Секс та кар’єра: сексуальні домагання на роботі

Ось уже два тижні світ лихоманить секс-скандал у Голлівуді. Відомий продюсер Харві Вайнштейн звинувачений не просто у сексуальних домаганнях, а у сексуальному насильстві, яке тривало не мало – близько 30 років. Саме стільки Харві Вайнштейн був на вершині кіно-Олімпу і як кіно-Зевс дозволяв собі отримати всіх жінок-актрис, які йому сподобалися. Тема гучна, але ніби й не мого профілю. Здавалося б, у ній нема чого робити психологові, хіба що поліції та ще цікавій громадськості, якій би чим не зайнятися, аби не своїм життям. Але в той же час скандал піднімає теми дуже жіночі – кар’єра та секс, чи може одне бути без іншого, як вчинити, якщо шлях до твоєї мрії перекритий чиїмось хтивим тілом і це тіло хоче втіх в обмін на успіх. Якщо тебе зґвалтували – мовчати чи говорити, мізогінія при декларованій гендерній рівності, ставлення до жінки як до об’єкта у світі чоловіків – загалом, я не могла пройти повз. Жінка може зіткнутися із сексуальними домаганнями при побудові будь-якої кар’єри, але є низка професій, в яких людина залежна, більш ніж в інших. Зовсім недавно, у 90-ті, професія секретар у нас називалася не інакше, як «секретутка». Сексуальне обслуговування шефа малося на увазі настільки, що жінки, які просто працювали просто секретарями, без жодних сексуальних підтекстів соромилися вголос говорити про свою роботу. Все тому, що робота ця хоч і важлива, але особливих навичок не вимагає – практично будь-хто може освоїти. А в 90-х надворі була криза, робота, де виплачували зарплату, була на вагу золота. Ось шеф і робив що хотів – безкарність породжує розбещену безсовість. Думаю, зараз позицію секретар саме тому перейменували на «помічник керівника», «адміністратор» чи «офіс-менеджер», бо тягнеться за нею поганий сексуальний душок. Те саме і з моделями. У ті ж 90-ті моделі називали просто дівчаток з ескорту або будь-яку модель називали «вішалкою» і плутали з ескортом. Все тому, виробництво товарів та їх реклама – це світ великих грошей, а значить і чоловіків, а вони вважали, що «вішалок» мільйони і щоб одну з них вибрали та зробили ексклюзивною, вона має добре попрацювати. Спочатку у ліжку. Величезна і неоціненна заслуга супермоделей 90-х Клаудії, Лінди, Сінді, Наомі, Кейт саме в тому, що вони зуміли вивести моделювання на зовсім інший рівень. Вони розірвали залежність “вішалки” від замовника. Вони взагалі прибрали принизливе слово «вішалка» з лексикону та зробили красу та особистість ексклюзивними. Тепер не дизайнер чи рекламник підбирає собі «вішалку», а заразом і іграшку в ліжко. Відтепер сама модель вибирає з ким їй працювати та на яких умовах. У світі кіно та музики все сумніше. Актриси та співачки можуть бути нескінченно талановитими, але вони залежать від матеріалу. Чи напише композитор разом із поетом гарну пісню, чи буде гідний сценарій та цікава роль, а, головне, чи знайдеться продюсер, який вкладе гроші, а потім виведе готовий продукт на ринок та вигідно продасть його. Чому такі популярні вокальні шоу на кшталт «Голосу» чи «Х-фактору»? Але чому ми практично ніколи більше нічого не чуємо про їх переможців та фіналістів? Поки на шоу можна співати кавери на чужі пісні, ми аплодуємо і радіємо голосу, але після шоу будь-якому найталановитішому та унікальному співакові потрібні гарні пісні та продюсер, а їх у більшості випадків немає. Або треба платити. Плотом чи грошима. Та сама ситуація з ролями в кіно. Все залежить від сценариста, режисера та продюсера, а вони, як правило, чоловіки. Харві Вайнштейн був геніальним продюсером. Хоча чому? Його внесок у світ кінематографа незаперечний, незважаючи на всі злочини. Він відкрив