Антоніна Показей, вчителька математики з Макарова, увійшла до топ-20 найкращих вчителів України за підсумками національної премії Global Teacher Prize Ukraine, відомої як Нобелівська премія для вчителів, а також отримала спеціальний приз від журналу Ліза.
Антоніна вже 35 років працює вчителем математики у Макарівському навчально-виховному комплексі і при цьому сама постійно навчається та розвивається. Для своїх учнів Антоніна створила сайт Geogebra, який вчить користуватися програмою прикладного вивчення математики. Крім того, Антоніна проводить вебінарі на своєму Youtube-каналі. Розробила методики викладання елементарної математики, які стали основою доуніверситетської підготовки НТУУ «Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського». Її кредо: «Найцікавіше у житті – це отримувати нові знання та ділитися ними».
- Антоніна, премія Global Teacher Prize Ukraine стала знаковою подією для всієї країни. А що вона означає для вас особисто?
- Це велике щастя. Я відчула, що професія вчителя важлива для людей. Будемо чесні, ми надто довго перебували в тіні, і це величезна радість, що зараз з'явилася нагода з гордістю заявити про свою роботу. Адже багато хороших педагогів трудиться, не покладаючи рук, але презентувати плоди своєї праці не вміють. У тебе виростають крила, коли розумієш, що можна діяти та бачити, а не просто спостерігати та мріяти. Ні кому не секрет, що у шкільні роки припадає найбільш значний етап формування людини. І особистість вчителя займає тут далеко не останню, або навіть ключову роль. Я щиро хочу, щоби нас визнавали, про нас говорили і довіряли нам. Не марнославства заради, а тому що дуже важливо повернути освіті фокус і показати, що ми, вчителі, готові дарувати знання, реагувати на зміни, бути успішними, корисними, красивими та щасливими.
- Ви увійшли до топ-20 найкращих вчителів України отримали приз від журналу «Ліза». Як зустріли цю новина ваші колеги, учні? І як змінилося ваше життя після премії?
Безумовно, це стало величезною перемогою для мене та великою новиною у моїй школі. Але над усе стали радість, щастя і нескінченна віра в мене моєї мами. Мати сама мріяла стати вчителем і така моя перемога – це і її заслуга. До останнього вона була впевнена, що я опинюся у фіналі або отримаю якийсь особливий приз. Як бачимо, журнал «Ліза» не підбив мамині сподівання, і я навіть вийшла на сцену.
Рідні, друзі та колеги дзвонили привітати, учні мого класу зустріли салютом, а молодші школярі поспішали привітатись і говорили, що бачили по телевізору. Можна говорити, що жодних змін не відбулося, але це досягнення – свого роду планка, такий собі бенчмарк, нижче якого вже не опуститись і хочеться дізнаватися більше, рости та рухатися ще далі. Я все той же вчитель математики, так само проводжу уроки, будую графіки, перевіряю зошити, позакласно активнічаю і весь час навчаюсь, але в особистому списку досягнень галочка, звичайно, стоїть і приємно гріє душу. Зміни є. Вони виявилися у моїй внутрішній свободі, відкритості та впевненості у собі. У нашому маленькому містечку я тепер майже публічна особистість зі званням «топовий учитель».
Я відчуваю гордість та вдячність до всіх, хто допоміг мені, рідним, друзям, у тому числі й фейсбучним, колегам по цеху, батькам учнів, випускникам минулих років та сьогоднішнім школярам. Особлива подяка моїй директорці, Надії Українець, вона нітрохи не сумнівалася в моїх силах, підняла всю Україну на вуха і влаштувала хвилю підтримки. Я ж ще й депутат і дуже люблю селище Макарів, де живу. Дякую хочу сказати вам, рідні макарівці. Коли перебуваєш у професії так довго, часом не помічаєш, наскільки важливим є те, що ти робиш. Цей конкурс став показовим для мене. Адже те, що мої колишні учні, перебуваючи в Ізраїлі, Польщі, Словенії, проголосували за мене, свідчить про те, що вчителі важливі. Відкриттям для мене стала фраза моєї учениці Марини Опарієнко: «Ця перемога не сьогоднішнього конкурсу, а закономірний результат моїх праць. Якби не сьогодні, то завтра це точно сталося б».
– Ви – вчитель-новатор: розробили свій сайт, ведете свій канал Youtube. У вашій школі багато таких освітян? Чи в основному вчителі дотримуються більш консервативних методик?
