Оперна зірка Олена Бєлкіна: як Попелюшка стала Кармен

У її віці оперні співаки найчастіше лише починають будувати кар’єру, а Олена Бєлкіна вже підкорила Європу та блищить на сценах провідних оперних театрів. Вона народилася в Ташкенті, виросла в Джанкої, навчалася у Києві, а зараз у щільному графіку її виступів Німеччина, Австрія, Італія, Іспанія, Японія, Ізраїль… Як їй це вдалося? Як звичайна дівчинка із віддаленого степового містечка стала оперною зіркою? Як зуміла в короткий час зробити ривок вгору по цій повній складності та несподіваних перешкод дорозі? Невже справді казка про Попелюшку? У нас в гостях Олена Бєлкіна – оперна співачка, мецо-сопрано. Нещодавно вона виконала партію Адальжизи у виставі Національної опери України “Норма” Белліні в ансамблі з іншою оперною зіркою світового рівня, Людмилою Монастирською, яка заспівала заголовну роль. – Олено, як випала така удача, що дві знаменитості, що йдуть кожна своїм курсом, одночасно зійшлися на оперній сцені у Києві?  – Це, звичайно, не випадковий збіг. Я мала співати партію Адальжизи у Києві у березні минулого року, з іншим складом виконавців. Але через напружений графік моїх виступів в Італії та у Відні не вийшло. Але дуже хотілося заспівати цю оперу – і це виявилося можливим зараз, коли Людмила Монастирська дебютувала в заголовній ролі. Мені вдалося знайти зазор у щільному графіку моїх виступів між концертом в Австрії та серією вистав у Японії. Так і вийшов збіг наших дебютів у цій чудовій опері із дивовижною музикою. – Ви ще дуже молоді, вам нещодавно виповнилося 30 років – у цьому віці оперні співаки зазвичай лише починають. А ви вже майже 10 років на сцені і знаходитесь на найвищих щаблях оперного Олімпу, співаєте провідні партії на найвідоміших оперних сценах. Як вам вдалося так швидко злетіти?  – Я рано зрозуміла, що хочу бути співачкою, але не думала про оперу. Моя мама – музикант, і коли в мене виявився голос, вона сказала, що треба займатися лише академічним співом. Ми жили в Джанкої, там не було нікого і нічого, що могло б мені допомогти. І ось я в 14 років цілий рік їздила електричкою на заняття в Сімферополь до педагога Миколи Івановича Горбатова. Потім я продовжила в нього вже в Київському музичному училищі ім. Глієра. Так я у 15 років опинилася одна без батьків у Києві у гуртожитку. Микола Іванович заклав мені основи та навчив мене співати. З цією базою я вступила потім до консерваторії класу знаменитої Євгенії Мірошниченко. – Ви були в Києві одна, без батьків, треба було вчитися і щось жити… – Так, це було дуже важко. Як і всі студенти, я жила у гуртожитку, часто ходила на спектаклі до Київського оперного театру, мені було дуже цікаво спостерігати та слухати майстрів. Ну і, звичайно, багато займалася сама, крім уроків у консерваторії, бо завжди пам’ятала, для чого я тут. Я завжди була готова вчитися професії, навіть іноді пізно ввечері, майже вночі просила свого приятеля піаніста підіграти мені, аби ще позайматися вокалом. Коли мені було 20 років – на третьому курсі консерваторії – я перемогла на Міжнародному конкурсі вокалістів імені Бориса Гмирі. Тоді мені одразу запропонували контракт солістки Лейпцизької опери, і я, порадившись із Євгенією Семенівною Мірошниченком, погодилася. Довелося дуже швидко вивчити німецьку мову. Так я опинилася у Лейпцигу. Потім був його величність випадок, хоч я не дуже вірю у випадковості. Відомий продюсер Андреа Андерманн, який вже довгий час шукав відповідну співачку, запросив мене на роль Попелюшки в італійському телевізійному фільмі по однойменній опері Россіні. Мені було тоді 24 роки, фільм із тріумфом пройшов у багатьох країнах світу. Участь у цьому проекті принесла мені по-справжньому міжнародну популярність. – Ця ваша історія сама нагадує казку про Попелюшку… – Так саме! Я досі ототожнюю себе з цим персонажем, тому що, якщо згадати початок і подивитися, де я зараз, менш ніж через 10 років після початку сольної кар’єри, це здається нереальним. До речі, донедавна ця героїня опери Россіні справді була моїм улюбленим персонажем. – А зараз? – Зараз я закохана в Кармен – після того, як заспівала її минулого літа на знаменитому оперному фестивалі у Брегенці, на відкритій плавучій сцені посеред Боденського озера перед аудиторією у 7 тисяч глядачів. Вистави проходили протягом двох місяців, і на всіх уявленнях цей гігантський амфітеатр був переповнений. Кармен – це надзвичайно складний цікавий образ, і я щаслива, що брала участь у цій незвичайній постановці, це був мій дебют у цій ролі. Тепер я її співатиму і в інших театрах. А влітку знову повторю на тому самому фестивалі у Брегенці. – Там не цілком звичне закінчення… – Це взагалі дуже цікава вистава, але особливо своєрідний фінал. Як відомо, Хозе заколює свою кохану, коли вона відмовляється повернутися. У постановці ж у Брегенці режисер Каспер Хольтен вирішив використати незвичайне розташування сцени – посеред водної стихії – і у фіналі Хозе топить Кармен в озері. Я перебуваю більше двох хвилин під водою, повністю занурена. Щоб не захлинутися, мені потрібно використати закріплену під сценічним костюмом пляшку з киснем, таке своєрідне ноу-хау в оперному дійстві. – Олено, у вас дуже напружений та суворий режим, ви красива молода жінка – а коли ж ви відпочиваєте? Бачитеся з сім’єю?  – Як вам сказати… у мене все гаразд, у мене є мій коханий, який супроводжує мене у поїздках і буває на моїх спектаклях – звичайно, коли він має таку можливість. Я намагаюся часто бачитись з мамою, вона приїжджає до мене на деякі спектаклі, якщо це не дуже далеко і не дуже складно. Моя мати професійний музикант, і її поради для мене дуже важливі. Вона ж і мій найсуворіший критик. Хоч і я сама не даю собі поблажок. – Нашим читачкам дуже цікаво було б дізнатися більше про ваш будинок, чи готуєте ви, і чи є у вас улюблені страви? Якому стилю ви віддаєте перевагу в одязі? У вас чудовий смак – які прикраси ви любите?   – Мій притулок, місце, де я повністю відпочиваю та розслабляюся – це квартира у Відні, яку я вважаю своїм будинком. Вона чудово розташована, і я її дуже люблю. Через те, що моє життя пов’язане з численними переїздами та тривалими поїздками, я не дуже часто готую. До того ж, мій друг балує мене стравами власного приготування. Я дуже люблю біф-тартар, який він добре готує, але можу і сама приготувати м’ясо. Що стосується одягу – я віддаю перевагу чорному або червоному кольору, різним відтінкам. Хоча нещодавно в моєму гардеробі з’явилися речі пастельних тонів – виявилося, що це мені теж йде. Ну, а прикраси – яка ж жінка їх не любить! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 8 березня: свято весни чи пережиток минулого? 7 причин поїхати до Хургади навесні Чого хоче жінка. 10 моїх таємних бажань