
Хан Бейлі – артист із України, який підкорює простори світової музики. Чому він переїхав до США, як вплинули на його життя знайомства зі знаменитими музикантами, який сюрприз готує разом із Іриною Білик, і чому варто послухати його останній альбом – про це Хан розповів особисто. Зустрічай ексклюзив на сайті “Ліза”! Три головні факти про Хана Бейлі, які має знати людина, яка вперше почула про такого артиста?Грає на незвичайній бас-гітарі з чотирма ладовими струнами та двома безладовими. Це унікальний інструмент, оскільки я накреслив його самостійно, а в реальність втілив майстер з України Стас Покотило.Співає різними мовами. Наприклад, азербайджанською, циганською, англійською, українською…Вкладає у створення музики всю свою душу.У чому твоя особливість? Чим твоя музика відрізняється від інших? Для мене музика – це спосіб висловити почуття, історію, досвід. Будь то у стосунках чи повсякденному житті – не має значення. Я не намагаюся бути якимось особливим. Якщо моя музика дарує слухачам посмішку – це головний показник, що я роблю все правильно. Це те, заради чого я й творю. Яким було твоє життя до переїзду до США? Чому переїхав та як склалася доля в Америці? До того, як я переїхав до Америки, моє життя було досить хорошим. Тоді я грав із суперзіркою казахської естради Батирханом Шукеновим – він же екс-вокаліст гурту «А’Студіо». Ми дуже часто грали концерти, їздили на гастролі та інше. Все було чудово до того моменту, як в Україні не розпочалася революція. Цей період став для мене дуже складним. Тоді я брав активну участь у протестах, але водночас і мріяв виїхати до США.Я вирішив, що мрії мають здійснюватися, тому вибрав двадцятку американських інститутів та надіслав їм листи. На моє послання відгукнулися одразу кілька закладів, і в одному з них я отримав стипендію. Сума повністю покривала навчання, проте її було замало загальних витрат. Справа в тому, що в той час, щоб потрапити до Америки, на особистому рахунку мало бути тридцять тисяч доларів. Звичайно, у мене такої суми не було, а банк видавати такі великі гроші в такий непростий для країни час відмовлявся. Мені довелося надіслати до інституту ще один лист. У ньому я пояснив, що не зможу приїхати та описав усю ситуацію. І через три дні трапилося диво – мені зателефонували з Америки, запропонували президентську стипендію та сказали, що вони поміняли власну політику лише для того, щоб мені вдалося приїхати. Так, буквально за пару тижнів я зібрав речі та переїхав. А що з приводу життя в США зараз… Я не можу сказати, що доля вже склалася, вона ще складається, тому що я все ще працюю, навчаюсь, пізнаю, розвиваюся…
З ким із іменитих артистів тобі вдалося познайомитись і як вони вплинули на твій творчий шлях? Відразу можу сказати, що мене дуже вразив Джон Медескі. Звичайно, я знав про існування такого артиста, проте я був вражений його знаннями у сфері мікротональної музики та тим, як він поєднує це з блюзом. Ось це стало для мене натхненням. Також мені вдалося якось взяти участь у майстер-класі із Жаком ДіЖонетом. Знайомий ще з гуртом Screaming Headless Torsos, які були одним із найкращих альтернативних колективів 90-х. Ще Девід Фьюзінскі та Деніел Садовник, які працювали з різними артистами – від Брекерів до Бейонсе. Природно, Віктор Вутен Патітуччі, Білл Кілсон, Стів Бейлі та багато інших, хто колись перетинав Бостон. Усі вони відіграли неймовірно важливу роль у створенні мого альбому.

