Олег Винник: велике інтерв’ю напередодні ювілею

31 липня співак Олег Винник відзначить 45-річчя. Як зустрічатиме ювілей артист, на концерти якого на стадіонах шанувальниці так хочуть потрапити, що зносять ворота? І в чому секрет такої неймовірної популярності Олега Винника? Читай відповіді у великому “ювілейному” інтерв’ю Олега Винника, яке він дав журналу “Відпочинь!”На кризу немає часу Олег, з якими думками та почуттями ви наближаєтеся до свого 45-річчя?  З чудовими! Але я почав більше замислюватися над тим, до чого сьогодні прийшов. Відчуваю, що моя відповідальність перед людьми, моєю аудиторією збільшилася в тисячі разів. Ви вже знаєте, де та як зустрінете день народження?  Ні, 28 липня маю концерт в Одесі. І я поки не знаю, чи залишусь в Одесі, чи приїду до Києва. Я свята зазвичай не планую, як правило, їх влаштовують мої близькі. Торік мені замовили аніматорів у костюмах крокодила Гени та Чебурашки. Артисти співали для мене пісні, читали вітання у віршах… І знаєте, мені сподобалося! Мене це навіть зворушило трохи.

Чи розцінюєте ви 45-річчя як ювілей, важливу дату, певний рубіж?    Глобальних змін, щоб думати про цю дату як про рубікон, я не відчуваю. А ось раціон змінився. За кожну з’їдену калорію слід відповідати. Раніше я взагалі про це не парився. А тепер, хоч би що з’їв, все «вилазить боком», у сенсі відкладається на боках. (регоче.) Тому дотримуюсь правильного харчування та працюю у спортзалі.А якщо подивитися ширше, я не хотів би повернутися у свої 20 або 30 років і навіть рік тому. Сьогодні я розумію, що мешкаю дуже щасливе життя, що Бог мені в ньому всього дав сповна. Я неодноразово замислювався: «Чому так? А чому хтось без рук, без ніг, на візку їздить, хтось нездоровий, хтось глибоко нещасний? Обговорював цю тему з моїм духовним наставником, і він сказав мені: «Тобі Бог дав щастя, щоб ти його віддавав людям». Я так і роблю. А горезвісна криза середнього віку вас якось торкнулася? Ой, я не знаю, що таке! У мене такий гастрольний графік, що на кризу немає часу. (регоче.) На даному етапі життя чи є якісь бажання, які ще не справдилися?  Так, я мрію збудувати будинок, з озером із коропами, і щоб верба біля нього… Щоб там можна було сидіти з вудкою… І щоб це обов’язково було в Україні! Може, це банально, але це моя мрія. Я дивився якісь ділянки, проекти, але не можу уявити, що ось зараз ув’яжусь у будівництво, думаю, час настане. А купувати готову хату не хочу. Хочу побудувати, щоб там було все так, як мені подобається, в екостилі. Дасть Бог все складеться.Від мами у мене пристрасть до життя У травні пішла з життя ваша мама, Ганно Яківно. Прийміть співчуття. Наступного дня після її смерті ви дали концерт у Тернополі. Не всі це зрозуміли. Як ви знайшли у собі сили вийти на сцену?  Стадіон у Тернополі – це великий майданчик, велика відповідальність: 10 тисяч проданих квитків! Люди їхали на цей концерт із усієї України. І якби хтось оголосив їм, що концерту не буде, бо артист горе, вони б, напевно, мене зрозуміли. Можна сьогодні страждати, завтра, 9 днів, 40 днів, рік… А ще є сльози, ще біль, ще депресія. Але життя триває, і я ставлюся до того, що трапилося, як долі, як перевірки на міцність. Тому я зробив те, що хотіла моя мама: вийшов до людей, які на мене чекали. За два дні до смерті ми розмовляли і мама сказала: «У мене все добре, сину, я відчуваю, що мої дні доходять кінця, але ти мені будь здоровий, і щоб жодного концерту не відміняв!» Я дзвонив їй перед її смертю, але вона не брала слухавку, дзвонив рідним… Вже майже доїхали до