- Мені пощастило працювати в колективі, що думає і постійно розвивається. Багато моїх колег на плаву, вони йдуть в ногу з часом. Звичайно, є й ті, у кого слово «Інстаграм» викликає цілий спектр емоцій здивування і хто ще не дуже звик до таких інструментів, як мультимедійна дошка або гаджет. Але це теж має місце. Не так легко розпрощатися з чимось перевіреним, комфортним і вірним протягом багатьох років. Тут питання впертості та страхів, я б так сказала. Адже ніхто не сперечається, що консервативний метод «підручник-ручка-зошит» працює, але треба змінюватися. Щоб бути крутим освітянцем, якого люблять діти, потрібно використовувати сучасні інформаційні технології. Адже вчитель та учень мають розвиватися разом. Потрібно розуміти, що ніколи учень, народжений у ХХІ столітті, не буде, та й не зможе користуватись звичними нам, вихідцям із XX сторіччя, способами навчання. Це як із оперативною системою. Оновив свій Windows до 10 і повернення назад немає.
– Ви постійно розвиваєтеся, вивчаєте та впроваджуєте щось нове. Може, вам варто було б зайнятися наукою? Чи все-таки школа – це ваше покликання, ваша доля та ваше кохання?
- Відверто кажучи, жодної відповіді на це питання я так і не прийшла. Все дуже взаємопов'язане. Я дуже люблю процес навчання. Адже ще давньогрецький філософ Сенека говорив: «Скільки б ти не жив, все життя треба вчитися». Мені сподобалося, як у моїй короткій учительській історії під час голосування на ТСН мене прозвали «вічним студентом». У мене два життя: одне суто вчительське до школи, а друге – це НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського». У своєму улюбленому Київському політеху я відчуваю, що наука теж моя. Багатьма студентами ненависну «вежу» люблю викладати не менше, ніж навчати школярів математики. Чому ж я вчитель? Тому що люблю дітей, навчаю їх, а вони вчать мене. Вважаю, що професія вчителя – це покликання. А графік функції як безліч точок, переплетених у нескінченну лінію – це і є моє безмежне кохання.
– Сьогодні школярі зовсім не ті, що, скажімо, 20 років. Ви легко знаходите з ними спільну мову?
– Знаходжу. Я користуюсь правилом «першої хвилини». Контакт з учнями налагоджується або відразу, або потім з великими труднощами. Кожен урок має бути досягнутим для учнів та амбітним для всіх учасників освітнього процесу. Школяр нашого часу має відмінне критичне мислення і не все сприймає на віру. Він перевіряє ще раз, багато думає, шукає. Спостерігаючи за своїми учнями зараз, можу сказати, що вони мені подобаються, такі відкриті до інформації, швидкі, енергійні, за ними часом не встигнеш. Вони всі встигають і вчитися, і в гру на телефоні на перерві пограти, і репост на Фейсбуці зробити, і лайк в Інстаграмі поставити, і на побачення сходити. Тому, щоб спільна мова була, вчителю потрібно перебувати з ними в одному потоці і бути таким самим просунутим, як і вони.
– Скажіть, у чому стало простіше, а у чому складніше працювати у школі в останні роки?
- Як кажуть, з чого почнемо? З доброго чи поганого? По-перше, відбуваються зрушення у сприйнятті школи як такої. Міністром освіти Лілією Гриневич розроблено проект Нової Української школи. Ми переходимо від звичної школи до школи компетентностей, переосмислюємо роль вчителя та середньої освіти. Сміливо можу зарахувати себе до агентів змін, які допомагають усунути те, через що складніше. На жаль, ми спостерігаємо падіння престижу знань. З іншого боку, проблема в тому, що школи недостатньо забезпечені сучасними мультимедійними засобами навчального процесу. Існує певний gap між запитами учнів та обмеженими можливостями вчителя.
– Зараз багато батьків скаржаться, що діти, особливо старшокласники, перевантажені у школі. Ви з цим погоджуєтесь?
– Я вам скажу так. Перевантаженими можуть бути ті діти, які у принципі завантажують. Значна частина старшокласників дуже спритно фільтрують рівень навантаження. Про себе скажу, що задаю чимало, тому що вважаю, що тільки висока планка і велика праця дають добрі плоди, а якщо «колобком» котитися, то результат буде такий. Звичайно, питання не завжди в кількості, але більше як домашнє завдання. Думаю, що ідеальне домашнє завдання – цілеспрямоване, усвідомлене, чітке та корисне. На даний момент існує багато сервісів перевірки домашнього завдання, які допомагають вчителю відчути зворотний зв'язок, наприклад такі, як The Homework Degrumbler.
- Чи вважаєте ви, що підлітки зараз надто залежні від гаджетів, від соцмереж? Ви боретеся з цією проблемою у школі?
