Слово головного редактора

Сьогодні їхала на роботу у маршрутці, розмірковуючи про своє, про жіноче (з дитинства любила міський транспорт за цю можливість побути наодинці зі своїми думками). Загалом, їжу - а мені всю дорогу в потилицю безперервно кашляє жінка. Погано так кашляє. Спочатку я її подумки шкодувала ... а потім розлютилася. Їду і думаю: чому я мовчу? Чому не розвернуся і не скажу їй: «Мадам, у вас є совість?! Я все розумію: робота, невідкладні справи… Але навколо вас – десятки людей, яких ви прямо зараз намагаєтеся заразити. І у кожного з них – діти, сім'ї, співробітники зрештою…»

Чомусь вважається, що це особиста справа кожного – хворіти вдома чи «на ногах». Навіть у сезон вірусів, коли від здорового до хворого реально один крок. І взагалі це мало не героїзм – не лікуватися. Ми виправдовуємо себе тим, що «хворіти ніколи», боїмося, що без нас звалиться щось надзвичайно важливе на роботі, що шеф розлютиться на нашу відсутність – а насправді часто боїмося йти до лікаря. Або соромимося – адже теж буває. Думаєш, ні? Ми спеціально зібрали кілька таких делікатних проблем, з якими «незручно» піти до лікаря в один матеріал "Доктор, у мене - це!.." Може, це комусь допоможе… Від душі бажаю тобі здоров'я. І всім нам.

Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.