Наталія Мосейчук про те, як розібратися зі справами

Популярна ведуча ТСН на каналі “1+1” розповіла “Лізі” про новий проект, про свій стиль життя та ноу-хау.

Як вам здається, професія телеведучої накладає якийсь відбиток на стиль та спосіб вашого життя? Вміння та необхідність тримати особу? Публічність, яку ви не любите? Необхідність слідувати деяким правилам, завжди бути у формі, не розслаблятися? Єдиний відбиток, накладений моєю професією на моє життя – це катастрофічна нестача часу. Все інше – як у всіх. Як не дивно, але роботи побільшало саме влітку. Усі переходять на більш спокійний, «фієстовий» спосіб життя, у мене – відрядження, зустрічі, проекти. Хоча, що там приховувати, – я люблю такий цейтнот. Це своєрідний виклик для мене. І, коли я його приймаю та долаю, задоволена собою. Зовсім трохи. Щоб не загордитися (посміхається). При цьому я справді не люблю публічності. Та я ніколи і не страждала від неї, зізнатися. Я не ходжу «доріжками», не приходжу на відкриття бутіків та ресторанів. У мене інше життя, інші цілі та завдання. І якщо моя багаторічна поява в телевізорі дає можливість щось змінити на краще в країні – я це роблю. Якщо робота допомагає врятувати життя дитини, я допомагаю. Якщо люди мені довіряють і прислухаються до моєї думки – я їм поділяюся. “Тримати обличчя”, “бути у формі” – я ніколи про це не замислююся і нічого спеціально не вживаю. Я така яка є. У мене немає комплексу президентів – усіх у себе закохувати. Тому мені легко живеться. Участь у формуванні свого іміджу на телеекрані? Обговорюєте зі стилістами фасони вбрання, зачіски, макіяж? Обговорювати свій зовнішній вигляд є частиною роботи. Вона не улюблена, і не докучлива, вона необхідна. Мені пощастило, що мене оточують професіонали. Тому я дуже довіряю стилістам каналу всім, хто займається моїм виглядом на екрані. Я поважаю людей, які привносять у моє ТБ образ не смаківщину, а знання. І вважаю, що кожен має займатися своєю справою: я писати та виходити в ефір, стилісти – розробляти стиль. Ми маємо синергію, яка дозволяє нам це робити, не наступаючи один одному на п’яти. Як ви вважаєте, чи є здорове зерно у фразі “на роботу ходять працювати, а не дружити”? Все відносно. Ви запитаєте мене «чи дружна я з колегами?» – більш за. «Чи я дружу з колегами?» – Ні. Це маленька, але дуже фундаментальна різниця. У кожному зручному випадку я говорю тим, з ким я працюю «дякую». Я говорю, що я поважаю всіх і кожного з них. І це поваги не через дружбу, не через проведені веселі корпоративи, не через телевізійну бадьоро-драйвову атмосферу. Цю повагу колеги викликають у мене своєю важкою працею, старанністю та самовідданістю, з якою вони виконують свій журналістський обов’язок. Ви якось говорили, що на «ти» спілкуєтеся тільки з найближчими людьми. Навіть із Романом Скрипіним, адже ви хрещена мама його дочки, ви на «ви». Це незвично. Чому так? За українськими традиціями куми саме так і звертаються один до одного – на «Ви». Хоча моє «Ви» до всіх має глибшу історію та пояснення. У першому випадку я говорю людям «Ви», бо я їх дуже поважаю і наголошую на цьому своє ставлення. У другому – це звичайний захист від дурня. Я так називаю. Ця тактика спала мені на думку ще років 20 тому, коли я була юна, прийшла на телебачення і могла чути багато далеких від етики та моралі випадів на «ти». Мені ця відсутність дистанції у ТВ колективах дуже дратувала. І я почала говорити людям Ви, навіть своїм одноліткам. Саме цей бар’єр не дозволяв людям мені ганити, ображати та принижувати мене. Ось таке ноу-хау, якщо хочете. Якщо уявити ідеальні довгі вихідні, то якими вони будуть у вашій родині? На дачі. Шашлик. Бій бей-блейд. Метання дартсів. Найголовніше, щоб ми всі були разом та нікуди не поспішали. Якось ви згадували, що ваше з братом дитинство було вольницею. Батьки давали вам багато свободи, за що ви їм дуже вдячні. Ви для своїх дітей обрали таку саму стратегію виховання? Щоб ви правильно розуміли цю “вільницю”. Вони просто не контролювали наше навчання та щоденники. Батьки ніколи не заглядали в наші зошити і не вимагали табелів. Та й завантажені ми були на повну – музичними школами, спортивними секціями. Тому батьки не хвилювалися – ми завжди були зайняті і під наглядом вчителів та тренерів. Вони просто не виносили нам мозок моралями. Ми дивилися на те, як вони працюють, як ставляться до людей та скопіювали. Свого старшого сина я виховувала суворіше. Я експериментувала над ним жорстко. Раннє читання. Чистопис. Методики раннього розвитку і т.