Тернополя, я заснув в автобусі, був стомлений, і в цей час моя команда вже знала, що мама померла, родичі їм уже передзвонили . Бусик зупинили, і всі чекали мого рішення — скажу я розвернути автобус і їхати назад чи все ж таки дам концерт. І я виконав волю матері. Хто б мені не казав, я впевнений, що це було правильне рішення. Мама мною пишалася за життя і зараз пишається з неба. Що ви відчували на той момент? Словами це передати неможливо. Кожен через це минає і смерть батьків переживає по-своєму. Але все ж таки це за законами природи: старші вмирають, молодші залишаються. Жахливо, якщо, навпаки, батьки ховають дітей. Я ділюся з моїми слухачами своїм щастям, і так сталося, що й горем поділився зі сцени. Ви казали, що мати теж співала. У вас була якась улюблена сімейна пісня, яку ви співали разом?    Так, мама дуже любила народну пісню «Летіла зозуля та й стала кувати». І я її люблю. Давно хотів фольклорний альбом записати, візьму цю пісню до нього обов’язково. Чи є якась життєва мудрість, яку мама вам передала?   Мама передала мені пристрасть до життя! У нас у сім’ї все було гармонійно, я навіть ніколи не замислювався, чи мене так виховали. Мені батьки ніколи нічого не забороняли, у всьому підтримували. Але був момент, коли я дуже хотів мотоцикл, а мама побила мене лозиною і буквально відбила до нього полювання, тим самим врятувавши мені життя. Я замість нього купив гітару! Тому що, коли я у друзів брав мотоцикл і ганяв на ньому, я був дурень: злітав із дамби, ледь у камаз не врізався… Мені було тоді років 15. Я точно вбився б на цьому мотоциклі. А так я почав грати на гітарі, захопився музикою.Мама в мене взагалі була бойова, дуже весела, з такою пристрастю до життя! Від батька в моєму характері відповідальність, а від мами – завзятість та азарт. Вона любила насолоджуватися моментом. Піде на грядку, зірве помідор і з’їсть його! І я такий. Їдемо на гастролі трасою, бачу: огірки продають. Виходжу, купую — і одразу їм. Це ж такий кайф – жити тут і зараз!Важливе рішення Деякі ваші колеги по сцені вважають, що ви “продали душу дияволу” заради успіху, який у вас зараз. Я неодноразово чула саркастичні жарти на цю тему. Що даєте відповідь на це? Якщо хтось так каже, це непрофесіонали. Перш ніж говорити про людину щось, потрібно вивчити її творчий шлях, його працю. Я віруючий, тож вважаю, що таке говорити — це взагалі немислимо! У кожному з нас є Творець, і кожен успіх можна пояснити. Який період вашого життя ви вважаєте найскладнішим? Чого він вас навчив?   Напевно, це той період, коли я готував себе після роботи в мюзиклах до сольної творчості. Це було складно з професійного погляду — треба було повністю переробити вокал, складно морально — треба було кинути роботу в театрі в Німеччині, складно матеріально, треба було записувати пісні та жити на щось. Та й взагалі це було рішення змінити життя, на яке я пішов кілька років. Років зо два-три.Я шукав себе. Але якщо зараз озирнутися назад, це нормально, кожен артист через таке проходить. Це не був поганий час, мене він загартував. Головне — віра в себе та цілеспрямованість. Усі ті пісні, що я писав, знайшли свого слухача. Деякі пісні народжуються швидко. А чи є ті, які писалися роками? Є. Пісню «Надкусили місяць зорі» я написав, перейнявся нею, розчулився… І відклав. Емоції ті пройшли, з якими я її писав, мені здавалося, що все це вже не треба чіпати… Я записав її в студії лише років за два. А ось пісня «Я не втомлюся», здавалося б, проста, але приспів я складав років зо два. Часто таке буває. Наприклад, приспів пісні «Плачуть ікони» я виношував багато років, пісня «Дарі добро» чекала свого часу три роки. Пісня має дозріти. Новини про ваші гастролі вражають. Ось, на стадіоні в Полтаві шанувальниці знесли ворота, щоби потрапити на концерт…  Так, і у Чернігові теж. Що ви робите з жінками, що вони так прагнуть вас?! Працюю. Вони просто хочуть на концерт. Що ж вдієш, якщо квитки все розкупили?! Ворота не витримали тиску. У соцмережах багато шанувальниць пишуть, що закохані в вас. А ви сам закохалися будь-коли платонічно?  