– Я не думаю, що з цим можна, та й у принципі треба боротися, адже залежність від соцмереж не можна уникнути. Зізнаюся, я й сама настільки закохана у Facebook, що вже й не уявляю себе без нього. Там вирує життя, нехай і віртуальне. Сучасні діти зовсім інакше сприймають інформацію. Вони всі питають у гугла. Це для них, так би мовити, кінцева інстанція. Більше того, сучасні дітки вже народжуються з першокласним умінням користуватись гаджетами. Ось, наприклад, моя внучечка Миланочка вже в рік користувалася пультом від телевізора, а ось недавно ми раптом зрозуміли, що наше сонечко розуміє, що таке сенсорний телефон, водячи пальчиком на екрані, щоб його ввімкнути.
Інше питання, що ми можемо обернути цю залежність на свою користь та використовувати гаджети у навчальних цілях. З появою смартфонів ми маємо можливість завантажити з Playmarket або AppStore багато корисних програм. Я, наприклад, люблю використовувати Kahoot чи Padlet. Завдяки конкурсу я дізналася, що деякі вчителі давно ведуть сторінку до Інстаграма і там дають віртуальні уроки. Це працює. І потім, собаки гавкають – караван іде. Можливо, ми зараз там, де ми є, багато в чому завдяки залежності від інтернету, Facebook та інших соцмереж, тому що вони сприяють швидкому розповсюдженню та отриманню інформації.
– На церемонії ви отримали спеціальний приз від журналу «Ліза» як визнання вашої краси та жіночності. Скажіть, наскільки важливо для вчительки почуватися привабливою?
– Щоб там не говорили, зустрічають по одязі. Результати опитувань учнів показують, що вони хочуть бачити перед собою гарного вчителя, особливо, якщо це жінка. Нескромно зізнаюся, що насправді такою себе вважаю. На першому уроці знайомства з учнями завжди розповідаю про себе, це моє золоте правило – закохати в себе, презентувати себе, завоювати довіру. Я відкрито говорю про свою жіночу красу та привабливість. Цей момент дуже важливий тому, що у відповідь прошу кожного розповісти про себе настільки яскраво і вражаюче, щоб я запам'ятала саме його. Я залучена до світу косметики, співпрацюю з багатьма косметичними брендами і на перервах в учительській люблю ділитися з колегами новинками, секретами та порадами.
Багато хто говорить, що у мене особливий смак та стиль одягу. І це так. Люблю все яскраве, модне та оригінальне, але ніколи собі не дозволю перейти якусь внутрішню грань та одягнути, скажімо, джинси на урок. Того ж і чекаю від своїх дітей, тому до класу вони приходять лише у шкільній формі. При зустрічі зі своїми учнями, тепер уже дорослими та успішними людьми, завжди приємно чути: «Антоніна Петрівно, ви зовсім не змінилися, така ж молода та красива». А я сором'язливо посміхаюся, дякую і думаю: «Все завдяки вам, мої улюблені, саме ви наповнюєте мене енергією, заряджаєте позитивом і допомагаєте почуватися красивою». Журнал «Ліза» уособлює все те, про що було сказано вище – краса, гармонія, жіночність. Вийти на сцену під час церемонії нагородження – було передбаченням моєї мами та мрією чоловіка (світла йому та вічна пам'ять). Хочу подякувати «Лізі» за цю можливість та визнання мого особливого образу «Я гарна».
– Як вважаєте, що потрібно зробити в країні, щоби підняти престиж професії вчителя? І чи вірите ви, що це станеться?
- Це вже сталося. Те, що крига скресла, ми розуміємо завдяки Global Teacher Prize Ukraine. На церемонію нагородження я запросила рідних, і чоловік моєї сестри сказав таку фразу, що ніколи ще професія вчителя в Україні не була такою повагою. З чим я цілком погоджуюся. Громадська організація «Освіторія» та канал «1+1» здійснили цей подвиг для нас, учителів. Цінність та важливість вчителів у нашому суспільстві – дуже багатогранне питання. Відновити престиж професії необхідно як у власних очах, і у власних очах дітей із батьками. Неможливо побудувати розвинене, прогресивне та успішне суспільство без мислячих та знаючих людей. Світом володіє той, хто володіє інформацією, яку можна отримати у школі. Для того, щоб туди приходили професіонали, їхня робота повинна оцінюватися гідно.
Якби я отримала премію 100 000 гривень, частина грошей інвестувала б у освітні технології, щоб надати доступ учням до якісного освітнього контенту. Повертаючись до питання престижу професії, ствердно можу сказати, що в маленьких селах вчителі прирівнюють майже до Бога, до нього звертаються не лише за знаннями, а й за життєвими порадами. Щоб звести подібну повагу на макрорівень, треба запустити повномасштабну мотиваційну кампанію. Це призведе до появи нового вчителя, такої собі білої ворони (EdCamp) у існуючій системі середньої освіти, яка готова до реформ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
71-річний фізик із Чернівців став найкращим учителем України
Чого хоче жінка. 10 моїх таємних бажань
Коли я стану старою… 12 пам'яток для самої себе
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
