає мій теплий чай та улюблені заварні тістечка.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