Та я все життя платонічно закохався! (регоче.) У шкільні, у студентські часи були такі закоханості. Це ж добре, це надихає. Зрештою, це відбувається. Сьогодні я вже не можу таке собі уявити. Мені це не потрібно. Я і так щасливий у коханні. На концертах ви виконуєте багато нових пісень. Встигаєте записувати альбоми? Так, зараз у турі я якраз співаю пісні з двох нових альбомів — російськомовного «Ти в курсі» та україномовного «Як жити без тебе». https://www.youtube.com/watch?v=nP7TfVRnsdsспортивний режим Ви зараз у такій чудовій формі! Важко її підтримувати? Буває, що вранці важко змусити себе тренуватися. Але за півтори години тренування я розумію, як це класно! Не було ще жодного разу, щоб я «закосив». (Сміється.) Я дуже задоволений результатами. Але ще є над чим працювати: треба забрати зайвих 3 кг. На ніч не можу не їсти. (Зітхає.) Та й відхилення від правильного харчування бувають: можу молодої картоплі з’їсти чи сальця. Я його просто люблю! Таке тоненьке, з прожилками. Ммм… Або тортик. Ну, трохи, грамів сто. А наймоє найулюбленіше — молодий горох і черешня. Можу з’їсти скільки завгодно. Загалом потім усе це доводиться «відпрацьовувати» на тренуванні. Але ж ви на концертах стільки енергії витрачаєте! Що входить у ваш денний раціон? Вранці — пару ложок вівсянки, хоч я її й не люблю особливо, але вона корисна. Вдень білок з клітковиною: яйця з листям салату. Увечері можу котлету з’їсти. Але не жирну та не смажену. Я взагалі в їжі невибагливий, мені легко дотримуватись правильного харчування. Рукколу просто люблю! Можу її тоннами їсти. А ось кефір, кажуть, корисний на ніч, але я його не люблю, хіба що з медом. Коли у вас день без концерту, як його проводите? Відпочиваю. Сплю цілий день, їм. Але вже другого дня «рвусь у бій», мені треба щось робити. Їхати на інтерв’ю, на фотографування, на репетицію… Тож вихідних у мене фактично немає. А чи можете ви взагалі уявити своє життя без концертів? Напевно ні. Сцена – це моє життя. Не можу уявити, що концерти закінчаться. Але навіть якщо завтра Господь Бог забере у мене голос, я буду йому вдячний за те, що у мене вже склалася така артистична доля.Звернення до шанувальників На концертах я дарую людям кохання! Не розумію амбітних молодих артистів, які просто мріють про сцену. Навіщо? Що ти можеш дати слухачам? Твої пісні їх підтримають, надихнуть, урятують? Вважаю, що робота артиста — його хрест, його місія. А дехто цього не розуміє, займається самолюбуванням. Особливо я став це помічати, коли сів у журі шоу «Х-фактор». Мені приємна увага стільких людей до моєї творчості, але голову мені це не крутить. Якби це сталося, то, напевно, ще тоді, у Німеччині, коли я співав у мюзиклах і в мене з’явилися шанувальниці… Я до популярності ставлюся з великою відповідальністю, навіть як до нашого, це частина моєї роботи. Спасибі людям, які цінують мою творчість, які віддані йому багато років. Я вдячний їм та поважаю їхні почуття. Розмовляла Ольга Безсонова фото: Burda-Media/Олександр Порубаймих, @olegg.vynnyk