Якось ти перестаєш чекати. Ти розумієш, що той, хто ставить тебе на «паузу» лише хоче змусити тебе бути згідливішим. Змотати млосним очікуванням, щоб потім з'явитися і сказати «будь щаслива, що прийшов, а то піду». І не важливо, чи йдеться про очікування запрошення на співбесіду чи дзвінок від коханої людини. Той, хто змушує тебе нервово перевіряти пошту і телефон кожні 5 хвилин або годинами вичікувати в приймальні — лише хоче виторгувати для себе кращих умов — «Я виграв –Ти програла». Але ти більше не програєш.
Fotolia
Бо грати ти теж перестаєш. Ти починаєш цінувати чесну взаємодію, в якій віддаєш лише те, що хочеш віддати. А якщо хочеш отримати, то прямо про це просиш.
Читай також: Де знайти багатого нареченого: 7 секретів
Бо брехати теж перестаєш. Говорити «мені все одно, не дуже й потрібна мені ця робота», «ти можеш йти, я навіть не заплачу», «не страшно, я все одно не любила цю чашку і мені не шкода, що ви її розбили», «Ну що ти, мені не важливо, що ти не покликала мене на день народження, я й так була зайнята цього дня» вже не має сенсу. Навіщо зберігати «красиве обличчя», коли всередині все тремтить від напруги стримати «потрібна», «люблю», «не йди», «не шкода»?
Якось ти перестаєш тримати… Слова, емоції, людей. Ні, обіцянки ти, як і раніше, виконуєш. А ось слова визнання, подяки чи образи стримувати перестаєш. Не соромишся реготати на людях. Закинувши голову, заливисто, на все горло. Плакати теж не соромишся, захлинаючись, некрасиво скрививши обличчя, з гикавкою та чорними доріжками туші. Сказати «хочу», «люблю», «помилуйся, вибач», «мені важливо», «допоможи, я загинаюся». Той, хто злякається, і слів, і тебе, в соплях чи сміху – піде. Зникнуть також ті, хто поруч бути не хоче. І не допоможуть їх утримати ані слова, ані вчинки. Вони лише відстрочать неминучий догляд. І розтягнуть твій біль
Але лякатися болю одного разу ти теж перестанеш. Тому що біль це ціна, яку ми платимо за здатність відчувати. І поки що ми відчуваємо- ми живі.
Читай також: Чому Крістіан Грей «50 відтінків сірого» став ідеалом чоловіка?
І одного разу, ти перестаєш міряти життя результатами. Ти починаєш цінувати її за процес. Тому що розумієш, вона йде так швидко, а люди з величезними досягненнями лежать на тих же цвинтарях, що й з малими. Що взагалі без досягнень і часто навіть без імен. Різниця лише як надгробок. Але чи є великий та якісний надгробок вдалим результатом життя?
thinkstock/ fotobank.ua
І так, одного разу ти перестаєш проскакувати і відмахуватись, а починаєш зупинятись і замислюватися. Хто ти? З ким ти? Навіщо ти? Чому ти? "Швидше, чого стала" - підштовхують тебе ті, хто ще не зупинився. "Про що ти думаєш? Що за нісенітниця, все буде добре» — відмахуються ті, кому зручно не помічати. Ти робиш крок убік і дозволяєш їм пройти повз. Нехай тікають. Якось до них ще не прийшло.
«Одного разу» ... після того, як воно прийшло до тебе, ти міняєшся і перестаєш бачити в цьому слові прекрасне «завтра» або манливе «коли». «Одного разу я схудну», «одного разу я зароблю мільйон», «одного разу я зустріну ЙОГО», «одного разу знайду роботу своєї мрії», «одного разу я зберуся в подорож». Ти розумієш, що «одного разу» або «потім» майже завжди означає «ніколи»
Якось ти перестаєш віриш у «одного разу». Ти знаєш, що є «зараз», а те, що було, якось давно, було з тобою і було правдою.
Тому що одного разу ти перестаєш знецінювати, ховати чи соромитись свого досвіду. Він забрав безтурботність дитинства, наївність юності, ситу ліньки зрілості, але приніс розуміння того, що ти впораєшся. Нині. Якось. Як завжди.
ЧИТАЙ ЩЕ:
Плюси та мінуси віртуального сексу
Чи легко почати з тобою стосунки? Тест
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