світові Квентіна Тарантіно, завдяки якому ми побачили екранізацію «Чтецька» Бернхарда Шлінка, «Скажені пси», «Банди Нью-Йорка», «Англійський пацієнт», «Маленький Будда», «Безславні виродки», трилогія “Володар кілець” – навряд чи знайдеться людина, яка не знайома хоча б з одним фільмом Вайнштейна. Його проекти зібрали цілий урожай оскарів, пальмових гілок та інших престижних нагород. Велика людина з одного боку… І хтивий мерзотник з іншого, який 30 років творив що хотів і залишався безкарним. Зараз усі запитують, чому всі ці жінки мовчали, хто 30, хто 10, хто 5 років? Адже багато хто з них давно вже зробив собі ім’я і стан і міг би потягнути будь-який судовий процес. Однак, навіть відкрившись після скандальної публікації в The New York Times, більшість жертв визнають домагання, мовляв, у номери кликав, за груди хапав, при мені мастурбував, але заперечують зґвалтування. Бо соромно. Згадайте нещодавній флешмоб # Я не боюся розповісти. Victim blaming – ти сама винна, сама до нього в номер прийшла, чому не пішла, не бігла, не боролася, сукня у тебе коротка, келих вина випила – чого ти хотіла, дитино, сама напросилася. А ще професія. Якою б ти не була талановитою, які б чудові ролі не зіграла, який би характер не розкрила і хоч би яким був великий твій внесок у кіноіндустрію – якщо ти актриса, тобі слідом прошепчуть «все зрозуміло, заробила славу через ліжко». За актрисами, танцівницями, співаками здавна тягнеться шлеф «шльондра», «дама напівсвітла». Їх навіть називають зневажливо «акторка», «певічка». Пам’ятаєте знамениту скульптуру балерини Дега? Чому вона так потворна? Крім пуантів та імені автора, у ній немає нічого прекрасного. Цим навмисним потворством Дега показав те, про що поціновувачам світу мистецтва не подобалося думати – балерини мали репутацію повій. Їхніми клієнтами були багаті чоловіки, які відвідували оперу, а танц-класи для танцівниць-початківців вважалися ринком жіночої плоті, на якому любителі «молодші» виглядали собі здобич. У учениці балетних шкіл приймалися дівчата з 5 років, із бідних сімей. Хто ж із багатих свою дочку у таке життя віддасть? І до 14-17 років будь-яка балерина мала вже багатий досвід сексуальних пригод, але не тому, що хотіла або тому, що таланту танцювати не було, а тому, що не було іншого вибору. Те саме і з актрисами. Театр, кіно, балет, опера були та залишаються високим мистецтвом, яке цінують, за яке платять. Але чомусь жінки, які створюють чи репрезентують його, самі вважаються розмінною монетою, реквізитом, який легко замінити, не шкода втратити. Тому багато акторок, та сама Енджі, переходять у сценаристи, режисери і навіть продюсери власних фільмів. Енджі, до речі, була серед тих, хто заявив, що піддавалися домаганням Харві Вайнштейна. Актриси освоюють повний цикл кіновиробництва, щоб уникнути цих пухких пальців, сальних губ та олійних поглядів. Що ж до Вайнштейна… Звичайно, він не перший, і не останній чоловік, який користується своїм становищем, щоб принизити жінку і поки що ніяк не покараний Фемідою за вчинене. Але скандал із ним набрав такого розмаху, що будь-який продюсер тепер нервово здригатиметься від одного натяку, що може бути запідозрений у харрасменті. Сподіваюся, на якийсь час це змусить їх тримати свої пальці у кишенях, а члени у штанах. А жінкам-акторкам вдасться зробити у своїй професії те, що свого часу зробили Лінда, Наомі, Сінді, Кейт і Клаудіа – вивести її на рівень, коли актриса буде однакова богиня і богині диктуватимуть правила гри. ЧИТАТИ ТАКОЖ: Топ-8 табу у ліжку: що у жінок під забороною Сексуальні традиції різних країн: 5 дивовижних фактів Психолог Олена Шпундра: 5 ситуацій, коли жінці не хочеться сексу