д. Зараз я каюсь. Я відрізала у Антона шматочок дитинства. Матвійкові пощастило більше. Я цей шматочок дитинства йому приклеюю і продовжую. Виявляється, можна навчити читати, писати і рахувати з таким самим результатом, але робити це весело і ненапружно. Зрозуміла тільки з другим дитинчам. У вас немає помічниці по господарству, дорослі працюють, старший син – студент, за молодшим поки що око та око потрібне. Всі зайняті. Хто готує їжу, купує продукти? Дуже кумедне питання. А хто це робить у сім’ї вчителя, лікаря та робітниці заводу?! Це робить той, хто має можливість заїхати за молоком і маслом. Кардинальні закупівлі ми робимо разом із чоловіком. Через день на третій бігаю на ринок я – за свіжими овочами та фруктами. Найсмачніший у світі хліб випікає чоловік. А молоко та воду може притягнути старший син. Мої рідні ніколи не погодяться, щоб їжа була приготовлена ​​не моїми руками. Тому – кручусь. Хто упорядковує будинок, міняє лампочки і протирає дзеркала? Ви знаєте секрет, як зробити так, щоб усі шестерні крутилися? Щоб усе це крутилося, треба крутитись самій. Коли я ногою чоловікові «я нічого не встигаю», він жартує у відповідь «ніч, кохана, така довга!» І, знаєте, ніч сильно рятує. Вночі я читаю, навчаюсь, відповідаю на листи глядачів, працюю над своїм соціальним проектом «Право на освіту». Прання, прасування, прибирання – до роботи. Ви любите гостей? Часто збираєтесь великою компанією? Це швидше компанія друзів чи сімейне коло? Люблю гостей. Але, на жаль, графік роботи настільки щільний, що з деякими своїми друзями та кумами не можу зустрітися роками. Спілкуємось лише по телефону. І знову-таки через брак часу хочеться побути у вузькому колі, сімейному – чоловік, сини. Ви на роботі і ви вдома — це та сама жінка? Що дає вам сім’я для роботи, що робота дає для сім’ї, якщо говорити не про матеріальні речі. Так, я скрізь однакова. У мене немає безлічі осіб. Я не граю у телевізорі, не виконую роль ведучої. І хоча я дуже обділяю сім’ю своєю увагою (у тому сенсі, що у разі вибору іншої професії я могла б бути з моїми рідними більша), вони мій світ. Вони моє натхнення. Мої мотиватори. Мої стимули. Я дуже хочу, щоб вони мною пишалися. Ви у чудовій формі! Догляд за собою потребує якихось особливих зусиль? І як ви ставитеся до того, що зараз серед багатьох відомих людей існує думка, що «сьогодні непристойно виглядати на свій вік»? Дурниця це все! Головне, що в тебе в голові та серці. А фізіономію у будь-якому віці можна накачати уколами та підрихтувати до невпізнанності. Зараз 25-річні дівчатка виглядають на 40. Зі змістом голови там взагалі апокаліптична проблема. Головне не те, скільки ти вкладаєш у себе, головне – скільки ти можеш віддати людям. Проект “Право на освіту”. Як він виник, чому ви стали його куратором? Яка мета та що вже вийшло? Люди відгукуються, допомагають? Ця тема дуже близька до мене. У мене диплом вчителя англійської та німецької мов, рік я викладала мови в інституті. А цієї весни побувала на Форумі освітян у Дубаї. Один із спікерів, колишній прем’єр Великобританії Тоні Блер, сказав: «Найбільша несправедливість по відношенню до дітей зараз – це погана освіта». Фраза врізалася у свідомість… Мета нашого проекту – зробити українську освіту ліквідною, вчителям повернути статус лідерів суспільства, а учням – навчання без страху та з надією. Бажання дати «Право на освіту» всім без винятку дітям змусило нас подивитися на українські лікарні, де діти проводять тижні та місяці без навчання та й взагалі без спілкування. Тому ми з командою, фондом «Ти не один», учителями, партнерами та нашими глядачами вирішили організувати школи при лікарнях. Сподіваємось, що з осені освітні простори запрацюють у деяких лікарнях. В «Охматдиті» разом із нами запустили та розширюють Школу супергероїв наші партнери Small Heart With Art. Буде ще один клас у відділенні токсикології – там зараз триває ремонт. Дуже сподіваємось на допомогу волонтерів, бізнесу. Поки що ми повинні допомагати державі. Такі часи… Якось у прямому ефірі ви не змогли стримати сліз співчуття хворій дитині, а кураторство вимагає ще більшої залучення до чужої біди сімей…. Що дає вам сили? Не можу інакше.